Рішення № 30194847, 13.03.2013, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Феодосія)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/142/13Головуючий суду першої інстанції:Морозова Л.М. Доповідач суду апеляційної інстанції:Ломанова Л. О. "13" березня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

Головуючого суддіЛоманової Л.О., СуддівПритуленко О.В., Кустової І.В. При секретаріМартиненко М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Судацького міського суду АР Крим від 06 листопада 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Вимоги позову мотивовані тим, що між Банком та ОСОБА_6 07 березня 2008 року укладений договір про іпотечний кредит №SISUGI0000003836, за умовами якого остання отримала строковий кредит у сумі 404 000, 00 грн. з зобов'язанням повернення суми кредиту та процентів відповідно до умов цього договору з кінцевим строком повернення суми залишку кредиту не пізніше 07 березня 2036 року. Виконання зобов'язань за даним кредитним договором забезпечувалось іпотечним договором, що укладений між сторонами 20 червня 2008 року, предметом якого є надання в іпотеку позивачу належної відповідачці квартири АДРЕСА_1.

Позивач виконав умови кредитного договору, однак, відповідачка свої обов'язки по поверненню кредиту виконує неналежним чином, у зв'язку з чим за нею станом на 25 липня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 1 444 211 грн. 21 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 403 638 грн. 99 коп.; заборгованості по процентах за користування кредитом - 461 319 грн. 76 коп.; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 447 960 грн. 87 коп., а також штраф (процентна складова) відповідно до умов договору - 131 291, 96 грн.

Посилаючись на вищевикладене, Банк просив суд у рахунок погашення наведеної заборгованості звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Банком з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою -покупцем, та виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у зазначений квартирі.

Заочним рішенням Судацького міського суду АР Крим від 06 листопада 2012 року у позові Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Додатковим рішенням суду від 17 грудня 2012 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Банку про виселення із квартири її мешканців.

Не погодившись із рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стосовно того, що пред'являючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк не надав доказів про спричинення збитків неналежним виконанням відповідачкою своїх обов'язків, кредитор для задоволення грошових вимог має право звернути стягнення на предмет іпотеки у будь-який час і спосіб при існуванні невиконання умов кредитного договору.

Апелянт також не погоджується з висновком суду щодо відсутності правових підстав для виселення мешканців із квартири, що є предметом іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутності відповідача, якому судові повістки, телеграми неодноразово направлялися як за місцем її реєстрації, так і за попереднім місцем проживання, за якими, згідно поштових повідомлень, відповідач не проживає ( а.с.116,124-126). Відповідно положень ст.77 ЦПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання, судова повістка надсилається на останню відому адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між Банком та ОСОБА_6 07 березня 2008 року укладений договір про іпотечний кредит №SISUGI0000003836, за умовами якого остання отримала строковий кредит у сумі 404 000, 00 грн. з зобов'язанням повернення суми кредиту та процентів відповідно до умов цього договору з кінцевим строком повернення суми залишку кредиту не пізніше 07 березня 2036 року. Виконання зобов'язань за даним кредитним договором забезпечувалось іпотечним договором, що укладений між сторонами 20 червня 2008 року, предметом якого є надання в іпотеку позивачу належної відповідачці квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ст.ст. 1049,1050,1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з несвоєчасним поверненням кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору у відповідачки станом на 25 липня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 1 444 211 грн. 21 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 403 638 грн. 99 коп.; заборгованості по процентах за користування кредитом - 461 319 грн. 76 коп.; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 447 960 грн. 87 коп., а також штраф (процентна складова) відповідно до умов договору - 131 291, 96 грн.

21 червня 2012 року Банком відповідачці було направлене повідомлення про неналежне виконання зобов'язань та наявність заборгованості з вимогою дострокового повернення кредиту, а в разі невиконання цієї вимоги повідомлення містить намір банку звернути стягнення на предмет іпотеки (а.с. 7).

Відповідно до п. 18 договору іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань за цим або кредитним договором, а також при настанні випадків, передбачених п. 35 цього договору, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати його відповідно до діючого законодавства.

Правильно встановивши обставини справи, але відмовляючи Банку у задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав його передчасності, суд першої інстанції виходив з того, що банком не надано доказів про спричинення йому збитків чи зміну обсягу його прав порушенням відповідачкою строків виконання основного зобов'язання, передбаченого графіком погашення кредиту, також відповідачка має можливість належним чином виконати умови кредитного договору та погасити заборгованість до 7 березня 2036 року, а позивач не ставив питання про дострокове припинення кредитного договору та договору іпотеки.

Погодитися з такими висновками суду не можна оскільки вони не відповідають як обставинам справи, так і чинному законодавству, яким регулюються дані правовідносини.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Аналіз зазначених норм вказує на те, що позикодавець в разі порушення боржником обов'язків з повернення грошових коштів не зобов'язаний ставити питання про припинення кредитного договору, факт ухвалення судом рішення про стягнення боргу не є фактичним виконанням боргових зобов'язань.

Крім того, законом не встановлено, як вирішальну умову, що при зверненні до суду банку слід доказати наявність спричинених збитків.

За таких обставин, при наявності порушень відповідачкою виконання обов'язків з повернення кредитних коштів у строки та на умовах договору, банк вправі пред'являти до неї вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Частиною 3 цієї статті передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Колегія суддів погоджується з доводами, викладеними ПАТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі стосовно того, що рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом надання іпотеко держателю права на його продаж будь-якій особі-покупцеві, оскільки вони обґрунтовані і відповідають нормам ст.ст. 38,39 Закону України «Про іпотеку».

Також частини 5,6,10 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що дії щодо продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу здійснюються іпотеко держателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Згідно п.4 ч.2 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається наряду з іншим, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

Крім того, колегією суддів при розгляді справи в апеляційному порядку встановлено, що вартість іпотечного майна - квартири, яка за згодою сторін визначена у п. 6 іпотечного договору (а.с. 13)дорівнює 606 000грн., є співмірною із сумою заборгованості відповідачки за договором кредиту.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки такими, що підлягають задоволенню.

Як слідує зі змісту ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у рішенні суду зазначається: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

З роз'яснень, які містяться у п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» слідує, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог Баку про виселення із квартири, що є предметом іпотеки, її мешканців, оскільки вказаний висновок відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить вимогам закону.

Згідно вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Відповідно до п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно 9, 109 ЖК України, ст. ст.ст. 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Матеріали справи не містять доказів отримання письмової вимоги іпотекодержателя про звільнення квартири її мешканцями.

Посилання апелянта на витяг з реєстру пошуку поштових відправлень з сайту Укрпошти( а.с.61), як на доказ вручення боржнику відповідної письмової вимоги, не може бути визнаний беззаперечним доказом виконання наведених вище вимог закону, оскільки зміст цього витягу свідчить лише «про вручення об'єктом поштового зв'язку поштового відправлення за довіреністю», без зазначення відповідних реквізитів неможливо дійти висновку про належне отримання відповідачем вимоги про виселення.

Крім того, заявляючи позов про виселення, Банком не заявлено позовних вимог до конкретних осіб, які проживають у квартирі, та доказів одержання кожною із цих осіб вимоги іпотекодержателя про виселення у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення в частині відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки неправильно застосовані норми матеріального права, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, у цій частині рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цих позовних вимог .

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідачки на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем-3219 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 303, 304, 307, 309, 313, 316, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Судацького міського суду АР Крим від 06 листопада 2012 року в частині відмови у позові Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення - про задоволення даної вимоги.

У рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит №SISUGI0000003836, укладеного 07 березня 2008 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_6, у розмірі 1 444 211 (один мільйон чотириста сорок чотири тисячі двісті одинадцять) грн. 58 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 403 638 грн. 99 коп.; заборгованості по процентах за користування кредитом - 461 319 грн. 76 коп.; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 447 960 грн. 87 коп., а також штрафу (процентна складова) відповідно до умов договору - 131 291 грн. 96 коп. на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» ( м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЕДРПОУ 14360570, МФО 305299) звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 на праві власності, застосувавши процедуру продажу предмета іпотеки шляхом надання Публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» права на продаж зазначеної квартири від імені її власника ОСОБА_6 будь-якій особі-покупцеві з укладенням договору купівлі-продажу в порядку та на умовах, передбачених ст. 38 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час укладення договору купівлі-продажу, із наданням Публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» права на отримання витягу з Державного реєстру прав власності, на отримання дублікатів правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1, на здійснення всіх, передбачених законодавством дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» ( м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЕДРПОУ 14360570, МФО 305299) судові витрати- 3219 грн. 00 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді :

Л.О Ломанова О.В. Притуленко І.В.Кустова