Ухвала суду № 30129894, 13.12.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2012 р. справа № 2а-0870/1457/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Песенко Н.М.

представників сторін:

позивача : - Лісняк Я.В., дов. від 28.03.11 р.

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції у Запорізькій

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2011 р. у справі № 2а-0870/1457/11

за позовом Приватного підприємства "Ремеко"

до Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції у Запорізькій

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Ремеко" (далі - ПП "Ремеко", Підприємство) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області (далі - Вільнянська МДПІ) від 16.09.2010 р. № 0000292303/0 та від 16.09.2010 р. № 0000302303/0.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2011 р. у справі № 2а-0870/1457/11 (суддя Калашник Ю. В.) вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що порушень приписів податкового законодавства під час господарських відносин ПП "Ремеко" з ТОВ "Налєстра" позивачем не допущено, а висновки податкового органу про завищення валових витрат та заниження позивачем ПДВ є недоведеними; ТОВ "Налєстра" внесено до Єдиного державного реєстру як юридична особа; податкові накладні, видані ТОВ "Налєстра" є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару та надає право на формування податкового кредиту платника податків - ПП "Ремеко".

Не погодившись з постановою суду, Вільнянською МДПІ подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2011 р. у справі № 2а-0870/1457/11, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд не врахував протиправних дій позивача та наявності постанови по кримінальній справі відносно директора ТОВ "Налєстра", якою визнана вина у здійсненні фіктивного підприємництва.

ПП "Ремеко" проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважаючи спірну постанову суду першої інстанції правомірною та обґрунтованою. Зазначену позицію представник позивача підтримав в судовому засіданні апеляційної інстанції, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання не з'явились представники відповідача. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників відповідача суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, виходячи з приписів ч.4 ст. 196 КАС України нез'явлення в судове засідання представників відповідача не перешкоджає розгляду скарги.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, обставини, пов'язані з проведенням Вільнянською МДПІ документальної невиїзної перевірки ПП "Ремеко" щодо перевірки дотримання вимог податкового законодавства при здійснення правових відносин з ТОВ «Налєстра» за період з 01.08.2008 р. по 30.09.2008 р. (акт перевірки № 984/23/20475357 від 06.09.2010 р., а. с.5-12), встановлені під час цих перевірок порушення вимог п.п..5.2.1, п.5.2, абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п. 3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.1.7 ст.7, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», зміст цих порушень та зміст прийнятих на підставі вказаних актів перевірок спірних податкових повідомлень-рішень (а. с.13, 14) відображені в постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2011 р. і відповідають матеріалам даної справи.

Спір між сторонами щодо арифметичних обрахунків відсутній.

Спірним є питання щодо висновків відповідача про неправомірність віднесення до складу валових витрат Підприємства витрат з придбання товару згідно нікчемних правочинів з контрагентом - ТОВ "Налєстра", і про завищення в зв'язку з цим від'ємного значення податку на додану вартість.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Вільнянської МДПІ не підлягає задоволенню з таких підстав:

Як свідчать матеріали справи, у 2008 році між ПП «Ремеко» та ТОВ «Налєстра» укладені 2 усні договори купівлі-продажу, за якими позивач придбав у ТОВ «Налєстра» певні товари.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (далі - Закон № 334) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 Закону Україна «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97 (далі - Закон № 168) встановлено заборону на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому ст.9 Закону № 168.

Згідно пунктами 9.4, 9.5, 9.6, 9.8 цієї статті Закону № 168 про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Докази, які б свідчили про відсутність у контрагента позивача статусу платника ПДВ на момент здійснення господарської операції, також суду не надані. Матеріали справи містять акт про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, згідно якого свідоцтво платника ПДВ анульоване тільки 23.07.2010 р. з причини неподання протягом 12 послідовних місяців декларацій з ПДВ (а. с.76, 77), тобто після реалізації господарських операцій між позивачем та ТОВ "Налєстра".

Матеріалами справи підтверджується і не спростовується відповідачем, що на момент проведення перевірки Підприємство мало необхідні, належним чином оформлені первинні документи, що підтверджуються реальність господарської операції, а саме: видаткові накладні від 29.08.2008 р. № 280803 на суму 414 576 грн., від 29.09.2008 р. № 280920 на суму 100 197,60 грн. (а. с.18, 21), податкові накладні (а. с.20, 23), платіжні доручення, що свідчать про оплату позивачем товару ТОВ «Налєстра» (а. с.19, 22).

Як встановлено судом першої інстанції і не спростовано відповідачем, придбаний позивачем товар не мав великих розмірів і перевозився автотранспортом директора Підприємства.

Також про факт наявності придбаного товару свідчать картки складського обліку матеріалів ПП «Ремеко» № 48-№59 (51-56).

Із матеріалів справи вбачається, що у подальшому із придбаного товару позивач виготовляв продукцію, яку реалізовував іншим суб'єктом господарювання, а саме ТОВ «Техінвестметал групп», про що укладений договір, оформлена специфікація, накладні від 30.09.2008 №71, від 27.09.2008 № 68, відповідні довіреності на отримання цінностей за указаними накладними (а. с.24-33), тобто придбаний товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності.

Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять. Також податковим органом не надано суду доказів недійсності усних угод, використання придбаних товарів у неоподатковуваних операціях.

Щодо посилань скаржника на нікчемність правочинів по ланцюгу постачання, то колегія суддів вважає необхідним вкотре зазначити, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказані вище правочини. Доказів, які б підтверджували дії відповідача щодо визнання у встановленому порядку недійсними правочинів позивача та контрагента, до апеляційної скарги не долучено.

Норми закону, якими би прямо встановлювалась нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, скаржником не наведена.

Стаття 203 ЦК України, на яку посилається скаржник, як на підставу для нікчемності вищевказаних правочинів, містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину і не містить «прямого» положення про те, що наслідком недодержання саме цих вимог може бути нікчемність правочину.

Також хибним є посилання на ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки даною нормою передбачені підстави недійсності правочину, а не його нікчемності.

Скаржник в обґрунтування свої позиції посилається на ч.4 ст.72 КАС України та на наявність постанови Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 10.06.2009 р. у кримінальній справі №1-528/2009, якою встановлено, що посадові особи ТОВ "Преста Гранд", ТОВ "Енжел Графікс", ТОВ "Преста гранд", ТОВ "Налестра", ТОВ "Делі Консалт" здійснили за допомогою вказаних підприємств, використовуючи також незаконну діяльність підприємств-контрагентів, операції з конвертації грошових коштів з безготівкової форми в готівкову, ухилялися від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету, відповідно до судово-економічної експертизи, не надійшов податок на додану вартість на загальну суму 9589512,29 грн. Також такі особи у складі організованої злочинної групи внесли завідомо неправдиву інформацію до документів підприємств ТОВ "Налестра", ТОВ "Енжел Графікс", ТОВ "Делі Консалт"ТОВ "Преста Гранд" у первинну бухгалтерську та податкову документацію, внаслідок чого до бюджету недорахований податок на додану вартість на загальну суму 9589512,29 грн. (а. с.103).

Так, відповідач вважає, що ТОВ «Налєстра» створене без наміру займатись систематичною статутною господарською діяльністю, а лише для здійснення незаконної діяльності з паданням за комісійну винагороду фінансових послуг з конвертації грошових коштів шляхом складення підроблених первинних документів.

Стаття 72 КАС України визначає підстави для звільнення від доказування, згідно частини 4 якої підставою для звільнення від доказування є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили.

При цьому обов'язковими такий вирок суду для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, є лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає правомірним не взяття до уваги судом першої інстанції постанови Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 10.06.2009 р. у кримінальній справі № 1-528/2009, оскільки, по-перше вказана постанова не є вироком суду, по-друге, вказана постанова не містить висновків стосовно обставин, які є предметом розгляду у даній справі.

Отже, доводи скаржника про те, що постанова суду по кримінальній справі є вагомим доказом створення ТОВ «Налєстра» для здійснення діяльності з конвертації грошових коштів під прикриттям певних і господарських товариств, колегією суддів відхиляються, оскільки не доводять вини саме позивача як окремого суб'єкта підприємницької діяльності щодо якого податковим органом винесено оскаржувані рішення. .

Щодо недекларування у 2009 році контрагентом позивача доходів, то не передбачався жодною нормою законодавства України обов'язок платників податків - одержувачів товарів (послуг) - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей повноти сплати податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей про походження дані товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо. Тим більш, що статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Отже, колегія суддів вважає необґрунтованим нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств згідно податкового повідомлення-рішення від 16.09.2010 р. № 0000292303/0 (яким донараховано суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 160 866 грн., у тому числі за основним платежем 107 244 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 53 622 грн.) та з податку на додану вартість згідно податкового повідомлення-рішення від 16.09.2010 р. № 0000302303/0 (яким донараховано суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 122 959,50 грн., у тому числі за основним платежем 81 973 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 40 986,50 грн.), та погоджується з рішенням суду першої інстанції, який обґрунтовано скасував вищевказані рішення відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції, та застосування ст. 202 КАС України. Підстав для скасування судового рішення в даній справі, при встановлених та викладених обставинах, не існує.

Керуючись ст.196, п.1.ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції у Запорізькій на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2011р. у справі № 2а-0870/1457/11 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2011 р. у справі № 2а-0870/1457/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко