Постанова № 30066323, 26.02.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2013 року № 9104/24463/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судових засідань: Маципури Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «ЕК «Закарпаттяобленерго» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

встановив:

18 квітня 2011 року позивач - Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся в суд із адміністративним позовом до ВАТ «ЕК «Закарпаттяобленерго» в якому просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі 96 834,42 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» відповідач у 2010 році зобов'язаний був працевлаштувати 115 інвалідів, в той час коли фактично працевлаштував 112 осіб, а тому ним не виконано встановлений норматив робочих місць для інвалідів, у зв'язку з чим він був зобов'язаний до 15 квітня наступного за звітним роком сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 96 834,42 грн. Однак, відповідач вказану суму адміністративно-господарських санкції в добровільному порядку не сплачено, а тому позивач просить їх стягнути в судовому порядку.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 року здійснено заміну відповідача - ВАТ «ЕК «Закарпаттяобленерго» на його правонаступника ПАТ «ЕК «Закарпаттяобленерго» в порядку ст. 55 КАС України.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із даною постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржена постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції залишив поза своєю увагою той факт, що відповідач належним чином не виконав свій обов'язок щодо інформування центру зайнятості щодо наявних вакантних місць для працевлаштування інвалідів, оскільки ним не надано суду доказів подання протягом усього 2010 року звітів форми 3-ПН.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні адміністративного позову виходив з того, що в діях відповідача відсутня вина щодо не зайняття створених робочих місць для інвалідів, оскільки ним вжито усіх заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів (подання звітів, створення робочих місць), а тому на нього не може бути покладено відповідальність за не направлення уповноваженим органом необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність необхідної кількості інвалідів. На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступних підстав.

Порядок, підстави та умови участі суб'єктів господарювання в реалізації державних гарантій для забезпечення інвалідів рівними правами з іншими громадянами регулюється Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон N 875-XII).

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону N 875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 19 Закону N 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно ч. 2 цієї статті, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частини 9 статті 19 Закону N 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року N 803-XII (чинного на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості зокрема на основі працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, в кількості, визначеній місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, та інвалідів у кількості, визначеній згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Частиною 4 цієї статті визначено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Згідно приписів частини 1 статті 20 Закону N 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частиною четвертою статті 20 Закону N 875-XII встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України, до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення прав ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжити усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З наведених вище нормативно-правових приписів чітко вбачається обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів відповідно до визначеного Законом нормативу та щомісячного інформування органи працевлаштування про кількість вакантних робочих місць в тому числі для інвалідів, а тому у разі невиконання чи неналежного виконання цих обов'язків підприємство зобов'язане сплатити адміністративно господарські санкції.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем звіти форми 3-ПН до центру зайнятості про наявність вільних вакантних робочих місць, в тому числі для інвалідів протягом 2010 року були подані тільки у січні, лютому, березні та червні, коли у відповідності до вимог вказаних вище законів, відповідач такі звіти зобов'язаний був подавати щомісяця.

При цьому, суд апеляційної інстанції не бере до уваги наявні у матеріалах справи листи Ужгородського міського центру зайнятості № 682 від 04.05.2011 року (а.с. 52) та № 1066 від 19.07.2011 року (а.с. 62), згідно яких центр зайнятості повідомляє, що ВАТ «ЕК «Закарпаттяобленерго» у 2010 році подавало звіти форми 3-ПН, однак з даних листів не вбачається, що такі звіти ним подавалися кожного місяця. Більше того, центром зайнятості на запит позивача копії вказаних звітів не надано, а відповідачем суду подано копії цих звітів тільки за січень, лютий, березень та червень 2010 року.

При цьому, як вбачається із долученої до матеріалів справи копії наказу по ВАТ «ЕК «Закарпаттяобленерго» № 251 від 25.09.2007 року «Про виконання Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (а.с. 18), у відповідача у разі реального щомісячного подання до центру зайнятості звітів форми 3-ПН повинні бути у наявності по одному примірнику супровідного листа та звіту, оскільки відділ кадрів зобов'язаний був вести їх облік і зберігання.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Таким чином, відповідачем неналежно виконаний покладений на нього законом обов'язок щодо щомісячного інформування центру зайнятості про наявність вільних вакантних місць для працевлаштування інвалідів, а тому у відповідності до ст. 20 Закону 875-XII він був зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ВАТ «ЕК «Закарпаттяобленерго» складала 2 873 особи. Отже, відповідно до частини 1 статті 19 Закону 875-XII для відповідача встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 115 робочих місць.

Однак, за даними звіту на підприємстві у 2010 році працювало 112 працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Таким чином, відповідач відповідно до частини першої статті 20 Закону N 875-XII повинен був сплатити Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (32 278 грн) за кожне не створене робоче місце, тобто за 3 нестворені робочі місця сума адміністративно-господарських санкцій становить 96 834 грн.

Відповідно до пункту 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Отже, відповідач повинен був до 15.04.2011 року самостійно визначити та сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2010 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 96 834 грн.

Враховуючи те, що відповідачем вказані адміністративні господарські санкції не сплачені суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог та стягнення їх з відповідача на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Таким чином, оскаржувана постанова судом першої інстанції ухвалена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та у відповідності до ст. 202 КАС України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

З огляду на те, що оскаржувана постанова судом першої інстанції ухвалена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про її скасування та прийняття нової постанови про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 11, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року у справі № 2а-1262/11/0770 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ЕК «Закарпттяобленерго» (ідентифікаційний код - 00131529, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Оноківці, вул. Головна, 57) на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 96 834 грн 42 коп. (дев'яносто шість тисяч вісімсот тридцять чотири гривні сорок дві копійки).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів з дня складання її у повному обсязі може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін

Постанова у повному обсязі складена та підписана 01.03.2013 року.