Ухвала суду № 30078432, 29.01.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2013 р. справа № 1170/2а-4738/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Проценко О.А. Туркіної Л.П.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року у справі № 1170/2а-4738/11 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Кіровоградавтотранс» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Кіровоградавтотранс» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000472310 від 02.06.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 108 135 грн. та штрафними санкціями - 1 грн. Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків відповідача, викладених в Акті перевірки, щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Досвід», щодо порушення вимог Податкового кодексу України, що призвело, на думку податкового органу, до заниження податку на додану вартість за січень 2011 року.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року адміністративний позов задоволений, спірне повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано. Суд дійшов висновку про те, що позивачем було сформовано податковий кредит у відповідності до приписів податкового законодавства, а висновки, зроблені відповідачем в Акті перевірки щодо нікчемності угод, є необґрунтованими.

Не погодившись із судовим рішенням, Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову. Апелянт зазначає, що судом не прийняті до уваги обставини, які свідчать про укладення договорів між позивачем та ТОВ «Досвід» без мети настання реальних наслідків. Суд також не звернув уваги на доводи відповідача, викладені у Довідці № 274/1520/32172303 від 07.04.2011 року, про те, що господарські операції ТОВ «Досвід», у т.ч. із позивачем, не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети), а наслідком діяльності цього Товариства є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

У судове засідання апелянт, належним чином повідомлений про день, місце і час розгляду апеляційної скарги, доказом чого є повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення - 27.08.2012 року, не прибув, про причини неприбуття не повідомив.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

У судовому засіданні представник позивача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін та пояснив, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про нікчемність угод, укладених позивачем з ТОВ «Досвід» і висновки, викладені в Акті перевірки ґрунтуються на припущеннях.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для його скасування.

Так, судом встановлено, що 20.05.2011 р. Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією проведена позапланова невиїзна перевірка ВАТ «Кіровоградавтотранс» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності віднесення до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в деклараціях з податку на додану вартість та правомірності декларування валових витрат в деклараціях з податку на прибуток по взаємовідносинах із ТОВ «Дослід» за січень 2011 року, за результатами якої складений Акт № 51/23-1/03117369 від 20.05.2011 року. (а.а.18-28). Згідно Акту перевіркою встановлені порушення ВАТ «Кіровоградавтотранс»: - ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТОВ «Досвід»; - п.198.3, п.198.6, п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2011 року на загальну суму 108 135 грн. (а.с.27). Висновки, що викладені в Актів перевірки щодо нікчемності правочинів зроблені на підставі Довідки від 07.04.2011 р. № 274/1520/32172303 ТОВ «Досвід» (а.с.24, 37-42). За наслідками розгляду Акту перевірки відповідачем 02.06.2011 року прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000472310, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 108 135 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 1 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із правомірності декларування позивачем податкового кредиту у порядку та у розмірі, передбаченому чинним законодавством, на підтвердження чого ним були надані усі необхідні первинні документи (акти приймання-передачі робіт, довідки про вартість робіт, розрахункові документи, податкові накладні).

Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо недійсності угоди, укладеної з ТОВ «Досвід».

Колегія суддів погоджується з такими висновками та зазначає, що статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Так, нікчемними законом визначені правочини щодо яких недодержаний сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення (ст. 220 ЦК України), правочини, вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без подальшого його схвалення батьками (усиновлювачами) - ст. 221 ЦК України, правочини, вчинені без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224 ЦК України), правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою при відсутності схвалення опікуном (ст. 226 ЦК України), правочини, які порушують публічний порядок (ч. 2 ст. 228 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до статті 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про не доведення податковим органом нікчемності правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, а також не доведено фіктивність первинних документів, що містяться у матеріалах справи, тому не має підстав вважати, що умови договору сторонами не виконувались.

Щодо правомірності віднесення позивачем сум податку на додану вартість до податкового кредиту, колегія суддів зазначає наступне.

Податковий кодекс України визначає податковий кредит як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно статті 198 цього ж Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. ( п.198.1) Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. (п.198.2). Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ним у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг), та наявності належним чином складеної податкової накладної, а відтак - позивач правомірно сформував податковий кредит, що засвідчує факт отримання послуг за договором.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, вірно застосований матеріальний закон та не допущено порушень процесуального права, оскаржене судове рішення має бути залишено без змін.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з чим вона підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року у справі № 1170/2а-4738/11 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Кіровоградавтотранс» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її тексту у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: О.А. Проценко

Суддя: Л.П. Туркіна