Ухвала суду № 30107507, 07.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2013 року м. Київ К-27931/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.01.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2010

у справі № 2а-12783/09/2/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Аквавіт"

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим

про визнання неправомірним рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Аквавіт" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим про скасування податкових повідомлень -рішень: № 0000471500/0 від 24.04.2009; №0000801500/2 від 07.08.2009; № 0000471500/2 від 15.10.2009; № 0000801500/3 та № 0000471500/3.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.01.2010 позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення -рішення від 24.04.2009 № 000471500/0, від 07.08.2009 № 0000801500/2 та № 0000471500/2 від 15.10.2009 № 0000801500/3 та № 0000471500/3 .

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2010 постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.01.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та складено акт №385/15-00/31292729 від 21.04.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення №0000471500/0 від 24.04.2009, яким позивачу донараховане податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4341, 2 грн. та застосовані фінансові санкції у сумі 434,12 грн.

Перевіркою встановлено порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", позивачем занижений податок на додану вартість у розмірі 4341, 20 грн.

В порядку адміністративного оскарження, скарги позивача позивача залишено без задоволення.

ДПА в АРК 28.07.2009 прийняла рішення № 1891/10/25-023, в якому зазначила про правомірність прийняття відповідачем 24.04.2009 податкового повідомлення рішення № 0000471500/0, збільшила суму штрафних санкцій з податку на додану вартість 1174,84 грн.

Відповідачем 07.08.2009 р. прийняти податкове повідомлення -рішення №0000471500/2 , згідно з яким позивачу донараховане податкове зобов'язання по ПДВ в сумі 4341,2 грн. та застосовані фінансові санкції у сумі 434,12 грн., а також податкове повідомлення - рішення № 0000801500/2 , яким йому нараховані штрафні санкції у сумі 1174,84 грн.

ДПА України 07.10.2009 прийнято рішення № 100077/6/25-0115 про відмову у задоволені скарги позивача.

Відповідачем 15.10.2009 прийняти податкові повідомлення -рішення: №0000471500/3, яким позивачу донараховане податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 4341,2 грн. та застосовані фінансові санкції у сумі 434,12 грн.; № 0000801500/3, яким позивачу нараховані штрафні санкції у сумі 1174, 84 грн.

Між позивачем та ТОВ „Новотрейд" був укладений договір № СФ 6 ПР/08 від 02.01.2008, згідно з умовами якого останній був зобов'язаний поставити товар за умови 100% передплати.

Позивачем надані копії податкових накладних, яки свідчать про те, що ТОВ „Новотрейд" на виконання умов договору № СФ 6 ПР/08 від 02.01.2008 р. поставило товар на суму 38724,29 грн.(ПДВ 6454,05 грн.), який був отриманий позивачем.

З травня по липень 2008 року позивач в повному обсязі шляхом перерахування коштів через АКБ „Приватбанк" сплатив ТОВ „Новотрейд" вартість отриманого товару в тому числі податок на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, не може бути взято до уваги, оскільки в даному разі виконання контрагентом позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1 - 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Також, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах за названим контрагентом, дійшли обґрунтованого висновку, що первинні документи підтверджують реальність господарських операцій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.01.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2010 у справі № 2а-12783/09/2/0170 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.01.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2010 у справі № 2а-12783/09/2/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко