Ухвала суду № 30068187, 11.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2013 року м. Київ К-19099/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2008

по справі № 2а-7286/08

за позовом Повного товариства «Двоскін і компанія «Ломбард «Акцептор»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Повне товариство «Двоскін і компанія «Ломбард «Акцептор»звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова від 04.06.2008 № 0000142200/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2009, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2008, позов задоволено; скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з мотивів протиправності його прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 31.12.2007, складено акт № 1076/22-208/22657338 від 26.05.2008, в якому зафіксовано порушення пп. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за IV квартал 2007 року на суму 20 969 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 04.06.2008 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000142200/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 25 162,80 грн., в т.ч.: 20 969 грн. основного платежу та 4 193,80 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.10.2007 між позивачем (продавець) та фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (покупці) було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 75,9 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною вартістю 45 000 грн.

Матеріали справи свідчать, що не погоджуючись з вартістю об'єкту продажу за договором від 11.10.2007, що укладений позивачем з громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на суму 45 000 грн., та визначаючи ціну договору нижчою за звичайні ціни, податковий орган в акті перевірки, що послугував підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення, послався на інформацію, отриману з Листа Універсальної біржі «Україна»вих. № 226 від 16.04.2008 та Листа Торгово-промислової палати вих. № 259/63.07-13 від 12.05.2008.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі-продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 зазначеного Закону якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна -це ціна, за якою товари передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть впливати на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності -однорідних) товарів визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями неліквідних або низько ліквідних товарів на ринку, наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (пп. 1.20.2. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до п. 13 Указу Президента України від 23.07.1998 № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального права дійшли вірного висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки, листи Універсальної біржі «Україна»та Торгово-промислової палати не можуть вважатися належною підставою для визначення рівня звичайних цін.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова відхилити.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009 та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.В. Кошіль Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний