Ухвала суду № 30220707, 28.02.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2013 р. справа № 2а/0470/8454/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровського апеляційного господарського суду на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року у справі № 2а/0470/8454/12 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського апеляційного господарського суду, третя особа: Управління державної служби Головдержслужби України в Дніпропетровської області про стягнення грошової допомоги та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 30 липня 2012 року звернулася до суду з позовом до Дніпропетровського апеляційного господарського суду, третя особа: Управління державної служби Головдержслужби України в Дніпропетровській області, відповідно до якого просить:

- зобов'язати Дніпропетровський апеляційний господарський суд нарахувати та виплатити на її користь грошову винагороду згідно з п.2 «Порядку видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків», затвердженим Кабінетом Міністрів України від 24.02.2003 року № 212, у розмірі п'яти середньомісячних зарплат в сумі 30 034 грн. 88 коп.;

- стягнути з Дніпропетровського апеляційного господарського суду на її користь завдану моральну шкоду 50000 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працювала на посаді провідного спеціаліста Дніпропетровського апеляційного господарського суду, за переведенням з господарського суду Дніпропетровської області, з квітня 1976 року сумлінно та безперервно пропрацювала на державній службі в судовій системі та була звільнена за угодою сторін по п. 1 статті 36 КЗпП України. Однак відповідач, порушивши норми чинного законодавства, не виплатив їй грошову винагороду в розмірі та порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України № 212 від 24.02.2003 року у розмірі п'яти середньомісячних зарплат.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року адміністративний позов задоволено. Суд зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову винагороду згідно з п. 2 «Порядку видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків», затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 24.02.2003 року № 212 у розмірі п'яти середньомісячних зарплат в сумі 30034 (тридцять тисяч тридцять чотири) грн. 88 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовив.

Постанова суду мотивована тим, що позовні вимоги позивача до Дніпропетровського апеляційного господарського суду щодо зобов'язання нарахувати та виплатити на користь позивача грошову винагороду згідно з п.2 «Порядку видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків», затвердженим Кабінетом Міністрів України від 24.02.2003 року № 212,

в сумі 30034 грн.88 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню, однак в іншій частині позов є необґрунтованим.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та залишити позов без розгляду або у задоволенні позову відмовити.

Посилається на порушення судом першої інстанції пункту 5 частини 1 статті 107 КАС України, та не застосування частини 5 статті 107 КАС України в редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Зазначає про невірне застосування судом першої інстанції Постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 року № 212, оскільки винагорода державним службовцям здійснюється у межах коштів, передбачених на утримання відповідних органів державної влади.

Крім того, зазначена винагорода видається на підставі рішення керівника апарату суду після отримання подання безпосереднього керівника (начальника відділу), а не за заявою самого державного службовця.

Грошова винагорода за сумлінну безперервну працю в органах державної влади виплачується працюючим державним службовцям, однак позивач вже не працює.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, пояснення представника відповідача який підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 16.10.2001 року була прийнята на посаду провідного спеціаліста Дніпропетровського апеляційного господарського суду за переведенням з господарського суду Дніпропетровської області.

19.04.2010 позивач звернулася з заявою про виплату грошової винагороди згідно з законодавством України у розмірі п'яти середньомісячних зарплат до голови Дніпропетровського апеляційного господарського суду Плевако В. І., який своєю резолюцією дав вказівку начальнику відділу кадрів перевірити обставини щодо виплати зазначеної грошової винагороди.

Начальник відділу кадрів підтвердив своїм підписом, що стаж державної служби позивача станом на 01.04.2010 року становив 32 р. 11 м. 18 дн.

Після підтвердження кадровою службою суду стажу державної служби позивач вдруге 02.06.2010 року звернулася до голови суду з заявою, в якій вказала, згідно з підтвердженими даними кадрової служби про її стаж державної служби і про те, що з 2003 року по 2008 року грошову винагороду згідно з законодавством України позивач не отримувала, а також з проханням надати їй грошову винагороду у розмірі п'яти середньомісячних зарплат у встановленому законом порядку, як працюючому державному службовцю.

02.06.2010 року позивач отримала відповідь, що у бюджетному запиті на 2011 рік передбачена необхідна сума коштів, потрібних для виплати вищезазначеної грошової винагороди і роз'яснено, що протягом 2011 року таку виплату буде здійснено.

27.01.2011 року позивач написала заяву про звільнення з займаної посади за угодою сторін з 28 січня 2011 року.

Наказом керівника апарату суду від 27.01.2011 року №15-к позивача було звільнено з займаної посади (заступника начальника організаційного відділу) з 28 січня 2011 року за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача в частині нарахування та виплати на її користь грошової винагороди є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки наявні юридичні підстави та фінансова можливість здійснити спірну виплату винагороди позивачу.

В іншій частині позов задоволенню не підлягає у зв'язку з необґрунтованістю.

Зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову винагороду державним службовцям у сумі 30034,88 та відшкодувати завдану у зв'язку з цим моральну шкоду є предметом спору переданого на вирішення суду.

З висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 16.10.2001 року по 28 січня 2011 року працювала в Дніпропетровському апеляційному господарському суду на різних посадах перебуваючи на державній службі.

30 липня 2012 року позивач звернулась до суду з позовом до Дніпропетровського апеляційного господарського суду, третя особа: Управління державної служби Головдержслужби України в Дніпропетровській області, в якому зазначила про порушення її прав відповідачем щодо отримання належної, на її думку, їй грошової винагороди. Посилалась на те, що на підставі її заяви від 19.04.2010 року в якій вона зазначила про неотримання цієї винагороди за період з 2003 року по 2008 рік, та наданого відповідачем роз'яснення від 02.06.2010 року про здійснення такої виплати в 2011 році (а.с. 11) вона повинна була отримати зазначену допомогу, однак не отримала її. Тому просила суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на її користь зазначену грошову винагороду у розмірі 30 034 грн. 88 коп. та стягнути з відповідача на її користь в рахунок відшкодування завданої у зв'язку з цим моральної шкоди 50000 гривень.

Таким чином, як вбачається з позову, ОСОБА_1 не згодна з діями відповідача щодо виконання ним положень «Порядку видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків», затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 24.02.2003 року № 212, а саме не виплаті їй грошової винагороди.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Таким чином, про відмову у нарахуванні та виплаті грошової допомоги, та як наслідок про порушення своїх прав позивач дізналась 28.01.2011 року, оскільки відповідач не повідомляв її про нарахування їй спірної грошової допомоги в наслідок задоволення її заяви про її призначення.

Посилання позивача на службову записку від 2.06.2010 року (а.с. 11) є безпідставним оскільки зазначений документ не є рішенням про нарахування позивачу спірної грошової допомоги, чи рішенням про задоволення заяви позивача про її призначення.

Між тим позивач з адміністративним позовом звернулась первинно до суду 30 травня 2012 року (а.с.40) з пропуском строку звернення до суду і підстави для його поновлення відсутні.

Частиною 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 3 статті 99 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не вірно керувався зазначеними нормами права, оскільки не встановив час, з якого позивач повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, враховуючи наявність заяви про поновлення строку звернення до суду, та не вирішив питання про залишення позову без розгляду.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, справа «Стаббігс та інш. Проти Великобританії» рішення від 22.10.1996 року, «Девеер проти Бельгії» рішення від 27.02.1980 року).

Таким чином суд першої інстанції припустився порушення статті 100 КАС України не залишив позов ОСОБА_1, поданий до суду після закінчення строків, установлених законом, без розгляду та в порушення статті 107 КАС України відкрив провадження по даній адміністративній справі.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм процесуально права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та залишення позову без розгляду.

Керуючись пунктом 4 частини 1 статті 198, статтею 203, статтею 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського апеляційного господарського суду - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року у справі № 2а/0470/8454/12 - скасувати та позов ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко