Постанова № 30122311, 19.03.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2013 р.Справа № 2а-2788/10/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Одеський апеляційний адміністративний суду у складі колегії:

головуючого судді -Кравченко К.В.,судді -Градовського Ю.М.,судді -Вербицькій Н.В.при секретарі -Конончук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року по справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про часткове скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2004 року відкрите акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва (надалі - відповідач, ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 17.02.2004 року №0000242301/0, яким позивачу визначені зобов'язання з податку на додану вартість на суму 142412 грн., з яких 71405,00 грн. - за основним платежем, а 71007,00 грн. за штрафними санкціями.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.04.2004 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.06.2004 року та постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2005 року позовні вимоги задоволені повністю.

Постановою Верховного суду України від 05.04.2005 року скасовані попередні судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанції по даній справі в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 17.02.2004 року №0000242301/0 на суму 71405,00 грн. за основним платежем, і в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, а в решті - залишені без змін.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2006 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 року позовні вимоги задоволені частково - податкове повідомлення-рішення від 17.02.2004 року №0000242301/0 визнано недійсним в частині нарахування ПДВ за основним платежем на суму 54020,00 грн., а в решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України віл 24.03.2010 року постанова Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2006 року та ухвала Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 року скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заявою від 27.01.2011 року позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 17.02.2004 року №0000242301/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 54020,00 грн..

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.02.2011 року позов задоволено. Суд скасував податкове повідомлення-рішення від 17.02.2004 року №0000242301/0 в частині нарахування податку на додану вартість на суму 54020,00 грн..

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами в ході попереднього розгляду даної справи, на підставі акту від 13.02.2004 року №173/65/23-01/30083966 про результати планової комплексної перевірки дотримання позивачем податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2001 року по 01.12.2003 року (надалі - акт перевірки) відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.02.2004 року №0000242301/0 яким позивачу визначені зобов'язання з податку на додану вартість на суму 142412,00 грн., з яких 71405,00 грн. - за основним платежем, а 71007,00 грн. - за штрафними санкціями.

Відповідно до рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.04.2004 року, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 18.06.2004 року, постанови Вищого господарського суду України від 12.01.2005 року та постанови Верховного суду України від 05.04.2005 року податкове повідомлення-рішення від 17.02.2004 року №0000242301/0 визнано недійсним в частині нарахування позивачу штрафних санкцій на суму 71007,00 грн..

З урахуванням уточнення позивачем своїх позовних вимог заявою від 27.01.2012 року розгляд даної справи здійснювався Миколаївським окружним адміністративним судом стосовно визнання нечинним спірного рішення лише в частині нарахування ПДВ за основним платежем на суму 54020,00 грн..

Відповідно до акту перевірки збільшення спірним рішенням зобов'язань з ПДВ на суму 71405,00 грн. здійснено на суму реалізації матеріалів, продуктів харчування працівникам позивача через їдальню та склад-магазин підприємства в рахунок їх заробітної платні.

ДПІ вважає, що позивач не включив до складу своїх податкових зобов'язань ПДВ на суму реалізації матеріалів, продуктів та харчування працівників в столовій в рахунок заробітної плати, що підтверджується регістрами бухгалтерського обліку по рахункам 209, 282, 661, даними головної книги та відомостями видачі матеріалів.

Позиція позивача з урахуванням уточнених позовних вимог ґрунтується на висновку проведеної у даній справі судово-економічної експертизи від 29.05.2006 року №3295-3297, в якому експерт зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення є документально підтвердженим лише на суму 17385,00 грн., а відповідно на суму 54020,00 є непідтвердженим (71405,00 грн. - 17385,00 грн.) .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції погодився з висновком судово-економічної експертизи і визнав неправомірним нарахування позивачу спірним рішенням ПДВ за основним платежем на суму 54020,00 грн..

Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитися не може, з огляду на наступне.

У висновку судово-економічної експертизи від 29.05.2006 року №3295-3297 по операціям з реалізації позивачем своїм працівниками матеріалів, продуктів та харчування в столовій в рахунок заробітної плати експерт зменшив визначену ДПІ суму податкових зобов'язань на 10860,00 грн. внаслідок виключення суми ПДВ з вартості реалізованої працівникам продукції та збільшив податковий кредит на суму 43160,00 грн. за рахунок ПДВ, сплаченого позивачем за продукти для їдальні.

При цьому експерт підтвердив, що вказані операції не були відображені позивачем у деклараціях з ПДВ, ні в частині податкових зобов'язань, ні в частині податкового кредиту.

Колегія суддів вважає правильним висновок експерта про те, що при визначенні суми податкових зобов'язань за операціями з реалізації продуктів своїм працівникам в рахунок заробітної плати ДПІ необхідно було виділити суму ПДВ з вартості реалізованої працівникам продукції, а не нараховувати 20% на загальну їх вартість, яка вже включає в себе ПДВ.

Такий висновок узгоджується з приписами п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, яка діяла на час проведення вказаних операцій, а саме: база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

В своїй апеляційній скарзі ДПІ жодним чином не спростувало правильність висновку експерта щодо розміру занижених позивачем податкових зобов'язань.

Отже, визначена ДПІ у спірному податковому повідомленні-рішенні сума зобов'язань з ПДВ за основним платежем підлягає зменшенню на 10860,00 грн..

Що стосується висновку експерта про заниження позивачем за вказаними операціями податкового кредиту на суму 43160,00 грн., колегія суддів вважає, що такий розмір податкового кредиту дійсно повинен був бути відображений позивачем в деклараціях з ПДВ за відповідні періоди, але на момент проведення перевірки позивач не скористався своїм правом на включення цієї суми до податкового кредиту, що не заперечує і сам позивач.

При вирішенні питання, чи повинен був відповідач при винесені спірного рішення враховувати визначену експертом суму незадекларованого позивачем податкового кредиту в розмірі 43160,00 грн. колегія суддів виходить з положень Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в редакції, яка діяла на час проведення вказаних операцій.

Відповідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів /робіт, послуг/, дата виписки відповідного рахунку /товарного чека/ - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів /робіт, послуг/.

Отже, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум ПДВ у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

За нормами ст.5 та ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-ІІІ податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Таким чином, позивач мав право включити до податкового кредиту суми ПДВ за придбані продукти для їдальні у наступних податкових періодах протягом 1095 днів з дня виникнення права на податковий кредит при підтверджені цих сум належним чином складеними податковими накладними.

С цього слідує висновок, що якщо не задекларовані суми податкового кредиту не були включені платником податку до податкового кредиту протягом 1095 днів з моменту виникнення права на цей кредит, то платник податку втрачає право на такий податковий кредит.

Суд першої інстанції зазначив, що визначена експертом сума податкового кредиту в розмірі 43160,00 грн. повністю підтверджена позивачем податковими накладними, оригінали яких долучені до матеріалів справи т.№2 а.с.7-220, які складені у 2001-2003 роках.

В той же час, суд першої інстанції не зазначив, з яких правових підстав за позивачем зберігається право на податковий кредит за тими податковими накладними, після виписки яких на момент проведення перевірки вже сплив 1095 денний термін.

Крім того, відповідно до пп.7.2.8. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку повинні вести окремий облік з продажу та придбання щодо: операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та звільнених від оподаткування; операцій, вартість яких не включається до складу валових витрат виробництва (обігу) або не підлягає амортизації, ввізних (імпортних) та вивізних (експортних) операцій. Зазначений облік ведеться в спеціальних книгах, форма і порядок заповнення яких встановлюються центральним органом державної податкової служби України.

На виконання цих вимог закону ДПА своїм наказом від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037, затвердила Порядок ведення книги обліку придбання товарів (робіт, послуг), в якому платник податку на додану вартість зобов'язаний був обліковувати всі операції, пов'язані з придбанням товарів (робіт, послуг), з правом включення до податкового кредиту та без права включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість.

Цей Порядок був чинний протягом перевіреного періоду, книга обліку придбання товарів повинна була бути зареєстрована в податковому органі і вестися платником ПДВ виключно на підставі отриманих податкових накладних.

В акті перевірки на стор.5 ДПІ підтверджує надання позивачем для перевірки вищевказаної книги обліку. Директор позивача своїм підписом в акті перевірки на стор.85 підтвердив, що надав для перевірки всі наявні в нього первинні документи в повному обсязі і інших документів про діяльність підприємства за період що перевіряється, немає.

Докази того, що позивач включив до книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) ті податкові накладні, які були надані ним експерту та долучені до матеріалів справи відсутні.

В ході перевірки ДПІ не виявила невідповідності даних книги обліку придбання товарів наявним податковим накладним, а також не було виявлено і невідповідності задекларованого податкового кредиту даним книги обліку придбання товарів чи наявним податковим накладним.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що на момент перевірки суми податкового кредиту за наданими позивачем податковими накладними з придбання продуктів для їдальні на суму ПДВ 43160,00 грн. не могли бути враховані відповідачем при винесенні спірного рішення, оскільки по-перше, суми ПДВ за цими накладними не були включені до складу податкового кредиту, а по-друге, самі податкові накладні не були включені позивачем до книги обліку придбання товарів.

Отже, на момент винесення спірного рішення суми ПДВ за вказаними податковими накладними не могли зменшувати суму занижених позивачем податкових зобов'язань.

Надання позивачем цих накладних експерту та суду і ненадання їх ревізорам ДПІ під час проведення перевірки не впливає на спірне податкове повідомлення-рішення.

На підставі всього вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню за основним платежем на суму 10860,00 грн..

За таких обставин, апеляційна скарга ДПІ підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Питання відшкодування позивачу понесених по справі судових витрат у вигляді держмита в розмірі 85,00 грн., витрат на інформаційне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. вирішено рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.04.2004 року, яке в цій частині залишено без змін постановою Верховного суду України від 05.04.2005 року.

Стосовно понесених позивачем витрат на оплату судово-економічної експертизи в сумі 2666,20 грн. (т.1 а.с.144), то ці витрати підлягають відшкодуванню позивачу пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 535,91 грн..

Керуючись ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ч.1 ст.202, ст.207, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби - задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою позовні вимоги відкритого акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 17 лютого 2004 року №0000242301/0 в частині нарахування зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем на суму 10860,00 грн..

В решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (код за ЄДРПОУ 30083966) судові витрат в розмірі 535 (п'ятсот тридцять п'ять) грн. 91 коп..

Постанова суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 20 березня 2013 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: Ю.М. Градовський Н.В. Вербицька