Постанова № 30127470, 30.10.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2012 р.

справа № 2а/0470/12185/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

при секретарі судового засідання: Пасічника Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу приватного підприємства «Данильченко»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року у справі №2а/0470/12185/11 за позовом приватного підприємства «Данильченко»до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и В :

Приватне підприємство «Данильченко»звернулося до суду з позовом в якому, у рахуванням уточнень (а.с.54), просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000342302 від 07 липня 2011 року, яким підприємству збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість по основному платежу –7 848,0грн., по штрафним (фінансовим) санкціях –1962,0грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладеного правочину та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов’язання з податку на додану вартість.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Постанова суду мотивована тим, що в ході перевірки, яку проведено ДПІ, встановлено укладення позивачем угоди без мети настання реальних наслідків. Таким чином, укладений позивачем право чин, відповідно до ст..203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст..216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ПП «Данільченко»подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, не повне з’ясування судом обставин справи, просило скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, ст..228 Цивільного кодексу України, якою визначено ознаки нікчемного правочину. Судом першої інстанції безпідставно зроблено висновок про не надання підприємством первинних документів, які свідчать про правомірність визначення податкових зобов’язань, у тому числі і з урахуванням спірних господарських операцій.

У судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не з’явились, у зв’язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що повноважними особами ДПІ у Красно гвардійському районі м.Дніпропетровська проведена документальна невиїзна перевірка ПП «Данильченко»з питань правильності формування податкових зобов’язань та податкового кредиту за грудень 2010 року, за результатами якої складено акт 1645/23-109/35985613 від 26.05.2011р.

В акті перевірки зроблено висновки про порушення ПП «Данильченко»:

- ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах, здійснених з ТОВ «Трансавтолюкс»;

- п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 7848 грн.

Такі висновки податкового органу, з огляду на акт перевірки, обґрунтовані наступним.

ПП «Данильченко»отримувало послуги з автоперевезення від ТОВ «Трансавтолюкс», суми ПДВ, по отриманих від постачальника послуг податкових накладних, ПП «Данильченко»віднесено до складу податкового кредиту. Зазначений правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (п.5 ст.203 ЦК України). Недодержання в момент вчинення правочину сторонами цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Відповідно до частини 1, 5 ст.203, п.1, 2 ст.215, ст..228 Цивільного кодексу України, зазначений правочин має ознаки нікчемності та є нікчемними –в силу припису закону.

Висновки про нікчемність укладеної угоди ДПІ зроблено з огляду на Акт перевірки ТОВ «Трансавтолюкс»№323/233-36726403 від 06.04.2011р. в якому зазначено, що підприємство за місцем реєстрації не знаходиться. У ТОВ «Трансавтолюкс»не має адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов’язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов’язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків. Тобто, такі угоди носять фіктивний характер. З огляду на неможливість встановити місце знаходження підприємства, неможливо дослідити первинні та бухгалтерські документи, які б свідчили здійснення господарської діяльності. Таким чином, ТОВ «Трансавтолюкс»порушено ст..228 ЦК України щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.

На підставі акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000342302 від 07 липня 2011 року, яким підприємству збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість по основному платежу –7 848,0грн., по штрафним (фінансовим) санкціях –1962,0грн.

Правомірність та обґрунтованість зазначених податкових повідомлень-рішень є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення ДПІ прийняті на підставі та у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість». Такі висновки суду обґрунтувані нікчемністю укладеного позивачем правочину з ТОВ «Трансавтолюкс».

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв’язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, висновків про заниження податкових зобов’язань з ПДВ ДПІ зроблено не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагента позивача, яка, на думку податкової служби, свідчить про нікчемність укладеного договору.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину, з якими погодився суд першої інстанції, податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст..228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірного договору, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об’єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність контрагентів за місцем свого знаходження, не подання звітів до ДПІ, відсутність, на думку ДПІ, виробничих можливостей для здійснення господарської діяльності та можливі інші порушення, які допускалися контрагентами позивача, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладеного правочину.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов’язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов’язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який укладено між позивачем ТОВ «Трансавтолюкс»та суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Трансавтолюкс» укладено договір надання послуг. При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямований на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки нікчемність укладених правочинів податковий орган пов’язує з тим, що сторонами укладено угоди, які не спрямовані на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ДПІ в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених (нарахованих) сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, основним видом діяльності позивача у перевіреному періоді була оптова торгівля будівельними матеріалами (п.2.7 Акту).

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що діяльність позивача зумовлює необхідність придбання послуг з перевезення вантажів. Про вказаний факт свідчать і додані позивачем до апеляційної скарги копії договорів на поставку будівельних матеріалів.

В акті перевірки також зазначено, що до перевірки своєчасності відображення в обліку та звітності операцій по господарським відносинам з ТОВ «Трансавтолюкс»за грудень 2010р., ПП «Данильченко»надано наступні документи: видаткову накладну №590 від 29.12.2010р., податкові накладні на придбання послуг від ТОВ «Трансавтолюкс»(від 03.12.10 №1508, від 07.12.10 №1532, від 09.12.10 №1536, від 13.12.10. №1554, від 21.12.10 №1644, від 28.12.10 №1739); журнал-ордер по рахунку 63.1 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»за грудень 2010р.; копія банківської виписки; копія книги обліку придбання за грудень 2010р.; рахунок фактура №0312 від 03.12.2010р.; акти виконаних робіт по взаємовідносинам з ТОВ «Трансавтолюкс»(від 03.12.10 №03-12, від 07.12.10 №07/12, від 09.12.10 №09/12, від 13.12.10 №13/12, від 21.12.10 №21/12, від 29.12.10 №29/12); копію ліцензії ТОВ «Трансавтолюкс»на автомобільні перевезення (стор.7 Акту перевірки).

Отже, позивачем до перевірки надано первинні та бухгалтерські документи, які свідчать про взаємовідносини з ТОВ «Трансавтолюкс». При цьому, будь-яких зауважень щодо правильності складення вказаних первинних документів, перевіряючими особами висловлено не було.

Крім цього, під час розгляду справи позивачем надано товарно-транспортні накладні, які свідчать про перевезення вантажів ТОВ «Трансавтолюкс»на замовлення позивача.

В акті перевірки відображено, що позивачем до перевірки не надано договір з ТОВ «Трансавтолюкс». З цього приводу суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що ДПІ проведено документальну невиїзну перевірку, доказів того, що у позивача перевіряючими особами було витребувано договір з ТОВ «Трансавтолюкс», акт перевірки не містить. В той же час, відповідно до п.5.2 Розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №984 від 22.12.2010р., у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачем надано договір №10-09 від 10 вересня 2010 року, укладений між позивачем та ТОВ «Трансавтолюкс».

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що встановлені обставини справи свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Трансавтолюкс», за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов’язання з податку на додану вартість.

З цих підстав, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, при неповному з’ясуванні обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст. 202, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Данильченко»- задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року у справі №2а/0470/12185/11 –скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Податкове повідомлення-рішення №0000342302 від 07 липня 2011 року, яке прийнято Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська –визнати протиправними та скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст постанови виготовлено 31.10.2012р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк