Постанова № 30161933, 21.03.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2013 р.Справа № 5017/414/2012Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Михайлова М.В.

при секретарі судового засідання: Соколовій Ю.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1(паспорт серії НОМЕР_1 виданий 16.12.1997 року)

від відповідача: Величко К.Г. (довіреність № б/н від 23.05.2012 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства „Кулевча"

на рішення господарського суду Одеської області від „14" січня 2013 року

по справі № 5017/414/2012

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, Одеська область, Саратський район, с. Сергіївка

до Фермерського господарства „Кулевча", Одеська область, Саратський район, с. Кулевча

про стягнення 113 819,18 грн.

(в судовому засіданні 07.03.2013 року оголошено перерву до 21.03.2013 року)

В С Т А Н О В И В :

09.02.2012 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фермерського господарства „Кулевча" (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості за Договором надання послуг № 3 від 03.08.2010 року в сумі 113 819,18 грн., з яких: 107 975,00 грн. - основна заборгованість; 2 809,05 грн. - інфляційні втрати; 3 035,13 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов Договору № 3 від 03.08.2010 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та СВК „Росія" (правонаступником якого є ФГ „Кулевча") про надання послуг щодо оранки земель сільськогосподарського призначення в частині сплати за надані послуги, а саме розрахунку не в повному обсязі, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 107 975,00 грн., на яку позивач згідно ч.2 ст.625 ЦК України нарахував індекс інфляції 2 809,05 грн., 3 % річних 3 035,13 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.05.2012 року по справі № 5017/414/2012 у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 - відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.06.2012 року рішення господарського суду Одеської області від 07.05.2012 року по справі №5017/414/2012 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.08.2012 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.06.2012 року та рішення господарського суду Одеської області від 07.05.2012 року у справі № 5017/414/2012 скасовано, справу № 5017/414/2012 направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

При новому розгляді справи № 5017/414/2012 рішенням господарського суду Одеської області від 14.01.2013 року (головуючий суддя Петров В.С., судді Меденцев П.А., Гут С.Ф.) позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з ФГ „Кулевча" заборгованість в сумі 85 475,00 грн. та 1 709, 51 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти частини позовних вимог ФОП ОСОБА_1 відмовлено.

Такий висновок суду мотивований тим, за договором № 3 від 03.08.2010 року позивачем виконані роботи на суму 147 475,00 грн., які підтверджені актами виконаних робіт від 05.10.2010 року та 04.11.2010 року. В свою чергу, СВК „Росія" (правонаступником якого є ФГ „Кулевча") були частково сплачені виконані позивачем роботи за договором № 3 від 03.08.2010 року лише в сумі 62 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 971 від 22.10.2010 року на суму 42 000,00 грн. та видатковим касовим ордером № 671 від 06.09.2010 року на суму 20 000,00 грн. Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем за надані позивачем послуги за договором № 3 від 03.08.2010 року склала 85 475 грн. (147 475 грн. - 62 000 грн.). Виконання позивачем у серпні 2010 року робіт на суму 22 500,00 грн., відображеної в акті звірки розрахунків, суд вважає безпідставними, оскільки не підтверджені належними доказами (актами виконаних робіт тощо). Крім того, спірним договором не передбачено строку виконання зобов'язань замовником, позивачем будь-яких письмових вимог до відповідача не пред'явлено та строк виконання зобов'язань по оплаті виконаних робіт у відповідача настав після пред'явлення позову, а тому господарський суд вважає, що вимоги стягнення інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованими.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, ФГ „Кулевча" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, в зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

За твердженням скаржника, висновок суду першої інстанції, щодо надання послуг на земельних ділянках СВК „Росія" (правонаступником якого є ФГ „Кулевча"), зазначені в актах виконаних робіт і їх відношення до договору № 3 від 03.08.2010 року є помилковим і не відповідає дійсності, тим самим відсутнє зобов'язання оплати послуг відповідно до цього договору.

Апелянт не погоджується з висновками господарського суду щодо прийняття СВК „Росія" виконаних позивачем робіт по Договору № 3 від 03.08.2010 року, що є підставою для виникнення зобов'язання оплатити послуги.

Також скаржник вважає, що господарським судом не були враховані докази, а саме письмові пояснення головного бухгалтера ФГ „Кулевча", які мають істотне значення для справи.

Позивач відзив на апеляційну скаргу до суду не надав, але його представники в судових засіданнях просили апеляційну скаргу ФГ „Кулевча" залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін, вважаючи його правомірним, обґрунтованим, відповідаючим матеріалам справи та нормам чинного законодавства.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи і апеляційну скаргу, заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Відповідно до приписів ст.101 ГПК України, апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 03.08.2010 року між ФОП ОСОБА_1 (Виконавець) та СВК „Росія" (правонаступником якого є ФГ „Кулевча") (Замовник) був укладений договір № 3 про надання послуг (т.1 а.с.19-20), відповідно до п.п. 1.1 та 1.2 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати послуги в порядку і на умовах визначеним даним договором.

В пункті 2 Договору сторони зазначили відомості про послуги. Зокрема, згідно цього договору виконавець надає замовнику послуги щодо здійснення орання земель сільськогосподарського призначення, якими володіє замовник загальною площею __ га.

В пункті 3 Договору сторонами передбачено ціну та умови оплати. Зокрема, пунктом 3.1 договору передбачено, що вартість послуг визначається у розмірі 80 грн. за 1 (один) га пахоти, 75 - дискування. При цьому вартість послуг фіксується в актах виконаних робіт.

Як вбачається з доданої позивачем до суду копії вказаного договору (т.1 а.с.19-20), п. 3.1 договору містить дописку поряд з фразою 75 дискування - „перший слід 50 грн. другий".

Також в п.3.2 доданої до позовної заяви копії договору № 3 від 03.08.2010 року, зазначено: „Замовник зобов'язаний перерахувати суму визначену у акті про надання послуг на протязі 60 днів з моменту підписання такого акту".

Однак, як з'ясовано місцевим господарським судом та підтверджено судом апеляційної інстанції, в оригіналі договору № 3 від 03.08.2010 року, підписаному обома сторонами, відсутня вказівка на строк виконання зобов`язань замовником, також відсутня вказівка щодо вартості послуг за дискування першого та другого сліду.

Як випливає зі змісту наданого відповідачем до суду копії його екземпляру договору (т.1 а.с.47), позивачем всупереч встановленого законом порядку, зміни умов договору № 3 від 03.08.2010 року було внесено, в односторонньому порядку, що є неприпустимим.

Як зазначено позивачем, ним до п.3.2 договору № 3 від 03.08.2010 року було внесено запис „60 днів" правомірно, що підтверджується письмовими поясненнями від 09.04.2012 року колишнього голови СВК „Росія" ОСОБА_3, де останній засвідчує свою згоду на те, щоб строк розрахунку за виконані роботи становив 60 днів. Також позивач зазначає, що вказані зміни були внесені по взаємній згоді з головою СВК „Росія" ОСОБА_3 відповідно до п.6.2 договору № 3 та ст.651 ЦК України, при цьому наголошуючи, що ці зміни були підставою для укладення нового договору, який був вже підготовлений та погоджений з головою СВК „Росія", однак зазначене не відбулось у зв'язку зі зміною керівництва в СВК „Росія".

Пунктом 6.2 договору № 3 від 03.08.2010 року зазначено, що умови цього договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін у письмовій формі.

Згідно із ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).

Внесення змін до господарських договорів у відповідності зі ст.188 ГК України в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду, а у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача на письмові пояснення колишнього голови СВК „Росія", в яких останній засвідчує свою згоду на те, що строк розрахунку за виконані роботи становив 60 днів, оскільки вказані докази не свідчать про дотримання порядку внесення змін до спірного договору, передбаченого чинним законодавством. Крім того, позивачем не наведено обґрунтованих причин неможливості приведення договору у відповідність з досягнутими на той момент домовленостями, якщо така домовленість дійсно мала місце.

В свою чергу, як вірно визначено місцевим господарським судом, між ФОП ОСОБА_1 та СВК „Росія" виникли правовідносини, зміст яких відповідає умовам договору надання послуг № 3 від 03.08.2010 р. в наданій ФГ „Кулевча" редакції (т.1 а.с.47).

Пунктом 4.1 договору передбачені обов'язки виконавця: своєчасно і якісно надавати послуги, зазначені в п. 2.1 договору (п.4.1.1); при виникненні обставин, що перешкоджають виконанню своїх зобов'язань згідно з цим договором, терміново сповістити замовника (п.4.1.2); підписувати та передавати замовнику акти про надання послуг (п.4.1.3).

В п.4.2 договору зазначені обов'язки замовника: надавати виконавцю за його інформацією дизельне паливо з розрахунку __ л на 1 га (п.4.2.1), оплачувати послуги на умовах і в порядку, зазначеному в п. 3 цього договору (п.4.2.2); приймати від виконавця послуги, що надаються згідно з цим договором (п.4.2.3).

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 на виконання договору № 3 від 03.08.2010 року надавались послуги по оранню та дискуванню на земельних площах СВК „Росія", про що свідчать складені та підписані сторонами відповідні акти виконаних робіт:

- від 05.10.2010 року на загальну суму 104 105,00 грн. (т.1 а.с.21);

- від 05.10.2010 року на загальну суму 31 050,00 грн. (т.1 а.с.22);

- від 04.11.2010 року на загальну суму 12 320 грн. (т.1 а.с.23).

Так, загальна вартість виконаних позивачем робіт за вказаним актами складає 147 475 грн.

Крім того, як стверджує ФОП ОСОБА_1, в період з серпня 2010 року по 04 листопада 2010 року ним були надані, а СВК „Росія", правонаступником якого є відповідач, прийняті послуги (роботи) на загальну суму 169 975,00 грн. згідно вказаних актів прийому виконаних робіт та згідно акту звірки рахунків станом на 01.01.2011 року (т.1 а.с.24), в якому зафіксовано виконання позивачем робот у серпні 2010 року на суму 22 500,00 грн.

Так, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії вказаного акту звірки рахунків станом на 01.01.2011 року, який підписаний головою Станчевим В.П. та скріплено печаткою СВК „Росія", виконані позивачем роботи оплачено частково в сумі 62 000,00 грн., у зв'язку з чим сума боргу СВК „Росія" перед позивачем склала 107 975,00 грн. (169 975,00 грн. - 62 000,00 грн.), яка заявлена до стягнення з відповідача як правонаступника СВК „Росія".

Як свідчать матеріали справи, на загальних зборах СВК „Росія" 05.08.2011 року було прийнято рішення про припинення юридичної особи СВК „Росія" шляхом злиття приєднання до ФГ „Кулевча", яке стало повним правонаступником вказаного ліквідованого СВК, про що свідчить копія Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 14.12.2011 року (т.1 а.с.16-17). Згідно передаточного балансу станом на 01.11.2011 року (т.1 а.с.43-44) всі активи та пасиви СВК „Росія" були передані відповідачу.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 та вважає, що доводи, заперечення і вимоги ФГ „Кулевча", викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Положення ст.ст.173, 193, 198, 199 Господарського кодексу України визначають, що господарськими зобов'язаннями, включаючи виконання грошових зобов'язань, визначаються зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, які можуть виникати безпосередньо із закону, іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність договору. При цьому, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, у встановлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, статуту, Цивільного кодексу України. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами, договорами, статутними та уставними документами. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ст.ст. 509. 510. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням з правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, статуту товариства, Закону України „Про господарські товариства", інших законодавчих актів.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. (статті 525, 625 Цивільного кодексу України).

Отже, як встановлено під час розгляду даної справи, у відповідності із цими нормами чинного законодавства, між сторонами - ФОП ОСОБА_1, як виконавцем і СВК „Росія" (правонаступником якого є ФГ „Кулевча"), як замовником, склались правовідносини, пов'язані з наданням послуг сільськогосподарського призначення, про що 03.08.2010 року було укладено договір № 3.

Так, договір № 3 від 03.08.2010 року є підставою для виникнення у сторін (ФОП ОСОБА_1 та СВК „Росія" (правонаступником якого є ФГ „Кулевча") господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

При цьому, з огляду на зміст правовідносин, колегія суддів зазначає, що вказаний договір за своєю суттю відповідає зобов'язальним правовідносинам, що виникають з підряду, а не надання послуг, як це зазначається в самому договорі.

Так, згідно ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1, 2 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Проводячи аналіз змісту вказаних статей ЦК, можна зробити висновок, що легальне визначення договору підряду вміщує лише його основні ознаки: 1) виконання таких робіт здійснюється за завданням замовника; 2) на ризик підрядника; 3) результати робіт передаються замовнику; 4) замовник повинен прийняти та оплатити результати виконаної робити.

Розмежування договору підряду і надання послуг проводять за таким головним критерієм: навіть якщо в результаті надання послуги створюється певний матеріальний об'єкт, він не може бути самостійним об'єктом цивільних правовідносин на відміну від результатів підрядних робіт. Як правило, підрядником створюється або нова індивідуально визначена річ з притаманними тільки їй ознаками або досягається конкретний, матеріальний, корисний результат відносно індивідуально визначеної речі - покращення її якості, зміна властивостей, кольору, форми тощо.

Послуги полягають у тому, що по-перше, вони не несуть нематеріального характеру, а по-друге - вони нероздільно пов'язані з особистістю послугонадавача. У зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має уречевленого змісту. При послугах продається не сам результат, а дії, які до нього призвели; для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати).

При цьому, зазначені в ч.2 ст.837 ЦК види робіт, які можуть опосередковуватися за допомогою договору підряду, умовно поділяються на три групи: перша - створення, виготовлення певної речі; друга - зміна споживних якостей індивідуально визначеної речі (обробка, переробка, ремонт і інше), третя - інша робота, яка може бути і не пов'язана з річчю, але в результаті повинна відбутись зміна матеріального об'єкта. В будь-якому випадку виконання підрядної роботи є виникнення матеріалізованого результату. Корисний ефект від діяльності з надання послуги не виступає у вигляді певного досяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги.

З огляду на викладене, спірний договір відноситься до договору підряду на оброблення земель (друга група), в результаті якої досягається корисний результат, зокрема, зміна стану земель сільськогосподарського призначення внаслідок проведення оранки і дискування цих земель. Тим більш, така робота виконується за завданням замовника та з використанням його матеріалів, зокрема використання дизельного палива замовника згідно п.4.2.1 договору.

Відтак, до спірного договору застосовуються положення, встановлені до договору підряду в главі 61 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.1, 2 ст.853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Відповідно до ч.1 ст.854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Матеріалами справи встановлено, що ФОП ОСОБА_1, надавши в період з 05.10.2010 року по 04.11.2010 року послуги по оранню та дискуванню на земельних площах СВК „Росія" на загальну суму 147 475, 00 грн. виконало покладені на нього Договором № 3 від 03.08.2010 року та нормами чинного законодавства обов'язки, що підтверджується складеними та підписаними сторонами відповідними актами виконаних робіт.

Між тим, СВК „Росія" (правонаступником якого є ФГ „Кулевча"), за отримані від ФОП ОСОБА_1 послуги, в свою чергу, в порушення умов Договору № 3 від 03.08.2010 року та вищезазначених норм чинного законодавства, свої зобов'язання належним чином не виконав, а саме розрахувався лише частково - в сумі 62 000, 00 грн., залишивши і наданий час не погашеною заборгованість у розмірі 85 475,00 грн.

Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про наступне.

Оскільки в договорі № 3 від 03.08.2010 року не зазначено яким слідом дискування слід здійснювати. Більш того, відповідач визнає факт виконання робіт позивачем по дискуванню першим слідом, що в договорі прямо також не зазначено. Тим більш, в акті виконаних робіт від 05.10.2010 року на загальну суму 104 105 грн. (т.1 а.с.21) зазначено про виконання позивачем та прийняття СВК „Росія" робіт по дискуванню на суму 77 225,00 грн. за відсутністю вказівки на перший або другий слід.

Крім того, в п.4.2.1 договору № 3 від 03.08.2010 року передбачено надання СВК „Росія" позивачу для виконання робіт дизпалива згідно п. 4.2.1 договору, однак у зв'язку з відсутністю цих доказів у позивача та ненаданням до суду відповідних доказів відповідачем про використання позивачем дизельного палива згідно договору № 3 від 03.08.2010 року, що мало бути відображено в бухгалтерській документації, вказаний факт встановити не уявляється можливим.

В договорі № 3 від 03.08.2010 року ціну роботи сторонами не визначено, в ньому встановлено способи її визначення, зокрема за 1 га орання - 80 грн., за 1 га дискування - 75 грн.

Згідно пояснень позивача та колишнього голови СВК „Росія" ОСОБА_3 (т.1 а.с.79-80) у СВК „Росія" існувала така практика, за якою після виконання сільськогосподарських робіт на поле виїжджала комісія у складі: ОСОБА_6 - керуючий; ОСОБА_7 - бригадир; ОСОБА_8 - обліковець; ОСОБА_9 - агроном, яка після проведення вимірів та якості обробленої площі, складала попередні акти у вільній формі. На підставі цих актів, бухгалтерія СВК „Росія" проводила нарахування вартості виконаних послуг, складала акти звірки розрахунків, а потім відображала у бухгалтерському обліку кредиторську заборгованість перед ПП ОСОБА_1 за виконані роботи. Також в письмових поясненнях ОСОБА_3 зазначає, що після закінчення ОСОБА_1 дискування земель першим слідом було вирішено, що для більш якісної обробки поля необхідно провести дискування другим слідом; приблизно у вересні 2010 року ОСОБА_1 було запропоновано провести зазначений вид робіт по тарифу 50 грн. за 1 га, на що останній погодився.

В підтвердження вказаного, в матеріалах справи наявні акти від 04.10.2010 року і 03.11.2010 року (т.1 а.с.54, т.2 а.с.49-51), виданих позивачу і складених вищевказаною комісією СВК „Росія" у складі керуючого - ОСОБА_6, бригадира - ОСОБА_7, обліковця - ОСОБА_8, агронома - ОСОБА_9 і тракториста (виконавця робіт). Зокрема, з акту від 04.10.2010 року (т.2 а.с.49) вбачається, що позивачем на тракторі К700 були виконані наступні види робіт:

- орання 336 га (тариф за 1 га 80 грн.) - 26 880 грн.;

- дискування І слід 635 га (тариф 75 грн. за 1 га) - 47 625 грн.;

- дискування ІІ слід 592 га (тариф 50 грн. за 1 га) - 29 600 грн.

Аналогічно в акті від 04.10.2010 року (т.2 а.с.50) зазначено, що позивачем були виконані роботи з дискування: ІІ слід 321 га (тариф 50 грн. за 1 га) - 16 050 грн.; І слід 200 га (тариф 75 грн. за 1 га) - 15 000 грн.

Отже, проведення розрахунку загальної вартості робіт з дискування по зменшеному тарифу, ніж передбачалось договором № 3 від 03.08.2010 року, не є порушенням зобов'язання, яке б погіршувало становище замовника цих робіт та потягло відповідні наслідки для сторін договору, зокрема для замовника - відмову від оплати виконаних робіт.

Більш того, як вірно визначено судом першої інстанції, після підписання 05.10.2010 року та 04.11.2010 року СВК „Росія" без зауважень вказаних вище актів виконаних позивачем робіт, тим самим замовник - СВК „Росія", а в подальшому і відповідач позбавлені права посилатися на будь-які відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі з урахуванням положень ч.1 ст.853 ЦК України. Тим більш, в матеріалах справи відсутні докази оскарження, як з боку СВК „Росія", так і з боку відповідача договору, та пред'явлення претензій щодо виконаних робіт до позивача. Адже, замовник наділений відповідними правами у разі порушення підрядником договору підряду.

Так, згідно ст. 852 Цивільного кодексу України, якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Так, судова колегія вважає вірними дії суду щодо відхилення доводів відповідача про виконання позивачем за договором № 3 від 03.08.2010 року з огляду на відсутність в актах виконаних робіт від 05.10.2010 р. та 04.11.2010 р. вказівки на сам договір, оскільки такі доводи, як і інші заперечення відповідача не спростовують факт виконання позивачем робіт.

Крім того, в силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття СВК „Росія" виконаних позивачем робіт (послуг) по договору № 3 від 03.08.2010 року є підставою виникнення у замовника зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства на підставі складних сторонами актів виконаних робіт, копії яких містяться в матеріалах справи.

Як встановлено матеріалами справи, договором № 3 від 03.08.2010 року не передбачено строку виконання зобов'язань замовником.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 22.08.2010 року по даній справі, нормами чинного законодавства не визначено в який спосіб кредитор має заявити таку вимогу: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимог у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Тому сам факт заявлення позову та участь у його розгляді боржника є достеменним фактом пред'явлення та отримання боржником такої вимоги.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з позовними вимогами та ФОП ОСОБА_1 та висновками місцевого господарського суду про те, що заборгованість СВК „Росія" (правонаступник - ФГ „Кулевча") перед ФОП ОСОБА_1 за виконані останнім в період з 05.10.2010 року по 04.11.2010 року послуги по оранню та дискуванню на земельних площах СВК „Росія" на загальну суму 147 475, 00 грн. складає 85 475,00 грн., що і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в примусовому порядку.

В свою чергу, судова колегія вважає цілком вірними та обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 про стягнення з ФГ „Кулевча" 22 500 грн. за виконання робіт у серпні 2010 року, оскільки такі роботи не підтверджені належними доказами (актами виконаних робіт тощо). Так, по-перше, акт звірки, на який посилається позивач, не є первинним документом, що відображає господарську операцію на спірну суму боргу. По-друге, вказаний акт може служити доказом наявності заборгованості лише за умови підтвердження її первинними документами. Будь-яких належних доказів виконання позивачем робіт у серпні 2010 року на суму 22 500 грн., яка відображена у вказаному акті звірки розрахунків, позивач не надав, що в свою чергу свідчить про безпідставність таких вимог позивача. Адже за умовами договору надання послуг №3 від 03.08.2010 року такими доказами є акти виконаних (наданих) послуг, відсутність яких виключає можливість покладати на відповідача обов'язок здійснення сплати за вказаним договором № 3.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду і про відмову в стягненні з відповідача на користь позивача інфляційних витрат в сумі 2 809, 05 грн. та 3 % річних в сумі 3 035,13 грн.

Згідно із ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Частиною 1 ст.612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Однак, як було вище зазначено, оскільки позивачем будь-яких письмових вимог до відповідача пред'явлено не було та строк виконання зобов'язань по оплаті виконаних робіт у відповідача настав після пред'явлення позову, відповідно з боку останнього відсутні порушення з приводу виконання зобов`язань за спірним договором до подачі позову.

Таким чином, необґрунтованим та безпідставним є здійснення позивачем нарахування відповідачу індексу інфляції та 3 % річних з березня 2011 року по 31.12.2011 року з огляду на відсутність прострочення у вказаний період.

Судова колегія також вважає, що всі доводи, заперечення та вимоги ФГ „Кулевча", викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними та підлягають відхиленню з підстав, викладених в мотивувальній частині постанови.

ФГ „Кулевча" ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів до суду апеляційної інстанції не надало, а тому зазначені вище факти скаржником під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були, а відповідно, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу і не були доведені ті обставини, на які скаржник посилався як на підставу своїх вимог, доводів і заперечень.

Вищезазначене повністю спростовує доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, на підставі чого судова колегія дійшла до висновку про правомірність та обґрунтованість винесеного місцевим господарським судом рішення про часткове задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Одеської області від 14.01.2013 року по справі № 5017/414/2012 відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, підстави для його скасування або зміни відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ФГ „Кулевча" - без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101-105 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства „Кулевча" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Одеської області від „14" січня 2013 року по справі № 5017/414/2012 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови

складено „22" березня 2013 року.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя М.В. Михайлов