Ухвала суду № 30090718, 14.03.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Леміщенко О.О.

Доповідач Гусєв В.В.

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого: судді Постолової В.Г.,

суддів: Гусєва В.В., Резникової Л.В.

при секретарі Щербюк Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та неустойки, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 02 грудня 2009 року з відповідачем було укладено договір позики, згідно до умов якого ОСОБА_1 взяв у нього в борг 180000 гривень та зобов'язався їх повернути до 01 квітня 2010 року. На підтвердження факту передачі грошей відповідачем написано розписку від 02 грудня 2009 року. 18 грудня 2011 року відповідач повернув частину позики у сумі 100000 гривень без урахування відсотків. Оскільки відповідач ухиляється від повернення іншої частини грошових коштів, позивач просив стягнути з відповідача на його користь суму позики в розмірі 80000 гривень, проценти за користування позикою, а також три відсотки річних від простроченої суми та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2013 року позов задовольнити частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 02 грудня 2009 року станом на 05 грудня 2012 року в сумі 80000 гривень, проценти за користування позикою в сумі 36000 гривень 00 копійок, 3% річних за прострочення виконання зобов*язання в сумі 2329,32 гривні.

З рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позову. Апелянт посилається на те, що позивачем не було доведено факту передання коштів. До того ж, ніяких коштів він не брав, а саме йому був переданий товар під реалізацію, кошти за яке було повністю повернуто.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Позивач ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до положень статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 02 грудня 2009 року між сторонами було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 180000 гривень. Договір було укладений в письмовій формі. Згідно до умов договору за користування позикою позичальник сплачує позикодавцю відсотки в розмірі 20%. (а.с.4).

На підтвердження укладеного договору ОСОБА_1 власноруч 02 грудня 2009 року написав розписку (борговий документ) до договору позики, в якій підтвердив отримання грошової суми, зобов'язався повернути борг до 01 квітня 2010 року. Розписка написана в присутності свідків (а.с.5).

Суд першої інстанції, відповідно до ст. 212 ЦПК України, повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та вірно застосував положення ст. 1049 ЦК України, відповідно до якої позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у встановлений строк та в обумовленому порядку. Також судом правильно застосовано до спірних правовідносин положення ст.ст. 1049-1051 ЦК України.

Із матеріалів справи вбачається, що 02 грудня 2009 року ОСОБА_1 написав розписку про зобов'язання повернути ОСОБА_2. грошові кошти у розмірі 180000 гривень до 01 квітня 2010 року (а.с. 5).

Таким чином, в силу наведених положень ст.ст. 1046-1047 ЦК України розписка є саме підтвердженням укладання договору, а останній є укладеним з моменту передачі грошей.

Положеннями ст.ст. 1046-1047 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Чинне законодавство передбачає, що визначення форми договору позики між громадянами залежить від суми позики. На відміну від загального правила відносно форми правочинів, договір позики на суму, що не менш ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, має бути вчинений у письмовій формі. Недодержання письмової форми договору позики не має наслідком його недійсність, але позбавляє сторони права у випадку виникнення судового спору посилатися на підтвердження факту позики на свідчення свідків. На підтвердження укладення договору позики та його умов, у тому числі й договору позики між громадянами на суму, що не менш ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Сторонами не заперечувався той факт, що 18 грудня 2011 року відповідач ОСОБА_1 повернув позивачу 1000000 гривень. Повернути залишок боргу в сумі 80000 гривень ОСОБА_1 відмовляється, взяті на себе зобов'язання за договором позики належним чином не виконав, що вбачається з матеріалів справи.

Договором позики було встановлено розмір процентів за користування коштами в розмірі 20% від суми позики, тому суд першої інстанції вірно стягнув з відповідача фіксований розмір процентів за користування позикою в розмірі 36000 гривень, що відповідає 20% від загальної суми позики, передбаченої договором.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже з положень статті 625 ЦК України вбачається, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції такими, що відповідають зазначеним вимогам матеріального права, а тому суд першої інстанції в межах позовних вимог стягнув з боржника ОСОБА_1 на користь позичальника суму боргу 80000 гривень, проценти за користування позикою в розмірі 36000 гривень, три відсотка річних за прострочення виконання забов*язання в розмірі 2329,32 гривні та сплачений судовий збір в розмірі 1183,29 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У порушення наведеної норми ОСОБА_1 не надав безспірних доказів того, що позивачем вчинялись будь-які дії щодо застосування до нього погроз при укладенні договору позики.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, повно та всебічно дослідив надані сторонами докази, яким дав належну правову оцінку. Наведені в апеляційній скарзі доводи не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: