Рішення № 30229164, 14.03.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 784/167/13 14.03.2013 14.03.2013 14.03.2013

Номер провадження 22ц/784/539/13 Суддя першої інстанції Губанова В.М.

Категорія 6 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 березня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.,

при секретарі Левківській Н.С.,

за участю: позивачки - ОСОБА_2,

її представника - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4,

його представника - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2012 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Братської державної районної адміністрації про розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини,-

В С Т А Н О В И Л А:

14 березня 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 23 січня 2010 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, від якого народився син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. В лютому 2012 року вони припинили спільне проживання, оскільки між ними постійно виникали сварки та скандали, що зробило подальше збереження шлюбу неможливим. Після чергової сварки відповідач вигнав її з дому, а син залишився з батьком. Вона вимушена була проживати зі своєю матір'ю та намагалась забрати дитину, але відповідач її не віддав. Дитина з народження перебувала з нею, є малолітньою, а тому в такому віці потребує виключно материнського піклування та догляду. Вона має постійне місце проживання та відповідні житлові умови, працює на постійній основі, не судима, немає хронічних захворювань, позитивно характеризується, а тому може в повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила розірвати шлюб між нею та відповідачем та визначити місце проживання дитини із матір'ю.

23 травня 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Обґрунтовуючи позов тим, що ОСОБА_2 пішла з дому проживати до своєї матері, залишивши сина з ним. Висновком органу опіки та піклування Братської райдержадміністрації Миколаївської області від 4 квітня 2012 року встановлено місце проживання малолітнього ОСОБА_6 разом з батьком. Не зважаючи на зазначений висновок позивачка через деякий час забрала сина до себе та позбавила його можливості бачитись з сином, займатись його вихованням, перешкоджала йому у спілкуванні з сином. Він має постійне місце роботи, працює, його графік роботи дозволяє як можна більше часу проводить з дитиною. Це можливо тому, що він проживає зі своїми батьками, які цілодобово надають дитині турботу, ніжність і ласку. Він піклується про сина, надаючи йому всі умови для належного виховання та росту дитини.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив суд визначити місце проживання дитини разом з батьком.

Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 5 червня 2012 року позови були об'єднанні в одне провадження.

Рішенням цього ж суду від 20 грудня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, зареєстрований 23 січня 2010 року відділом РАЦС Братського РУЮ Миколаївської області, актовий запис № 2. Відмовлено в задоволенні позову в частині встановлення місця проживання дитини з матір'ю. Позов ОСОБА_4 задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишивши дитину на його утриманні та вихованні. Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення суду в частині відмови в задоволенні її позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги її позов в повному обсязі та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4, посилаючись на поверхове з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 141 СК України як мати, так і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, зокрема право на її виховання, незалежно від того проживають вони з дитиною чи ні.

Питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею, а проживаючий з дитиною батько немає права перешкоджати їх спілкуванню (ст. 157 СК України).

Якщо мати або батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки і піклування або судом. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (ст. 161 СК України).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції належним чином не звернув уваги на зазначені вимоги закону та принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, в якому вказано, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5).

Сторони разом не проживають з лютого 2012 року.

З того ж часу дитина проживала з батьком та його родиною в житловому будинку, що належить батькам ОСОБА_4 по АДРЕСА_1,.

ОСОБА_2 зареєстрована в тому ж населеному пункту у своєї матері по АДРЕСА_2 (а.с. 6). На теперішній час працює бібліотекарем в с. Кам'яно-Кустовате Братського району.

Обидві сторони відповідально ставляться до виконання своїх батьківських обов'язків, мають позитивні характеристики, належні матеріально-побутові умови для забезпечення потреб малолітньої дитини.

Ураховуючи наведене, місцевий суд дійшов хибного висновку про те, що активне та всестороннє виховання сина батьком і створення ним належним умов для проживання сина з врахуванням висновку органу опіки та піклування Братської районної державної адміністрації Миколаївської області є достатніми підставами для визначення місця проживання малолітнього сина з батьком.

При цьому суд в рішенні не навів переконливих доводів, за якими вважав, що проживання дворічного сина з батьком відповідає інтересам дитини.

Також в достатній мірі суд не врахував особисті якості батька дитини, у якого як зазначено психологом був випадок застосування фізичного насильства до позивачки, а також те, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

В ході судового розгляду справи суд не перевірив на підставі чого Братська райдержадміністрація, як орган опіки та піклування, давала висновок про доцільність проживання дитини з батьком.

Між тим, у висновку наведені тільки обставини, що відомі з пояснень ОСОБА_4 та не наводяться при цьому заперечення матері дитини. Оцінка запереченням ОСОБА_2 органом опіки та піклування не давалася. Відсутні у висновку й обґрунтування свого рішення щодо визначення місці проживання дитини з батьком, є не зрозумілим які ж виключні обставини щодо матері дитини були враховані органом опіки та піклування при прийнятті такого рішення (а.с. 24-25).

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_4 та наданих відповідних доказів, останній стверджував, що більшу частину свого часу дитина проводить з його батьками, на підтвердження своїх позовних вимог надав письмові докази, що свідчать про матеріальний стан та характеристику його батьків.

Між тим, сам ОСОБА_4 працює охоронцем та за режимом його робота пов'язана з нічними чергуваннями та відсутністю його вдома вночі, що з урахуванням віку дитини є неприпустимим.

Проте, місцевий суд всупереч вимогам ст.ст. 213, 214 ЦПК України, не дав належної оцінки зазначеним обставинам та наданим сторонами доказам.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутні беззаперечні виключні обставини, які б свідчили про недоцільність проживання малолітньої дитини з матір'ю.

Із урахуванням дворічного віку дитини, психофізіологічних особливостей малолітньої дитини, її прихильності у цьому віці до матері, виходячи з балансу інтересів дитини та її батьків, колегія суддів дійшла висновку, що встановлення місця проживання дитини з матір'ю на даному етапі буде максимально відповідати її інтересам.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому в цій частині підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, а по справі слід постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

На підставі ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 107 грн. 30 коп. судового збору, що були сплачені позивачкою при подачі апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2012 року скасувати в частині вирішення позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини та постановити в цій частині нове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_2 в частині визначення місця проживання дитини задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

В іншій частині вказане рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 107 грн. 30 коп. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді