Рішення № 30078633, 13.03.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа №2/0903/872/2012

Провадження №22ц/779/620/2013

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Данилюк М.П.

Суддя-доповідач Шишко А.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючого Шишка А.І.,

суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.,

секретаря Лисак І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою представника ПАТ КБ «Приват Банк» Шуліки А.В. на рішення Верховинського районного суду від 20 грудня 2012 року, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Верховинського районного суду від 20 грудня 2012 року позов ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено частково. В частині звернення стягнення на предмет іпотеки позов задоволено, кредитний договір від 02 квітня 2007 року розірвано, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ «Приват Банк» Шуліка А.В., посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення в частині виселення та розірвання кредитного договору скасувати, а позов про виселення задовольнити. Апелянт зазначає, що суд вийшов за межі заявлених позовних вимог. Позовної вимоги про розірвання кредитного договору Банк не заявляв, а суд розірвав його з власної ініціативи. Не виконав суд і вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку» де зазначено, що суд за заявою іпотеко держателя вправі ухвалити рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житло. Проживання відповідачів у будинку, на момент його реалізації, автоматично знизить вартість предмета іпотеки і буде перешкодою для його реалізації.

Вислухавши доповідача, апелянта, заперечення відповідача, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного

судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.10.2008 року №12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

За змістом п.6 ч.3 ст. 295, ч.2 ст.303 та п.1 ч.1 ст.309 ЦПК України, апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням встановленого порядку.

Розглядаючи даний спір суд не повністю дотримався даних вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно цього Кодексу, в межах заявлених ними позовних вимог. Суд у порушення цих вимог вийшов за межі позовних вимог і в резолютивній частині рішення зазначив про розірвання кредитного договору, укладеного 02 квітня 2007 року між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_2 У мотивувальній частині рішення відсутні будь-які для цього мотиви. Отже, рішення в цій частині підлягає до скасування.

Що стосується інших позовних вимог, то судом першої інстанції встановлено, що по укладеному між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_2 02 квітня 2007 року кредитному договору, відповідач отримала у ПАТ КБ «Приват Банк» кредит у розмірі 24450,00 доларів США, з кінцевим терміном погашення 03.04.2017 року зі сплатою 13,08 відсотків за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов'язань за даним договором 17 квітня 2007 року було укладено іпотечний договір, згідно якого відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 147,30 кв.м., в АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 22.03.2007 року виданим Красноїльським сільвиконкомом цього ж району та земельну ділянку площею 0,0710 га, яка належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-ІФ № 028083. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предметів іпотеки на суму 139 766,33 грн. Однак, у порушення умов кредитного договору боржник не виконує свої зобов'язання по погашенню кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість по даному договору складає 23800,51 доларів США.

За таких обставин суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 33, 38, 39 Закону України "Про іпотеку", прийшов до правильного висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та задовольнив його вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку, які належать відповідачам на праві приватної власності для погашення заборгованості по кредитному договору.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про виселення відповідачів з будинку суд першої інстанції правильно виходив з того, що таке виселення можливе при певних умовах. Крім цього позивачем не подано доказів хто ще проживає з відповідачами у цьому будинку, хоч у позовній заяві зазначено про виселення відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають разом з ними.

Згідно ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України, ст. ст. 39-40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк (п. 43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин").

У матеріалах справи відсутні достовірні докази того, що відповідачі отримали письмову вимогу банку про добровільне звільнення житлового будинку, тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в тій частині, що вимога про виселення з об'єкту іпотеки є в матеріалах справи, як і поштова квитанція про відправлення такої вимоги, оскільки ці докази не свідчать про отримання відповідачами зазначеної письмової вимоги іпотеко держателя.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в цій частині обставини справи з»ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, обґрунтованості якого доводи апеляційної скарги не спростовують.

Отже, наведені обставини дають підстави для часткового задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ПАТ КБ «Приват Банк» Шуліки А.В. задовольнити частково.

Рішення Верховинського районного суду від 20 грудня 2012 року, в частині розірвання кредитного договору від 02 квітня 2007 року укладеного між ПАТ КБ «Приват Банк» скасувати, а в решті рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: А.І. Шишко

Судді: О.Ю. Беркій

О.В. Пнівчук