Постанова № 30166170, 13.07.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2011 р.

справа № 2а-3311/09/0870

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Проценко О.А.

суддів: Мельника В.В. Туркіної Л.П.

при секретарі судового засідання: Мачихіні В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства Регіонального торгово-сервісного центру сільгоспмашин «Агротехпостач»

на постанову: Запорізького окружного адміністративного суду від 14.07.2009р. у справі №2а-3311/09/0870

за позовом: Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: Державного підприємства Регіонального торгово-сервісного центру сільгоспмашин «Агротехпостач», м.Запоріжжя

про стягнення суми,

В С Т А Н О В И Л А:

Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства Регіонального торгово-сервісного центру сільгоспмашин «Агротехпостач»адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів в сумі 9647,06грн. та 181,42грн. пені.

В обґрунтування вимог позивач посилався на положення ст.ст.19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зазначаючи при цьому, що відповідач не працевлаштував інвалідів у 2008 році відповідно до встановленого нормативу. Позивач стверджує, що порушення норм Закону підтверджується звітом Форми 10-ПІ від 30.01.2009р., наполягає на стягненні з відповідача вищезазначених сум у судовому порядку у зв’язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій та пені відповідачем добровільно.

Постановою від 14.07.2009 року Запорізький окружний адміністративний суд задовольнив позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів. При цьому суд зазначив, що відповідачем не було вжито усіх залежних від нього заходів для організації і забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, чим порушено вимоги ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач оскаржує дану постанову в апеляційному порядку, просить її скасувати та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог відповідач вказує, що при винесені постанови судом першої інстанції неправильно досліджені докази та не встановлені всі обставини, які мають значення для вирішення справи. Апелянт зазначає, що судове рішення було прийняте за відсутності представника відповідача, що виключило, на думку апелянта, право підприємства в належному захисті свої інтересів в судовому засіданні. Тому висновок суду про невиконання відповідачем встановленого нормативу апелянт вважає необґрунтованим, наполягає на відсутності вини підприємства.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.91 N 875-ХІІ (далі - Закон №875). Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного та додаткового обладнання, технічного оснащення тощо з урахуванням обмежених можливостей інвалідів.

Згідно зі ст.19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

З матеріалів справи вбачається, що середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві відповідача в 2008 році становить 17 особи. З урахуванням вимог ст.19 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»відповідач зобов’язаний працевлаштувати в 2008 році 1 інваліда. За звітом відповідача форми №10-ПІ у 2008 році штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві фактично не працювало (а.с.4). Невиконання відповідачем нормативу в працевлаштуванні 1-ої особи-інваліда стало підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій у розмірі 9647,06грн. та 181,42грн. пені.

У пункті 2 ст.19 цього Закону визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендації МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

З огляду на викладене, обов’язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Пріоритетним у даному випадку є саме питання працевлаштування інваліда як спосіб реалізації конституційного права на працю та надання соціально-трудових гарантій людині з обмеженими можливостями.

Відповідно до ст.20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

За приписами ст.18 зазначеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерством соціального захисту населення України з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. При цьому слід зазначити, що механізм реалізації вищезазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Разом з тим, відповідачем не застосовано всіх можливі заходів по створенню робочих місць для інвалідів в установленому законом порядку. Зазначених доказів не надано апелянтом і в судове засідання апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.5 ст.19 вказаного Закону виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Відповідачем не надано доказів виконання вимог закону щодо звітності за формою З-ПН до районного центру зайнятості. Такої інформації не надано апелянтом і суду апеляційної інстанції. Натомість в матеріалах справи міститься лист Південного міжрайонного центру зайнятості Запорізького обласного центру зайнятості від 22.06.2009р. №1635 про ненадання відповідачем інформації про наявність вакансій (а.с.20). З урахуванням зазначеного, матеріалами справи спростовуються доводи апелянта про те, що інваліди органами працевлаштування до відповідача не направлялися, що, на думку апелянта, стало причиною невиконання нормативу, встановленого ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Таким чином, підстав вважати відсутньою вину відповідача не вбачається. Суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача адміністративно-господарські санкції за 2008р.

Щодо позовних вимог про стягнення пені слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. При цьому пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Таким чином, з урахуванням вищезазначеного нарахування пені можливе з моменту сплати і не раніше, тому вимоги про стягнення пені є передчасними і задоволенню не підлягають.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції процесуальних норм стосовно неповідомлення відповідача про час судового засідання, колегія суддів вважає, вважає, що такі доводи необґрунтовані та спростовуються матеріалами справи. Так, відповідачу на адресу: вул.Чубанова,1 м.Запоріжжя, направлялась ухвала від 18.06.2009р. про відкладення розгляду справи. Разом з тим, конверт з ухвалою про відкладення розгляду справи було повернуто до суду з позначкою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання»(а.с.19).

У відповідності до ч.1 ст.40 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов’язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається їм за останньою адресою і вважається врученою. Відповідач не забезпечив собі отримання поштової кореспонденції за вказаною в матеріалах справи адресою. Тому, у апелянта не було підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу Державного підприємства Регіонального торгово-сервісного центру сільгоспмашин «Агротехпостач»слід задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити частково; в частині стягнення пені слід відмовити.

Керуючись ст.ст.195,196,198,205,207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державного підприємства Регіонального торгово-сервісного центру сільгоспмашин «Агротехпостач»на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.07.2009р. у справі №2а-3311/09/0870 задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.07.2009р. у справі №2а-3311/09/0870 скасувати.

Стягнути з відповідача (69097, м.Запоріжжя, вул.Чубанова,1, ЄДРПОУ 33242580, р/р 26007050896701 АБ «Металург»м.Запоріжжя) на користь позивача (р/р 31211230700005, ЄДРПОУ 34677119, ГУДКУ у Запорізькій області, МФО 813015, код платежу 50070000 «Платежі до фонду соціального захисту інвалідів за 2008р.») 9647,06грн. (дев’ять тисяч шістсот сорок сім гривень шість копійок) адміністративно-господарських санкцій.

В стягненні пені відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена

згідно зі ст.212 КАС України.

Головуючий: О.А. Проценко

Суддя: В.В. Мельник

Суддя: Л.П. Туркіна