Постанова № 3023532, 23.12.2008, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-4643/08                                                                      Головуючий у 1 інстанції Морозов С.М.                                                                                                                          Суддя-доповідач Василенко Я.М.                                         

    П О С Т А Н О В А

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  23 грудня 2008 року                                                                               м. Київ

              Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

 Головуючого:                                                            Василенка Я.М.,

    Суддів:                                                                       Ситникова О.Ф.,

                                                                                           Бистрик Г.М.,

 при секретарі:                                                            Литвині О.В.,

розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київ водоканал» - Ульянчука Юрія Анатолійовича на постанову господарського суду м. Києва від 30.07.2007 року у справі за його позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ВАТ «АК «Київ водоканал» звернулося до господарського суду м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0000451520/0, № 0000461520/0, № 0000471520/0 від 19.12.2006 року.

Постановою господарського суду м. Києва від 30.07.2007 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеними судовим рішенням представник позивача ВАТ «АК «Київ водоканал» - Ульянчук Ю.А. звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права при його винесенні та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача ВАТ «АК «Київ водоканал» - Ульянчука Ю.А. підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податкові зобов’язання з ПДВ сплачені ВАТ «АК «Київ водоканал» у повному обсязі та своєчасно, а наведені  у акті податкової перевірки терміни порушень та суми штрафних санкцій не відповідають даним податкового та бухгалтерського обліку підприємства. Ці невідповідності виникли в результаті того, що відповідач на власний розсуд, не зважаючи на призначення платежів, зазначені у платіжних дорученнях, направив сплачені підприємством поточні податки на погашення заборгованості минулих періодів. Окрім того, позивач посилається на вирішення судом справи 29/535, при розгляді якої встановлено неправомірність порядку зарахування поточних виплат в рахунок погашення суми боргу минулих періодів застосованих з боку податкових органів до позивача.

Судом першої інстанції було встановлено, що за наслідками проведеної СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків виїзної планової перевірки ВАТ «АК «Київводоканал» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2003 року по 30.06.2006 року було складено акт за № 818/1520/03327664 від 06.12.2006 року (а.с. 24-90).

На підставі висновків вказаного акту позивачеві згідно пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковими повідомленнями-рішеннями № 0000451520/0, № 0000461520/0, № 0000471520/0 від 19.12.2006 року (а.с. 91-93) визначено до сплати штрафних санкцій у розмірі 10, 20, 50 % від виявлених сум прострочення.

Актом перевірки встановлено, що позивачем порушено граничні терміни сплати податкових зобов’язань по ПДВ, встановлені пп. 5.3.1 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Повідомленням-рішенням № 0000451520/0 від 19.12.2006 року (а.с. 91) визначено до сплати штрафних санкцій у розмірі 10% - 236317,12 грн. за затримку на 30 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання у сумі 2363171,2 грн.

Згідно податкового повідомлення-рішення № 0000461520/0 від 19.12.2006 року (а.с. 93) визначено до сплати штрафних санкцій у розмірі 20 % - 3206673,39 грн. за затримку на 87 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання у сумі 16033366,95 грн.

Повідомленням-рішенням № 0000471520/0 від 19.12.2006 року (а.с. 92) визначено до сплати штрафних санкцій у розмірі 50 % - 6529206,79 грн. за затримку на 141 календарний день граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання у сумі 13058413,58 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що згідно п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, строк сплати яких ще не настав та які не є податковим боргом.  Суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач здійснив зарахування сум податкових зобов’язань по ПДВ сплачених у поточних періодах, в рахунок погашення боргу минулих періодів в порядку та черговості передбаченій  п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». По цій причині, на думку суду першої інстанції, позивач прострочив на 30 днів сплату узгодженого податкового зобов’язання в розмірі 2363171,2 грн., на 87 днів прострочив сплату узгодженого податкового зобов’язання в розмірі 16033366,95 грн. та на 141 день прострочив сплату узгодженого податкового зобов’язання в розмірі 13058413,58 грн., що знайшло своє відображення у акті податкової перевірки № 818/1520/03327664 від 06.12.2006 року складеного відповідачем.

На думку суду першої інстанції СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків правомірно застосувала до ВАТ «АК «Киїїводоканал» зазначені вище штрафні санкції, передбачені п. 17.1.7 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Крім того, суд першої інстанції після дослідження наданих позивачем платіжних доручень, зробив висновок, що частина цих платіжних документів не є доказом сплати ПДВ за поточний звітний період в силу того, що у призначенні платежу на платіжному дорученні зазначено, що оплата податкового зобов’язання, здійснюється згідно рішення про розстрочення податкових зобов’язань, та в силу того, що у платіжних дорученнях зазначено про сплату податкового зобов’язання за минулий звітний період у поточному періоді.

Дослідивши рішення № 42 від 30.07.2004 року суд першої інстанції прийшов до висновку, що це рішення надане контролюючим податковим органом на право розстрочення позивачем поточного податкового зобов’язання, тому сплачені за таким рішенням податкові зобов’язання не можуть вважатись сплаченими за поточний звітний період, і не підтверджують вчасну сплату позивачем податкових зобов’язань за період охоплений податковою перевіркою.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 3 ч. 1 та ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування»  платники податків зобов’язані сплачувати належні суми податків у встановлені законами терміни.

Обов’язок юридичної особи щодо сплати податків припиняється із сплатою податку або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Названий Закон не дає визначення події, з настанням якої податок вважається сплаченим платником. Цей закон, відповідно до преамбули є спеціальним законом з питань оподаткування та встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків, зборів (обов’язкових платежів) включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності  та витратами, зумовленими народженням та похованням» № 2240-ІІІ від 18.01.2001 року днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування за безготівковими розрахунками – день подання до банку розрахункових документів на перерахування страхових внесків на рахунок Фонду; у разі сплати готівкою – день внесення коштів до банківської установи чи відділення зв’язку для перерахування на рахунок Фонду.

Частиною 7 ст. 9 КАС України встановлено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

З врахуванням зазначеного та застосовуючи аналогію закону є підстави для висновку, що з поданням позивачем до установи банку платіжних доручень на перерахування до бюджету сум ПДВ за звітний період, його обов’язок щодо сплати податку у цих сумах припинився.

Відповідно до ч. 17.1.7. п. 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» підставою для застосування встановлених цим підпунктом штрафних санкцій є несплата платником податків узгодженої суми податкових зобов’язань протягом граничних строків визначених цим Законом.

Отже у контролюючого органу не було законних підстав застосовувати до позивача штрафні санкції за порушення граничних строків сплати задекларованих сум податкових зобов’язань по податку на додану вартість за 2004 – 2005 роки.

Положення пункту 7.7 ст. 7 Закону від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ в редакції Закону України від 20.02.2003 року № 550-ІV щодо погашення податкового боргу попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку черговості його виникнення, на який посилається контролюючий орган в обґрунтування правомірності застосування штрафних санкцій за затримку граничних строків сплати задекларованих позивачем сум податкових зобов’язань без врахування сплачених ним своєчасно платежів, не змінює встановлені підпунктом 17.1.7 п. 17.1. ст. 17 Цього Закону підстави для притягнення платника податків до відповідальності.

Так само не змінює вказані підстави для відповідальності і передбачений п. 5.4. «Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов’язкових платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових фондів», затвердженої наказом ГДПІ України від 12.05.1994 року в редакції наказу ДПА України  від 03.09.2001 р. № 342 порядок обліку надходження платежів в картах особових  рахунків платників податків з врахуванням календарної черговості настання граничних термінів сплати узгоджених податкових зобов’язань, оскільки він регулює лише дії податкової служби щодо обліку надходжень платежів від платників податків, а не встановлює правил притягнення платників податків до відповідальності у тому випадку коли облік надходжень, що ведеться податковими органами, не відповідає призначенню платежу вказаному платником податків у відповідному платіжному дорученні про сплату податку.

З огляду на викладені обставини платник податків не може бути притягнутий до відповідальності, за порушення зазначеної Інструкції яка регулює дії податкових органів, і не має відношення до дій платників податків.

У податкового органу були передбачені нормами Закону № 2181 підстави для стягнення боргу минулих періодів та застосування штрафних санкцій за затримку граничних строків сплати вказаного боргу, несплаченого в строк встановлений підпунктом 5.3.1. пункту 5.3. ст. 5 Закону № 2181, однак це повноваження податковим органом реалізоване не було.

Дослідивши надані сторонами документи суд першої інстанції виявив, що у незначній частині із загальної кількості платіжних доручень, наданих позивачем у якості доказу своєчасної сплати ПДВ у відповідних періодах, в призначенні платежу зазначено, - ПДВ згідно рішення № …  про розстрочення податкових зобов’язань.

Оцінивши зазначені документи, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що сплата по цих платіжних дорученнях,  не може бути доказом належного виконання обов’язку щодо сплати ПДВ згідно зобов’язань визначених у деклараціях за жовтень-грудень 2004 року, січень-грудень 2005 року.

Суд першої інстанції дав невірну оцінку платіжним дорученням сплаченим платником в погашення зобов’язань згідно рішень контролюючого органу – податкової служби  про розстрочення таких платежів. Помилка полягає у тому, що суд не прийняв до уваги об’єктивний факт, що рішення про розстрочення погашення зобов’язань  надане податковим органом (в межах його компетенції) платнику податків збільшує (продовжує на встановлений рішенням  час) строк виконання зобов’язання щодо сплати ПДВ. Таким чином, досліджені платіжні доручення є доказом того, що контролюючий орган своїм рішенням збільшив для позивача строк сплати ПДВ, у період висвітлений у акті перевірки, і зазначені платіжні доручення є доказом того, що позивач не порушив граничних строків виконання зобов’язань по ПДВ, так як сплатив їх згідно рішень ДПІ про відповідне розстрочення. Цей висновок підтверджується тим, що періоди надання розстрочень та дати сплати податкового зобов’язання відповідно до цих розстрочень знаходяться у межах строку охопленого актом податкової перевірки з 01.10.2003 року по 30.06.2006 року.

Суд першої інстанції не дав ніякої оцінки більшості досліджених платіжних доручень, якими позивач погашав податкову заборгованість по ПДВ у поточному звітному періоді, хоча ці документи є прямим доказом своєчасної сплати податкових зобов’язань з ПДВ, та відсутність з боку позивача порушень граничного строку сплати вказаних зобов’язань.

Суд першої інстанції також не дав належної оцінки тому факту, що сума фактично сплачених податкових зобов’язань у податкових періодах охоплених перевіркою, більша від суми задекларованих податкових зобов’язань.

Виходячи із змісту п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає у податковій декларації та зобов’язаний самостійно її сплатити.

Таким чином, позивач самостійно визначивши та перерахувавши суми ПДВ, виконав своє зобов’язання зі сплати ПДВ за визначеними ним періодами, що виключає застосування до нього штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Суд першої інстанції залишив без належної оцінки доводи позивача та його посилання на судову практику Вищого адміністративного суду України по аналогічних справах, у яких суд касаційної інстанції зазначав, що дія пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181, на підставі якого податковим органом здійснено погашення податкового боргу, та якою встановлена рівність бюджетних інтересів передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) – у рівних пропорціях, поширюється передусім на платників податків, адже податкові зобов’язання згідно з вимогами пункту 1.2 статті 1 даного Закону погашає саме він, і ця норма Закону не дає права податковим органам направляти кошти платника податків на свій розсуд, всупереч волі такого платника.

При цьому, як встановлено колегією суддів, незважаючи на вказані позивачем призначення податкових зобов’язань при їх сплаті, відповідачем на власний розсуд було змінено їх призначення.

Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено виключний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платників податків податкового боргу і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Отже, зазначені податкові повідомлення-рішення є лише результатом попередніх протиправних дій відповідача щодо зміни призначення платежів, які здійснював позивач.

Згідно п. 3.1.1 ст. 3 Закону України № 2181, активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. Відповідачем не надано жодного доказу, що рішенням суду йому було надано право стягувати (шляхом зміни призначення платежів) з позивача в рахунок погашення його податкового боргу сплачених ним податкових зобов’язань, які не були пов’язані із податковим боргом, що ще раз підтверджує протиправність винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, п.п. 8.6.2 п. 8.6 ст. 8 Закону України № 2181 з урахуванням положень пп. «б» п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 цього ж Закону не встановлюють заборон для платників податків розпоряджатися своїми оборотними коштами, зокрема для сплати поточних податкових зобов’язань, не залежно від наявності податкового боргу.

Враховуючи вищезазначене, податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0000451520/0,              № 0000461520/0 та № 0000471520/0 від 19.12.2006 року прийняті із порушенням норм чинного законодавства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207  КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київ водоканал» - Ульянчука Юрія Анатолійовича на постанову господарського суду м. Києва від 30.07.2007 року – задовольнити частково.

Постанову господарського суду м. Києва від 30.07.2007 року – скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0000451520/0 від 19.12.2006 року,                 № 0000461520/0 від 19.12.2006 року та № 0000471520/0 від 19.12.2006 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київ водоканал» вартість судових витрат у сумі 5,10 грн.

В іншій частині постанову господарського суду м. Києва від 30.07.2007 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

     Головуючий:

     Судді: