Ухвала суду № 30078672, 28.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2013 року м. Київ К/9991/22516/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012

у справі № 2а-11040/11/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазбуд»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укргазбуд» (далі по тексту -позивач, ПАТ «Укргазбуд») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва) про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.07.2011 №0001141705.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2011, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт перевірки від 30.06.2011 №7591/23-02/14277604.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-IV від 22.05.2003, на підставі чого відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.07.2011 №0001141705, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання у сумі 308861,48 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Наявними у матеріалах справи документами, зокрема, ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.07.2011, підтверджується, що на момент проведення перевірки, складання акту перевірки та винесення податкового повідомлення-рішення, у провадженні Господарського суду м. Києва знаходилася справа №23/668-6-15/518-б-50/199-б про визнання позивача банкрутом.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Податкового кодексу України, цей кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

З наведеної норми вбачається, що відповідачем неправомірно застосовано до позивача штрафні санкції, оскільки на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення проти позивача було порушено справу про банкрутство.

Крім того, ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.10.2004 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника (позивача) до закінчення провадження у справі зупинено виконання боржником (позивачем) грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до введення мораторію та зупинено заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових) платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»№ 2343-XII від 14.05.1992 визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і з зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, у разі якщо ухвалою господарського суду передбачено введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, то при здійсненні процедури банкрутства штрафні санкції за порушення умов відчуження не нараховуються. Згідно з положеннями п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 18.12.2009 «Про судову практику у справах про банкрутство», за змістом ст. 12 Закону мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.

З огляду зазначені норми права та правильно встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції відносно того, що з дня прийняття рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у боржника не можуть виникати нові зобов'язання зі сплати податків і зборів, а вимоги, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Таким чином, прийняте 21.07.2011 відповідачем податкове повідомлення-рішення №0001141705, є необґрунтованим та незаконним, тому позов підлягає задоволенню.

Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова