Ухвала суду № 30077070, 06.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2013 р. м. Київ К/9991/90582/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Риля В.Є.,відповідача:не з'явився,,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Центр ЛТД»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.08.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011 р.

у справі № 2а-1670/6330/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Центр ЛТД»

до до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.08.2011 р. (суддя -Сич С.С.), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий -Кононенко З.О., судді: П'янова Я.В., Донець Л.О.), відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Центр ЛТД»(надалі -позивач, ТОВ «Будівельна фірма «Центр ЛТД») до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (надалі -відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.07.2011 р. № 0006462301/2346. Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про безтоварний характер угод, укладених позивачем із контрагентами, та непідтвердження реальності господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.08.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011 р. і прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 06.04.2011 р. по 20.05.2011 р. посадовими особами Кременчуцької ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Будівельна фірма «Центр ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт від 27.05.2011 р. № 3418/23-209/2107421.

На даний акт позивачем було подано заперечення, у зв'язку з чим призначено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Будівельна фірма «Центр ЛТД» з питань, викладених у запереченні до акта від 27.05.2011 р. № 3418/23-209/21074215.

За результатами позапланової перевірки складено акт від 04.07.2011 р. № 4612/23-209/210742, в якому вказується на порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість») при взаємовідносинах з Приватним підприємством «РКС-Теплотрейд», Приватним підприємством «Фірма «В.С.Т.», Приватним акціонерним товариством «Кременчуцьке ремонтно-монтажне підприємство», Приватним підприємством «Індбуд», що призвело до заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 196 932,00 грн.

На підставі акта перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 14.07.2011 р. № 0006462301/2346, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 246 165,00 грн., у тому числі: за основним платежем -196 932,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -49 233,00 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Між позивачем (покупець) та Приватним підприємством «РКС-Теплотрейд» (постачальник) укладено договір на поставку щебеню в усній формі, на виконання якого Приватним підприємством «РКС-Теплотрейд» виписано податкові накладні:

- № 03/08-04 від 03.08.2009 р., № 30/09-2 від 30.09.2009 р. на доставку щебеню та гранвідсіву (том 1 а.с. 76, 79);

- № 14/07-2 від 14.07.2009 р., № 10/07-2 від 10.07.2009 р. на щебень (том 1 а.с. 77, 78);

На підставі зазначених податкових накладних позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у серпні 2009 р. та жовтні 2009 р.

Передачу товарів від Приватного підприємства «РКС-Теплотрейд»позивач підтверджує накладними № 03/08-4 від 03.08.2009 р. та № 30/09-2 від 30.09.2009 р., копії яких наявні у матеріалах справи (том 1 а.с 80-81).

Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Приватне підприємство «РКС-Теплотрейд»знаходиться у Автономній Республіці Крим, м. Євпаторія, вул. Крупської, 1, та не має працівників та основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення товарів.

При цьому, товарно-транспортні накладні та товаросупроводжувальні документи на поставку товарів від Приватного підприємства «РКС-Теплотрейд»відсутні, хоча згідно податкових накладних позивачем здійснювалася оплата (в тому числі, податок на додану вартість) не тільки товарів (щебеню та гранвідсіву), а й доставки вказаних товарів, тобто послуг з перевезення щебеню та гранвідсіву.

На підставі наведеного та у зв'язку із відсутністю необхідних первинних документів, що супроводжують оформлення відповідних операцій, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про непідтвердження факту здійснення продажу та перевезення товару на адресу позивача.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем (генпідрядник) та Приватним підприємством «Фірма «В.С.Т»(субпідрядник) укладено договори підряду № 1/5-09/03/2 від 19.05.2009 р. та № 132/2 від 21.12.2009 р. на виконання відповідно будівельно-монтажних робіт за адресою: м. Кременчук, вул. Першотравнева, та комплексу будівельно-монтажних робіт, вартість, вид, обсяг та строки виконання яких зазначаються в окремих додаткових угодах до договорів.

На підставі податкових накладних, отриманих від Приватного підприємства «Фірма «В.С.Т» на придбання будівельно-монтажних робіт згідно вказаних договорів, позивачем сформовано податковий кредит за відповідні періоди.

На підтвердження виконання робіт позивачем надано суду довідки про вартість виконаних підрядних робіт форми № КБ-3 (том 1 а.с. 14-17). При цьому, акти приймання-передачі робіт, докази перерахування коштів Приватному підприємству «Фірма «В.С.Т»та копії відповідних дозвільних документів, ліцензій на виконання певних видів робіт позивачем надані на вимогу суду не були.

Між позивачем (підрядник) та Приватним підприємством «Індбуд»(субпідрядник) укладено договір підряду № 34/2 від 10.04.2009 р., згідно умов якого Приватне підприємство «Індбуд»зобов'язується виконати на свій ризик за завданням підрядника із своїх матеріалів та устаткування будівельно-монтажні роботи з оздоблення приміщень квартир по вул.Першопрохідців, 3 в м. Комсомольськ (том 1 а.с. 25-27). Приватне підприємство «Індбуд»видало позивачу податкову накладну № 318 від 31.07.2009 р. «на виконані ремонтні роботи згідно акту форми 2», суму податку на додану вартість за якою позивач відніс до податкового кредиту у липні 2009 р. (том 1 а.с. 58). Здійснення Приватним підприємством «Індбуд»робіт позивач підтверджує довідкою про вартість виконаних підрядних робіт (форми № КБ-3) та актами приймання виконаних робіт форми КБ-2в, копії яких наявні у матеріалах справи. Факт перерахування коштів підтверджується копією платіжного доручення № 4161 від 18.08.2009 р.

Суми податку на додану вартість згідно даних документів та перерахованих контрагенту (19857,00 грн.) не співпадають з сумою податку на додану вартість, що входить до складу вартості робіт, визначеної у податковій накладній № 318 від 31.07.2009 року (20 058,00 грн.).

Згідно наданих суду копій актів приймання виконаних робіт форми КБ-2в Приватним підприємством «Індбуд»до них включено суми заробітної плати працівникам Приватного підприємства «Індбуд» у липні 2009 р. у загальному розмірі 51 079,00 грн. Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, Приватне підприємство «Індбуд» звітує перед податковим органом про наявність лише 3 працівників та основних фондів IV групи балансовою вартістю 7 083 грн. за IV квартал 2009 р. У періоді, що перевірявся, Приватне підприємство «Індбуд» формувало свій податковий кредит з податку на додану вартість за рахунок ТОВ «Циклон»та МПП «Шквал», які взагалі не мають трудових та виробничих ресурсів для здійснення будівельно-монтажних робіт (вид діяльності -роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту).

Ще одним контрагентом позивача, на підставі податкових накладних якого останній сформував податковий кредит за липень, серпень, вересень 2009 р., було Приватне акціонерне товариство «Кременчуцьке ремонтно-монтажне підприємство»(надалі -ПАТ «КРМП»).

Податкові накладні виписані ПАТ «КРМП» на виконання умов договору субпідряду від 01.07.2008 р. № 217/2 (том 1 а.с. 6), відповідно до п. 1.2 якого ПАТ «КРМП» (субпідрядник) зобов'язується за завданням позивача (генерального підрядника) якісно виконати на свій ризик власними силами та засобами передбачений договором, проектно-кошторисною документацією та складеною на її основі договірною ціною комплекс ремонтно-монтажних, монтажних, ремонтно-будівельних, будівельних робіт на об'єктах Замовника у відповідності з діючими будівельними нормами і правилами, передати в обумовлені строки позивачу вказані роботи та усунути виявлені у ході приймання робіт і в гарантійні строки експлуатації об'єкт, недоробки і дефекти, що виникли з вини субпідрядника (том 1 а.с. 62).

На підтвердження виконання робіт позивачем надано довідки форми КБ-3.

Разом з тим, позивачем не представлено акти форми КБ-2в за липень-вересень 2009 р., а також податкові накладні, на підставі яких позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по господарських операціях у липні 2009 р. в сумі 38 988 грн., у серпні 2009 р. в сумі 49 576 грн. та у вересні 2009 р. в сумі 57 121 грн.

Суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу на те, що надані копії податкових накладних (том 1 а.с. 38-43) виписані ПАТ «КРМП»за виконані роботи у липні-грудні 2009 р. згідно іншого договору № 217/2 від 02.01.2009 р. Більше того, суми, зазначені у податкових накладних, не збігаються із сумами, вказаними у довідках виконання робіт форми КБ-3 (том 1 а.с. 167,168, 170).

Суд також знайшов підтвердження тому, що у періоді, що перевірявся, Приватне підприємство «Індбуд» надавало ПАТ «КРМП» послуги субпідряду згідно укладеного договору № 20/06 від 06.04.2009 р. При цьому, останнє не було кінцевим споживачем будівельно-монтажних робіт. Роботи, які придбавалися у Приватного підприємства «Індбуд» ПАТ «КРМП» реалізовувало сукупно позивачу. Не зважаючи на те, що позивач мав прямі контакти із виконавцем робіт Приватним підприємством «Індбуд», ТОВ «Будівельна фірма «Центр ЛТД»фактично придбавало роботи у посередника, яким є ПАТ «КРМП».

При цьому, із акта перевірки ПАТ «КРМП»від 25.05.2011 року № 3311/23-209/13962545 вбачається, що згідно актів приймання виконаних робіт, складених між ПАТ «КРМП»та Приватним підприємством «Індбуд», роботи виконувалися виключно Приватним підприємством «Індбуд».

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8і цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Зміст пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначає, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 р. у справі № 21-37а10. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції -умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 р. №568/11/13-10 Верховний Суд України дотримується наступної правової позиції щодо підтвердження товарності господарських операцій.

Зокрема, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

У світлі наведених рекомендацій судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактично учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами, матеріали не переміщувались, їх відвантаження, передачу та зберігання, як і виконання робіт, не підтверджено. Позивач придбавав товари та послуги у контрагентів, що не мали достатніх технічних можливостей, трудових ресурсів, транспортних засобів, виробничого обладнання для виконання будівельно-монтажних робіт і надання та доставки матеріалів з огляду на час виконання, місцезнаходження їх виробничих потужностей та місце отримання зазначених робіт і матеріалів.

Зважаючи на підтвердження матеріалами справи та висновками судів факту штучного створення документообігу задля імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідні угоди позивача із вказаними контрагентами мають характер безтоварних, які не спрямовані на фактичні зміни в структурі активів та зобов'язань і власному капіталі сторін правочинів у відповідності до їх змісту.

Доводи касаційної скарги не наводять достатньо підстав для спростування висновків судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позиції податкового органу щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Центр ЛТД»залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.08.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011 р. у справі № 2а-1670/6330/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М. З оригіналом згідно

помічник судді А.Р. Окунський