Постанова № 30240054, 19.02.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2013 р. Справа № 804/70/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Павловського Д.П., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Восток» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та встановлення відсутності повноважень,- ВСТАНОВИВ:

03 січня 2013р. до суду надійшов даний адміністративний позов, у якому позивач просить визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби по проведенню перевірки приватного підприємства «Восток», за результатами якої було складено акт від 13.11.2012р. №1817/225/30228888 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства «Восток» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерагро 2007» за квітень, липень 2011 року; визнати відсутність повноважень у Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська із самостійного тлумачення змісту правочинів і визнання їх недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовано адміністративним позовом від 03.01.2013р.

Представник позивача не заперечував проти розгляду даної справи у порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вищевказане, суд ухвалив розглянути справу у письмовому провадженні.

Також, у судовому засіданні були досліджені письмові докази, а саме: копії повідомлення про призначення перевірки від 12 листопада 2012р. №108, наказу про проведення перевірки від 12 листопада 2012р. №726, акту перевірки від 13 листопада 2012р. №1817/225/30228888, довідки ДПІ в Кіровському районі м. Дніпропетровська від 18.11.2011 року № 3330/2305/30228888, ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013 року по справі № 2а/0470/8608/12, вступної та резолютивної частини постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2013 року по справі № 804/117/13-а.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Так, 13.11.2012 року директором ПП «Восток» було отримано наказ ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська № 726 від 12.11.2012 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Восток» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Інтерагро 2007» за квітень, липень 2012 року.

22 листопада 2012 року, директором приватного підприємства «Восток» засобами поштового зв'язку було отримано акт Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська від 13.11.2012 року № 1817/225/30228888 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Восток» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Інтерагро 2007» за квітень, липень 2011 року.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Згідно з наказом Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська від 12.11.2012 року № 726, підставою для проведення вказаної перевірки було зазначено п.п. 20.1.4, п.20.1. ст. 20, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 20.1.4. ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

На думку позивача, він був позбавлений можливості забезпечити надання всіх необхідних документів, що підтверджують дані податкових декларацій (розрахунків), зокрема фінансову, статистичну та іншу звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, оскільки наказ про призначення перевірки від 12.11.2012 року було отримано лише 13.11.2012 року, хоча Акт про проведення перевірки № 1817/225/30228888 від 13.11.2012 року вже було складено.

Згідно з п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Повідомлення від 12.11.2012 року № 108 про проведення позапланової перевірки ПП «Восток» з копією наказу від 12.11.2012 року № 726 було вручено платнику податків 13.11.2012 року, хоча перевірка вже була розпочата та закінчена, що є грубим порушенням вимог законодавства щодо обов'язкової вимоги вручення наказу про проведення перевірки до початку проведення документальної позапланової перевірки. Отже, проведення позапланової перевірки ПП «Восток» було призначено в такий спосіб, що підприємство було повністю позбавлено можливості забезпечити надання необхідних документів.

Відповідно до Наказу та повідомлення від 12.11.2012 року, перевірка проводилась з 13.11.2012 року тривалістю 5 робочих днів, тобто 13.11.2012 року, 14.11.2012 року, 15.11.2012 року, 16.11.2012 року та 19.11.2012 року, хоча Акт перевірки складено 13.11.2012 року. Таким чином, органом ДПІ передчасно було складено Акт перевірки та у такий спосіб, щоб унеможливити подачу документів підприємством протягом проведення перевірки.

Враховуючи викладене, при проведенні перевірки ПП «Восток» було порушено вимоги щодо термінів проведення перевірки та вимог податкового законодавства.

Згідно п.3 наказу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 12.11.2012 року № 726, перевірку необхідно провести в терміни, визначені п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 82.2. ст. 82 ПК України, тривалість перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу (крім перевірок, що проводяться за наявності обставин, визначених у підпункті 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, тривалість яких встановлена у статті 200 цього Кодексу), не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів, для фізичних осіб - підприємців, які не мають найманих працівників, за наявності умов, визначених в абзацах третьому - восьмому цього пункту, - 3 робочі дні, інших платників податків - 10 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків - не більш як на 5 робочих днів.

Актом перевірки встановлено та зафіксовано порушення ПП «Восток» вимог положень Податкового кодексу, а саме п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Згідно із п.180.1. ст. 180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку є:

1)будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких вимог;

особа, на яку покладається виконання умов, за яких надається звільнення від оподаткування під час ввезення товарів на митну територію України (щодо цільового використання товарів), у разі порушення таких умов.

Норми цього пункту не застосовуються до операцій з ввезення на митну територію України фізичними особами (громадянами) чи суб'єктами підприємницької діяльності, які не є платниками податку, культурних цінностей зазначених у пункті 197.7 статті 197 цього розділу.

4) особа, яка купує чи придбаває у володіння та/або у користування, та/або у розпорядження транспортний засіб, що був ввезений на митну територію України із звільненням від оподаткування відповідно до пункту 197.2 статті 197 цього розділу, у разі, коли така особа не має права на звільнення від оподаткування.

Пункт 185.1 ст. 185 ПК України встановлює, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього розділу, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього розділу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України (далі - імпорт) та постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом;

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт) та постачання послуг міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 186.1 ст. 186 ПК України закріплено, що місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, - у разі, коли товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складення, монтаж чи встановлення, - а у разі, коли товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Пункт 187.1 ст.187 ПК України передбачає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

П. 188.1 ст.188 ПК України зазначає, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче за звичайні ціни, визначені відповідно до статті 39 розділу І цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів (у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів), крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів/послуг згідно із законодавством.

У разі коли постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами). До бази оподаткування включаються суми бюджетних асигнувань для компенсації витрат підприємств і організацій у зв'язку з державним регулюванням цін.

У разі постачання необоротних активів, у тому числі в разі їх самостійної ліквідації, переведення з виробничих у невиробничі, переведення з використання в оподатковуваних операціях для використання в неоподатковуваних, база оподаткування визначається виходячи з їх балансової вартості на момент їх постачання.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти включаючи бюджетні дотації, та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об'єкту лізингу.

У випадках, передбачених статтею 189 цього розділу, база оподаткування визначається з урахуванням положень 189 цього розділу.

Пункт 198.1 ст. 198 ПК України закріплює, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів в якості внеску до статутного фонду -і і5о при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територією України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

П. 198.2 ст. 198 ПК України закріплює, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України, датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього розділу.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього розділу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлені актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Пункт 198.3 ст. 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 розділу І цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього розділу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних положень взагалі неможливо встановити, які саме порушення податкового законодавства було допущено ПП «Восток», оскільки вищевказані норми регламентують: хто може бути платником податку, об'єкти, база, місце оподаткування, умови віднесення сум податку до податкового кредиту, дата виникнення зобов'язань, місце постачання. Відповідачем безпідставно було наведено ряд норм, які кваліфікуються як порушення, допущені ПП «Восток».

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не повинні посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Статтею 20 Податкового кодексу визначено загальний перелік прав органів державної податкової служби, безпосередньо не містять: повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте на момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-ХІІ.

Зокрема, п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», визначено, що однією із функцій державних податкових інспекцій є подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед Бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Як передбачено п.п. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Згідно норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо те встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Так, згідно із підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках тощо.

Відповідно до пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення тощо.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Про первинні документи, зазначається у підпункті 135.2 статті 135 та підпункті 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, відповідно до яких доходи та витрати платників податку на прибуток визначаються на підставі первинних документів, відповідно до вимог правил ведення бухгалтерського обліку.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ) встановлює, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення стаття 1 Закону № 996-ХІУ). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити (частини 1 та 2 статті 9 Закону № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1 Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2 Положення № 88).

Отже, у порушення п. 78.1, п. 78.4. ст. 78, п. 79.2 ст.79 Податкового кодексу України, повідомлення від 12.11.2012 року № 108 про проведення позапланової перевірки ПП «Восток» з копією наказу від 12.11.2012 року № 726 було вручено платнику податків 13.11.2012 року, хоча перевірка вже була розпочата та закінчена. Тому вбачається грубе порушення вимог законодавства щодо обов'язкової вимоги вручення наказу про проведення перевірки до початку проведення документальної позапланової перевірки.

Щодо вимоги позивача визнати відсутність повноважень у Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська із самостійного тлумачення змісту правочинів і визнання їх недійсними, вона є абсолютно недоречна та безпідставно складена, в зв'язку з тим, що відповідач (Державна податкова інспекція у Кіровському районі м.Дніпропетровська) наділений повноваженнями згідно норм діючого законодавства України здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю платника податків з питань дотримання вимог податкового законодавства та відповідно викладати результати перевірки у висновку за результатами документальної перевірки, який вже в свою чергу прямо або через винесене відповідне рішення впливає на інтереси особи відповідно якої вона винесена та за встановленим Законом порядком може бути оскаржена. Що фактично і зроблено позивачем відповідно до вимоги у п.1 адміністративного позову.

Згідно із ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем не було надано суду доказів та не доведено у будь-який спосіб правомірності своїх дій. Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги.

Керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби по проведенню перевірки приватного підприємства «Восток», за результатами якої було складено акт від 13.11.2012р. №1817/225/30228888 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства «Восток» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерагро 2007» за квітень, липень 2011 року.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути на користь приватного підприємства «Восток» документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України у сумі 64 (шістдесят чотири) грн. 40коп.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.П. Павловський