Ухвала суду № 30131056, 14.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" березня 2013 р. м. Київ К/9991/45264/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М.О.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмаркет" до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмаркет" (далі -ТОВ "Будмаркет") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим (далі -ДПІ у м. Ялта) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2010 року позов ТОВ "Будмаркет" задоволено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у м. Ялта залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2010 року -без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції ДПІ у м. Ялта подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Будмаркет" у задоволені позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у м. Ялта проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Будмаркет»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року. За підсумками перевірки складено акт № 3152/23-1/24023750/191 від 03 серпня 2010 року.

В акті зазначено про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на суму 92381, 00 грн. у січні 2009 року та заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб на суму 2647,10 грн., в т.ч. за вересень 2009 року на суму 280,96 грн., за жовтень 2009 року - на суму 972,54 грн., за грудень 2009 року на суму 1393,6 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у м. Ялта прийняла податкове повідомлення-рішення від 13 серпня 2010 року №0000033500/0 яким визначила ТОВ «Будмаркет»податкові зобов'язання з ПДВ у загальній сумі 138572, 00 грн., в т.ч. 92381, 00 грн. за основним платежем та 46191, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а податковим повідомленням-рішенням від 13 серпня 2010 року за №0001641701/0 податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у загальному розмірі 7941,30 грн., в тому числі 2647,10 грн. за основним платежем та 5294,20 грн. за штрафними санкціями.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заниження позивачем ПДВ у сумі 92381, 00 грн. за січень 2009 року сталося на думку податкової інспекції у зв'язку із завищенням позивачем податкового кредиту у сумі 92381, 00 грн. за січень 2009 року за фінансово-господарськими взаємовідносинами з ТОВ «Кримекодізайн»на підставі податкової накладної №2 від 30 січня 2009 року на загальну суму 554288,80 грн., в т.ч. ПДВ 92381,47 грн. за виконання робіт з реконструкції бульвару Пушкінський, Гоголя і русла річки Водопадной.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно до п.п 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість» чітко визначено, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку постачальником товарів (послуг).

Положення підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону повністю кореспондуються із положеннями підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону, відповідно до якого право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій також зазначено, що на час здійснення фінансово-господарської операції ТОВ «Кримекодізайн»був зареєстрованим платником податку на додану вартість та надав відповідну податкову накладну позивачу, а отже не має правових підстав до висновку про неправомірність включення позивачем у склад податкового кредиту за січень 2009 року суми ПДВ 92381,47 грн.

Посилання в касаційній скарзі на вирок Ялтинського міського суду АР Крим від 11 червня 2010 року скасований ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 31 серпня 2010 року по справі №1-249/2010 (справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції) відносно засновника та директора ТОВ «Кримекодізайн»ОСОБА_1 колегія суддів Вищого адміністративного суду України не бере до уваги тому, що ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 січня 2012 року повторний вирок Ялтинського районного суду Автономної Республіки Крим від 07 лютого 2011 року скасовано, а справу направлено до прокуратури Автономної Республіки Крим на дорозслідування.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що донарахування податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб обумовлено висновком податкової інспекції про те, що витрати, понесені позивачем на відрядження посадових осіб та мобільний зв'язок не пов'язані з господарською діяльністю підприємства, у зв'язку з чим вказані витрати були виключені податковою інспекцією із складу валових витрат виробництва і на суми виплачених витрат донарахований податок з доходів фізичних осіб.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п. 5.1, п.п 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлень пунктами 5.3 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що матеріалах справи є Договір №1937511/5.26464 від 25 листопада 2004 року про надання послуг мобільного зв'язку, що був укладений між позивачем та СП «Український Мобільний Зв'язок». Витрати, які відповідач виключив із складу валових витрат підприємства, здійснені позивачем саме за вказаним Договором. Наявність первинних документів по сплаті послуг мобільного зв'язку податковою інспекцією не спростовується.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Ялта від 13 серпня 2010 року №0000033500/0 та №0001641701/0.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров