Ухвала суду № 30228472, 19.03.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № з2а/0270/5726/12

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П.І.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Залімського І. Г. Мельник-Томенко Ж. М.

при секретарі: Бернацькій І.А.

за участю представників сторін:

представників позивача - Кобець О.В., Валкернюк Н.В.;

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом управління Пенсійного фонду України у Вінницькому районі до ОСОБА_5 про відшкодування надміру виплаченої суми пенсії , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить постановити рішення про відшкодування позивачем надміру виплаченої йому пенсії в сумі 38 541, 56 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.01.2013 року адміністративний позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача (код ЄДРПОУ 20098343) 38 541 (тридцять вісім тисяч п'ятсот сорок одну) грн. 56 коп. надміру виплаченої суми пенсії за вислугу років за період з 03 листопада 2006 року по 31 січня 2012 року.

Не погоджуючись із рішенням суду І інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану постанову та постановити нове рішення, яким позов залишити без розгляду.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити її вимоги.

Представники позивача заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги та просили суд відмовити у її задоволенні.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як правильно встановлено судом І інстанції, відповідач перебуває на обліку в УПФ у Вінницькому районі та починаючи з 03.11.2006 року отримує пенсію за вислугу років, як працівник охорони здоров'я, що має спеціальний стаж роботи понад 25 років і залишив роботу, яка дає право на цей вид пенсії. При зверненні за призначенням пенсії за вислугу років відповідач надав відомості про те, що є непрацюючим, на що додатково вказував запис у його трудовій книжці від 31.10.2006 року про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі наказу № 44 від 01.11.2006 року. Крім того, відповідач підписав зобов'язання повідомляти УПФ у Вінницькому районі про працевлаштування або звільнення з роботи у триденний строк. З листопада 2006 року по 31.01.2012 року відповідач не повідомляв про будь-які зміни у працевлаштуванні і рахувався на обліку в пенсійних органах як непрацюючий пенсіонер. Разом із тим, у січні 2012 року стало відомо, що відповідач працює у відділі медичного забезпечення УМВС України у Вінницькій області. У відповідь на запит до зазначеного відділу щодо працевлаштування відповідача 06.03.2012 року УПФ у Вінницькому районі отримало лист № 20/96 від 29.02.2012 року, у якому повідомлялося, що відповідач працює на 0,5 ставки посади лікаря-психіатра Центру психіатричної допомоги на професійного психофізіологічного відбору УМВС України у Вінницькій області по сумісництву з 29.08.2005 року по теперішній час. Згідно з Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 9 від 04.11.1993 року, вказана посада дає право на пенсію за вислугу років, а тому призначити відповідачу пенсію за вислугу років можливо тільки після звільнення з цієї роботи. Оскільки відповідач на час звернення за призначенням пенсії не повідомив органи Пенсійного фонду України про роботу на посаді лікаря-психіатра і про дану обставину УПФ у Вінницькому районі стало відомо лише у січні 2012 року, за період з 03.11.2006 року по 31.01.2012 року відповідачу було надміру виплачено пенсію в сумі 38 541,56 грн., яка в силу приписів ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" може бути повернута в судовому порядку.

Суд І інстанції приймаючи оскаржуване рішення виходив, з положень ст. 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким передбачено стягнення в судовому порядку сум пенсій, виплачених надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних.

Колегія суддів погоджується з висновком суди І інстанції, з таких підстав.

Відповідно до ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення", норми якого підлягають застосуванню при вирішенні даного публічно-правового спору, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно із ст. 52, п. "е" ст. 55 вказаного Закону право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Статтею 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і п. 11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року, пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом І інстанції, що призначення і виплата пенсії за вислугу років можливі виключно за умови залишення особою роботи, яка дає право на таку пенсію, в цілому, а не певних посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. При цьому подальше працевлаштування на відповідних посадах пенсіонера, який отримує пенсію за вислугу років, має наслідком припинення виплати пенсії за вислугу років.

З матеріалів справи слідує, що починаючи з 29.08.2005 року і впродовж усього спірного періоду включно до 31.01.2012 року відповідач працював на посаді лікаря-психіатра Центру психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору УМВС України у Вінницькій області.

Згідно з переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 року, вказана посада відноситься до тих посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Отже, пенсія за вислугу років могла бути призначена відповідачу тільки за умови залишення зазначеної роботи на посаді лікаря-психіатра Центру психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору УМВС України у Вінницькій області, оскільки така робота дає право на цей вид пенсії.

Разом з тим, судом І інстанції встановлено, що при зверненні до УПФ у Вінницькому районі за призначенням пенсії за вислугу років відповідач факт свого працевлаштування на вказаній вище роботі приховав і у своїй заяві від 03.11.2006 року про призначення пенсії вказав недостовірні відомості про те, що на даний час не працює. Крім того, всупереч наданого пенсійному органу письмового зобов'язання від 10.11.2006 року відповідач не повідомив позивача про своє працевлаштування у триденний строк.

Як наслідок, за період з 03.11.2006 року по 31.01.2012 року відповідачу без передбачених законом підстав виплачувалася пенсія за вислугу років, у зв'язку з чим ним було надміру одержано кошти в сумі 38 541,56 грн.

Відповідно до ст. 102 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.

Згідно із ч. 1, 4 ст. 103 вказаного Закону суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії. У разі припинення виплати пенсії (внаслідок відновлення здоров'я тощо) до повного погашення заборгованості решта заборгованості стягується в судовому порядку.

Норми аналогічного змісту закріплено у п. 3 Порядку відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України № 6-4 від 21.03.2004 року.

Статтею 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Встановлено, що загальна сума пенсії за вислугу років, неправомірно отриманої відповідачем у період з 03.11.2006 року по 31.01.2012 року, становить 38 541,56 грн. та з огляду на зазначені вище вимоги закону підлягає стягненню з відповідача на користь УПФ у Вінницькому районі в повному обсязі.

УПФ у Вінницькому районі в заявленому адміністративному позові просить суд постановити рішення про відшкодування відповідачем спірної суми надміру виплаченої пенсії, апеляційний суд погоджується з судом І інстанції, що така вимога не відповідає визначеному законом способу повернення Пенсійному фонду України безпідставно виплачених пенсіонеру коштів та зумовлює необхідність на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України вийти за межі позовних вимог для забезпечення повного захисту прав та інтересів позивача.

З врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд І інстанції дійшов вірного висновку, оскільки приписами ст. 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено стягнення в судовому порядку сум пенсій, виплачених надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних.

При цьому апеляційний суд вважає безпідставними посилання апелянта на недотримання позивачем строку звернення до суду передбаченого ст. 99 КАС України та порушення судом першої інстанції положень ст. 100 КАС України, оскільки судом першої інстанції вірно встановлено час коли позивач дізнався про порушення допущенні відповідачем та в межах строку визначеного законом звернувся до суду з позовом.

По-скільки, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб, строках та межах визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 26 березня 2013 року .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Залімський І. Г.

Мельник-Томенко Ж. М.