Постанова № 30107521, 07.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" березня 2013 р. м. Київ К-33294/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „НВП „ВІТ" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010

у справі № 2-а-2524/10/2070

за позовом Товариства з обмеженої відповідальністю „НВП „ВІТ"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -

рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженої відповідальністю „НВП „ВІТ" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень -рішень: № 0000161504/0 від 07.05.2009; № 0000161504/1 від 10.06.2009.

Постановою Харківського окружного адміністративного суд від 19.05.2010 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість позивача з питань встановлення причин розбіжності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість, виявлених за результатами автоматизованого співставлення зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України за період грудень 2008 року по взаємовідносинах з ТОВ ТПК „Абсолют" та складено акт № 2172/15-407/24661982 від 28.04.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000161504/0 від 07.05.2009, № 0000161504/1 від 1.06.2009, якими визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12466, 76 грн.: основний платіж - 8311, 17 грн., штрафні санкції - 4155, 59 грн.

В порядку адміністративного оскарження скарги позивача залишені без задоволення, податкові повідомлення - рішення без змін.

Перевіркою встановлено порушення пп. 7.2.6. п. 7.2., пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 та п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", завищено суму податкового кредиту за грудень 2008 року у сумі 8311, 17 грн.

В ході перевірки був встановлений факт безтоварності його господарської діяльності (відбувався „обмін первинною документацією"), факт укладання угод без мети реального настання правових наслідків, обумовлених ними. Податковою інспекцією було встановлено, що ТОВ „ТПК „АБСОЛЮТ" укладалися правочини з метою надання податкової вигоди своїм контрагентам, у вигляді заволодіння останнім майном держави (шляхом заниження об'єктів оподаткування, а отже несплати податків у передбачених законом розмірах, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що з документів по угоді ( договору, актів виконаних робіт, податкових накладних) не вбачається, якій саме обсяг роботи було виконано і з чого виходили сторони визначаючи вартість цих робіт, відсутній будь-який кошторис документація на роботи, що унеможливлює по наданих документах встановити зв'язок зазначених в них роботах з господарською діяльністю позивача та обґрунтованість виникнення обов'язку сплати коштів.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, не може бути взято до уваги, оскільки в даному разі виконання контрагентом позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1 - 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Також, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах за названим контрагентом, дійшли не обґрунтованого висновку, що первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій.

Документальна виїзна перевірка діяльності ТОВ „НВП ВІТ" контролюючим органом не проводилась, первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не досліджувались, таким чином висновок суду попередніх інстанцій про завищення суми податкових зобов'язань позивача за грудень 2008 року суперечить змісту пп. "б" п. 4.2.2 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „НВП „ВІТ" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010 слід задовольнити, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляції інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „НВП „ВІТ" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010 у справі № 2-а-2524/10/2070 скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „НВП „ВІТ" задовольнити, скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова № 0000161504/0 від 07.05.2009, № 0000161504/1 від 10.06.2009.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді О.І. Степашко С.Е. Острович