Ухвала суду № 3023495, 01.12.2008, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №22-а-2038/2008 р. Головуючий у 1 інстанції Будішевська Л.О.

Суддя-доповідач Попович О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Попович О.В.,

суддів: Бєлової Л.В., Горбань Т.І.,

при секретарі: Романовій Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у м. Житомирі на Постанову Господарського суду Житомирської області від 23.05.2007 року у справі за позовом Приватного підприємства фірми «Лес» до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування рішень та податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

В грудні 2006 року Приватне підприємство фірма «Лес» звернулось до Господарського суду Житомирської області з адміністративним позовом про скасування рішення та податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Житомирі №0006032301/09 від 30.11.2006 року, №0006012301/0 від 30.11.2006 року, №0006022301/0 від 30.11.2006 року, №0005541702/0 від 30.11.2006 року, №0006342303/0 від 30.11.2006 року, №0006332303/0 від 30.11.2006 року та №000052/22/0 від 30.11.2006 року.

Під час судового розгляду позивач двічі зменшував позовні вимоги та остаточно просив суд скасувати рішення ДПІ у м. Житомирі №0006342303 від 30.11.2006 року та №0006032301/0 від 30.11.2006 року.

Постановою Господарського суду Житомирської області від 23.05.2007 року позов Приватного підприємства фірми «Лес» до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування рішень та податкових повідомлень задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення ДПІ у м. Житомирі від 30.11.2006 року №0006342303/0 та №0006032301/0.

Не погоджуючись з вищезазначеною Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати Постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою і задоволенні позову відмовити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд прийняв рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

З 24 жовтня 2006 року до 10 листопада 2006 року працівниками відповідача було проведено виїзну планову перевірку Приватного підприємства фірми «Лес» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2003 р. по 30.06.2006 р., за наслідками якої складено Акт від 15.11.06р. №3915/23-1/13559418/0110 (а.с.12-38).

На підставі вказано вище Акту, відповідачем, за порушення вимог пп.2.13, 2.8, 2.9, 3.5 Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.04р. №637, та відповідно до ст.1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.95р. №436/95, було прийнято податкове повідомлення-рішення №0006342303/0 від 30.11.2006 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 102690,72 грн. та за порушення вимог пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, пп.8.3.1, 8.3.2 п.8.3 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р. №283/97-ВР, та відповідно до підпункту «б» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-111, було прийнято податкове повідомлення рішення №0006032301/0 від 30.11.2006 року, яким донараховано 484884,00 грн. податку на прибуток та застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на прибуток в сумі 467865,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ПП фірми «Лес», суд першої інстанції виходив з того, що донарахування позивачу податку на прибуток відповідачем жодним документом не підтверджено, а рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій прийнято з порушенням строків притягнення до відповідальності.

З такими висновками Господарського суду Житомирської області не можна не погодитись виходячи з наступного.

Як зазначено в Акті перевірки (а.с.21) за наслідками розгляду заперечень ПП фірми «Лес» на Акт перевірки, перевіркою були встановлені порушення пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, пп.8.3.1, 8.3.2 п.83 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р. за №283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2004р. на суму 451043грн., в тому числі: 2 кв. - 42грн., 3 кв. - 156грн., 4 кв. - 450845грн., за 2005р. на суму 23223грн., в тому числі: 2 кв. - 2751грн., 3 кв. - 560грн., 4 кв. - 19912грн., за 1 півр. 2006р. 10618 грн., в тому числі: 1 кв. - 7469грн., 2 кв. - 3149грн.

Таким чином, відповідачем за невключення до складу валових доходів простроченої кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, та яка залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності фактично донараховано податку на прибуток в сумі 484884,00 грн.

Однак, відповідно до п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Згідно зі ст.71 ЦК Української РСР, що діяв в період укладення позивачем договорів купівлі-продажу, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлювався в три роки.

Статтею 76 Цивільного кодексу Української РСР було встановлено початок перебігу строку позовної давності, який починався з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Кредиторська заборгованість, за твердженням позивача, виникла після отримання товарів у 1997 - 2003 роках за договорами купівлі-продажу та накладними, строк оплати товару в яких не вказано, що не заперечується позивачем та не спростовано відповідачем.

Відповідно до ст.165 Цивільного кодексу Української РСР, якщо строк виконання зобовязання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор має право провести виконання в будь-який час, при цьому боржник повинен виконати таке зобовязання в семиденний строк із дня предявлення вимоги кредитором, якщо обовязок негайного виконання не випливає із закону, договору або зі змісту зобовязання.

Таким чином, початок перебігу строку позовної давності почнеться після спливу семиденного строку з дня предявлення вимоги кредитором.

Крім того, відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який вступив в дії з 01.01.04р., правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк предявлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, при цьому згідно ст.267 цього Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається із матеріалів справи та пояснень представника відповідача, під час перевірки питання щодо наявності вимог кредиторів до позивача не встановлювалось, розрахунки кредиторської заборгованості проводились по бухгалтерським відомостям рахунку №63бухгалтерсього обліку.

Таким чином, посилання апелянта на те, що висновки суду першої інстанції є помилковими та визначена кредиторська заборгованість є безповоротною фінансовою допомогою, а тому має бути включена до суми доходу та підлягає оподаткуванню у загальновстановленому порядку.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновком суду щодо пропуску відповідачем строку для накладення адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог пп.2.13, 2.8, 2.9, 3.5 Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.04р. №637, та відповідно до ст.1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.95р. №436/95.

Відповідно до ч.1 ст.241 ГК України, грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності, розглядається як адміністративно-господарський штраф. Статтею 239 ГК України цей штраф віднесено до групи адміністративно-господарських санкцій, які застосовуються органами державної влади чи органами місцевого самоврядування до субєктів господарювання, котрі порушили правила здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом 6 місяців із дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через 1 рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, адміністративно-господарські штрафи у будь-якому разі можуть бути застосовані не пізніше одного року з дня вчинення господарського правопорушення суб'єктом господарювання.

Як свідчить Акт перевірки, факти виявлених порушень позивачем були допущені в період з 06.01.2004р. по 13.10.2005р. (а.с.34,35), а рішення про застосування штрафних санкцій №0006342303/0, за вказані порушення здійснення господарської діяльності прийнято 30.11.06р., тобто, штрафні санкції були застосовані пізніше ніж через 1 рік з дня порушення субєктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Посилання апелянта на те, що ст. 1 Указу Президента України від 12.06.1995 року №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (зі змінами та доповненнями) за порушення вимог Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.04р. №637 не тягне за собою ані припинення правопорушення, ані ліквідацію його наслідків, то такий вид штрафних санкцій за ознаками не підпадає під визначення адміністративно-господарської санкції, є безпідставними.

Наведені вище положення в Указі Президента України від 12.06.1995 року №436/95 відсутні. Крім того, положення Господарського кодексу України щодо цих правовідносин мають привілейоване положення, оскільки затверджені Законом України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст.ст.198 ч.1 п.1, 200 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

На підставі вищевикладеного, апеляційна інстанція повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову та відмову в задоволенні зустрічного позову. Рішення постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 99, 100, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу третьої особиЗакаритого акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» на Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2007 року залишити без задоволення.

Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської областівід 17 травня 2007 року у справі за позовом Бориспільського міжрайонного прокурорадо Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Металіст», Закарите акціонерне товариство «Бориспільський автозавод»про визнання протиправним та скасування рішення Щасливської сільської ради «Про затвердження проекту землеутрою щодо відведення земельної ділянки під розміщення полігону випробувань автомобільної техніки ЗАТ «Бориспільський автозавод» №203.1-20-IV від 14.09.2004 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом місяця.

Головуючий суддя

Судді