Ухвала суду № 3023502, 08.12.2008, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ    АДМІНІСТРАТИВНИЙ   СУД 

Справа №22-а-2355/2008 р.                                                               Головуючий  у  1 інстанції – Усатенко І.В.

                                                                                                                                    Суддя-доповідач - Попович О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

08 грудня 2008 р.                                                                             м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

Головуючого судді            Попович О.В.

Суддів:                                Мамчура Я.С., Горбань Т.І.,

при секретарі                                 Романовій Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на Постанову Господарського суду м. Києва від 12.04.2007 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінфоконсалт» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання нечинним рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінфоконсалт» звернулось до Господарського суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення – рішення № 0000042220/0 від 10.01.2007р., яким до ТОВ «Укрінфоконсалт» застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 4145,00 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 12.04.2007 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінфоконсалт» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання нечинним рішення – задоволено, визнано нечинним рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 10.01.2007 року №0000042220/0.

Не погоджуючись з вищезазначеною Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати Постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається порушення Господарським судом м. Києва норм матеріального права, що відповідно до п. 4 ст. 202 КАС України є підставою для скасування судового рішення.

 Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

 В період з 18.12.2006 року по 22.12.2006р. державною податковою перевіркою у Печерському районі м. Києва була проведена виїзна позапланова перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінфоконсалт» з питань дотримання вимог валютного листа КМФ АКБ «Укрсоцбанк» від 01.11.2006 року №10-17/450, по контракту №2-06 від 30.06.2006 року, за результатами якої складено Акт № 467/22-216/32827159 від 22.12.2006р.

На підставі вказаного вище Акту відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0000042220/0 від 10.01.2007р., яким до ТОВ «Укрінфоконсалт» застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 4145,00 грн. за порушення ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 №185/94.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Укрінфоконсалт», Господарський суд м. Києва виходив з того, що з боку позивача відсутні порушення вимог ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 №185/94.

Апеляційна інстанція повністю погоджується з висновком суду, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.06.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінфоконсалт» та фірмою «GimenezcollectionS.L.» (Іспанія) був укладений контракт №2-06, згідно умов якого продавець продає, а покупець купує меблі, вказані у додатку №1 даного договору. Поставка спеціальних автомобілів замовнику здійснюється на умовах FСА м. Неапіль (Італія). Загальна вартість договору - 9632,04 Євро.

На виконання укладеного контракту 10.07.2006 року була здійснена оплата за товар на підставі рахунку нерезидента в сумі 9632,04 євро, що не заперечується сторонами.

За перераховані валютні кошти на адресу позивача надійшов імпортний товар (меблі) згідно ВМД на загальну суму 9632,04 Євро у встановлені чинним законодавством терміни, що також встановлено в акті перевірки та не заперечується відповідачем.

Як свідчать матеріали справи, в частині товару на суму 2880,36 Євро, виявлені механічні пошкодження, що підтверджується актом експертизи Київської торгово-промислової палати №БИ-43 від 02.08.2006 та за наслідками переговорів між сторонами договору вказаний товар повернуто продавцю з метою їх ремонту та повторної поставки. Повернення пошкоджених меблів відбулося з митно-ліцензійного складу, при цьому вартість контракту не змінювалась.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994р. №185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Статтею 4 Закону № 185/94-ВР передбачено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» №959-ХИ від 16.04.1991 (зі змінами та доповненнями) імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в не грошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами. Момент здійснення експорту (імпорту) - момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Стаття 15 в п. 1 Митного Кодексу визначає термін ввезення в Україну та вивезення з України, як фактичне переміщення через митний кордон України товарів чи інших предметів.

Пунктом 3 ст. 15 зазначеного Кодексу «переміщення через митний кордон України» визначається як ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів.

Відповідно до ст. ст. 21, 24 Митного Кодексу товари перемішуються через митний кордон України під митним контролем, і період перебування під митним контролем товарів, що ввозяться на митну територію України з метою вільного використання, визначається з моменту ввезення і до пропуску через митний кордон України.

Момент перетину товаром митного кордону України також конкретизує поняття «пропуск через митний кордон України», яке означає дозвіл митниці на використання товарів на митній території України або за межами цієї території з метою, заявленою митницею (п. 4 ст. 15 Митного Кодексу України).

Статтею 37 Митного Кодексу встановлено, що переміщення через митний кордон України товарів підлягає митному оформленню, яке здійснюється службовими особами митниці з метою забезпечення митного контролю та для застосування засобів державного регулювання ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через територію України товарів та інших предметів.

Відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997р. №574 ВМД є заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України або зміну митного режиму щодо цих товарів.

З аналізу вказаних вище норм вбачається, що судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що оформлена ВМД не являється єдиним документом, яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення через митний кордон товарів, а є документом, який є заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон, України і засвідчує надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності права на розміщення товарів у визначений митний режим і підтверджує, а не встановлює права і обов’язки, зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарський операцій.

Таким чином, перебування під митним контролем товарів неможливо без їх фактичного ввезення в Україну, і при цьому первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа (СМК), проставлення на якому відбитка штампа «під митним контролем» з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

За таких обставин, датою імпорту є не дата оформлення ВМД, а дата фактичного перетину митного кордону.

З вищенаведеного, зокрема з ВМД, які додані до матеріалів справи, вбачається, що товар за договором поставки №2-06 від 30.06.2006 в повному обсязі фактично надійшов на територію України 28.07.2007 року, про що свідчать відтиски «під митним контролем». Цей факт також підтверджується Актом експертизи Київської ТПП №БИ-43 від 04.08.2006, з якого вбачається, що експертиза була проведена на складі тимчасового зберігання ЗАТ авіакомпанії «АероСвіт» в аеропорті Бориспіль.

З огляду на вище наведене, судова колегія вважає безпідставним посилання апелянта на те, що позивачем по справі було порушено 90 дневний термін з моменту здійснення авансового платежу на користь постачальника продукції, що імпортується, до момент поставки товару, що купується.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не були надані докази щодо порушення позивачем законодавства про оподаткування.

            Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

            Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, з’ясовані всі обставини. Судове рішення ухвалено з додержанням норм  матеріального права. Відповідач не довів обставин правомірності податкового рішення-повідомлення, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 212, 254  Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на Постанову Господарського суду м. Києва від 12.04.2007 року – залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 12.04.2007 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінфоконсалт» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання нечинним рішення – залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом місяця.

                                   Головуючий суддя 

                                   Судді