Ухвала суду № 30077144, 27.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/91536/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2011 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 р.

у справі № 2а-7587/11/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Тайфун»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2011 р. (суддя -Кисельова Є.О.), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Горбенко К.П., судді: Лях О.П., Попов В.В.), задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Тайфун»(надалі -позивач, ТОВ «АБ «Тайфун») до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську (надалі -відповідач, Ленінська МДПІ у м. Луганську) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 11.04.2011 р. № 0002132310/0 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 972 735,00 грн., в тому числі: за основним платежем -778 188,00 грн., за штрафними санкціями -194 547,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити позивачеві в задоволенні позову.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних судових рішень.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної із осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було подано до Ленінської МДПІ в м. Луганську декларацію з податку на додану вартість за грудень 2010 р., у складі податкового кредиту якої заявлено суму податку на додану вартість у розмірі 778 188, 87 грн., сформовану на підставі взаємовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Юрторгпак»(надалі -ТОВ «Юрторгпак»).

Працівниками Ленінської МДПІ у м. Луганську було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Юрторгпак»за грудень 2010 р. За результатами перевірки складено акт від 25.03.2011 р. № 135/23/31441877, в якому зазначено про порушення ТОВ «АБ «Тайфун»пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість») та неправомірно віднесено до податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010 р. суму у розмірі 778 188,87 грн.

Між позивачем та ТОВ «Юрторгпак»були укладені наступні договори:

- Договір купівлі-продажу спецодягу та матеріалів від 01.12.2010 р. № 203 з додатками від 01.12.2010 р.;

- Договір від 01.11.2010 р. № 281 про надання інформаційних та консультаційних послуг.

На виконання зазначених договорів позивачем були представлені податкові та видаткові накладні, реєстр отриманих податкових накладних, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт. Розрахунки між позивачем та його контрагентом здійснювались у безготівковій формі, про що свідчать копії платіжних доручень, що містяться в матеріалах справи.

При проведенні перевірки податковий орган звернув увагу на той факт, що у ТОВ «Юрторгпак»відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, оскільки відсутні основні фонди, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а також трудові ресурси, які б брали участь у наданні позивачеві послуг відповідно до договору від 01.11.2010 р. № 281.

Заперечення позивача до акта перевірки було залишено Ленінською МДПІ у м. Луганську без задоволення.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 11.04.2011 р. № 002132310/0 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 972 735,00 грн., в тому числі: за основним платежем -778 188,00 грн., за штрафними санкціями -194 547,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцем товару податкових накладних, актів здачі-приймання робіт, видаткових накладних і сплата податку на додану вартість у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій неповними та передчасними, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Зміст пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначає, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 р. у справі № 21-37а10. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції -умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010р. № 568/11/13-10 Верховний Суд України дотримується наступної правової позиції щодо підтвердження товарності господарських операцій.

Зокрема, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Спростовуючи доводи податкового органу про відсутність доказів транспортування товару, суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою той факт, що відповідно до п. 7.3 розділу 7 договору купівлі-продажу від 01.12.2010 р. № 203 доставка товару здійснюється саме продавцем за власний рахунок. При цьому, суди не дослідили факт перевезення та відвантаження товару, товарно-транспортні документи, що супроводжували здійснення вказаних операцій, та можливість здійснення таких операцій за відсутності у продавця транспортних засобів та технічного персоналу, враховуючи те, що додаткові угоди про зміну домовленостей сторін договору щодо доставки товару в справі відсутні.

Відповідно до п. 2.1 розділу 2 Договору від 01.11.2010 р. № 281 виконавець (ТОВ «Юрторгпак») зобов'язаний за завданням замовника (ТОВ «АБ «Тайфун») надавати останньому визначені цим Договором послуги.

Правомірність посилань позивача на отримання інформаційно-консультаційних послуг, заявлених в переліку тематики занять з охоронцями ТОВ «АБ «Тайфун»на 2010 р. із службової підготовки (том 1 а.с. 120), не може бути засвідчена без дослідження документального оформлення докладного опису послуг, що може включати розробку стратегій виявлення загроз та ризиків, пропозиції щодо альтернативних варіантів здійснення охоронної діяльності, надання об'єктивних та незалежних порад кваліфікованих спеціалістів з урахуванням особливостей специфіки функціонування позивача тощо. Обмеження загальними формулюваннями при складанні податкових накладних та актів здачі-приймання робіт (надання послуг), а також рапортів, складених представниками замовника, а не виконавця, не розкриває змісту отриманих послуг, їх якісних характеристик та обґрунтувань формування ціни таких послуг відповідно до договору від 01.11.2010 р. № 281.

Оскільки фактично позивачем та ТОВ «Юрторгпак»було здійснено лише обмін документами, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, з метою виключення факту штучного створення документообігу задля імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту, у світлі наведених рекомендацій вважає за необхідне при новому розгляді справи суду першої інстанції звернути увагу на дослідження доказів, які б підтверджували факт проведення лекційних занять для охоронців з урахуванням змісту наданих послуг, місця проведення, складу лекторів і викладачів з огляду на те, що протягом грудня 2010 року такі заняття відповідно до рапортів проводились одночасно в різних адміністративно-територіальних одиницях України, склавши сукупно 2091 годину на місяць.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Судами попередніх інстанцій не були досліджені докази, які мають суттєве значення для розгляду адміністративної справи, що унеможливлює правильне вирішення спірних правовідносин.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, що згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську задовольнити частково.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 р. у справі № 2а-7587/11/1270 скасувати.

Справу № 2а-7587/11/1270 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.