Ухвала суду № 30066770, 13.03.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2013 р. Справа № 50319/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Носа С.П., Рибачука А.І.,

з участю секретаря судового засідання: Дембіцької Х.М.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання нечинним податкове повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

18.02.2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання нечинним податкове повідомлення-рішення №0000131703/0 від 03.02.2011 року

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за наслідками проведеної в 2011 році планової виїзної комплексної документальної перевірки йому визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 142663,75 грн.,яке він вважає неправомірним, оскільки висновки викладені в акті перевірки, на підставі якого винесено рішення, не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Модульмонтажгрупп» укладено договір підряду на виконання загальнобудівельних робіт при будівництві багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 на період з 01.02.2009 року по 28.02.2009 року на загальну суму 687840,00 грн., в тому числі податку на додану вартість 114640,00 грн. На момент проведення планової виїзної перевірки в період з 29.12.2010 року по 13.01.2011 року, перевіряючим було представлено усі правовстановлюючі та первинні бухгалтерські документи, що свідчать про правильність формування податкового кредиту із податку на додану вартість та підтверджують витрати на виконання будівельних робіт та підставність включення їх вартості до валових витрат позивача.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2011 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську за №0000131703/0 від 03.02.2011 року про збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 суми грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в розмірі 142663,75 грн.

Представник Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську постанову суду першої інстанції оскаржив, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в ході проведення оперативно-розшукових заходів щодо господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Модульмонтажгрупп» встановлено, що підприємство за юридичною адресою не знаходиться. Згідно відомостей Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва, в якій взято на облік даного платника податків, встановлено, що на вказаному підприємстві в період з 25.07.2007 року по 30.06.2009 року працювала лише одна особа, а саме: з 25.07.2007 року по 22.04.2009 року ОСОБА_2 та з 22.04.2009 року по 30.06.2009 року ОСОБА_3 Інших найманих працівників на підприємстві не було. Таким чином, товариством з обмеженою відповідальністю «Модульмонтажгрупп» для отримання ліцензії на право здійснення будівельної діяльності внесено неправдиві дані в довідку про професійну структуру та рівень кваліфікації інженерно-технічних працівників, чим порушено пункт 4.2 ліцензійних умов провадження будівельної діяльності, затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету будівництва, архітектури, та житлової політики України від 13.09.2001 року за №112/182. Окрім того, на підставі протоколів допиту свідків посадових осіб товариства з обмеженою відповідальністю Модульмонтажгрупп ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перевіряючі дійшли висновку про те, що дані громадяни до ведення фінансово-господарської діяльності будівельного підприємства жодного відношення не мають, а за таких обставин роботи для позивача не могли виконуватися взагалі. Таким чином, у результаті порушення вказаним підприємством своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства, укладений договір між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Модульмонтажгрупп» є нікчемним. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів і робіт, оскільки укладення угоди здійснено без мети настання реальних наслідків, а отже вказаний договір відповідно до пунктів 1, 2 статті 215, пунктів 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, та в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Таким чином, враховуючи вище вказані обставини, позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту за березень 2009 року суму податку на додану вартість в розмірі 114640,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення та заперечив проти доводів апеляційної скарги.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали цієї справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, приходить до переконання, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою, взятий на податковий облік в органах державної податкової служби та зареєстрований платником податків на додану вартість.

В період з 29.12.2010 року по 13.01.2011 року Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську проведено планову виїзну комплексну документальну перевірку з питань дотримання вимог законодавства про оподаткування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.10.2008 року по 30.09.2010 року.

За наслідками вказаної перевірки складено акт за №195/17-3/НОМЕР_1 від 20.01.2011 року, в якому відповідачем зроблено висновок про порушення вимог підпункту 3.1.1. пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.2.1., 7.2.4., 7.2.6. пункту 7.2, підпунктів 7.4.1., 7.4.5. пункту 7.4, підпункту 7.5.1. пункту 7.5, підпункту 7.7.1. пункту 7.7 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за лютий 2009 року в сумі 114640,00 грн.

03.02.2011 року, за наслідками перевірки відповідачем на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення за №0000131703/0 про визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 142663,75 грн., в тому числі основного платежу 114131,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій 28532,75 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Модульмонтажгрупп» взято на облік Державною податковою інспекцією в Печерському районі м. Києва 25.07.2007 року, що підтверджується довідками про взяття на облік платника податків за №№ 1407, 3641 від 12.08.2008 року та 07.05.2009 року відповідно.

В ході проведення перевірки підтвердження отриманих від платника податків відомостей стосовно відносин позивача із контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю «Модульмонтажгрупп» та дотримання податкового законодавства, на запит відповідача, Державною податкової інспекцією в Печерському районі м. Києва 14.01.2011 року встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Модульмонтажгрупп» не знаходиться за юридичною адресою (місцем реєстрації). В ході даної перевірки Державною податкової інспекцією в Печерському районі м. Києва 14.01.2011 року складено акт №148/23-11/35309531 про неможливість проведення перевірки контрагента товариства з обмеженою відповідальністю «Модульмонтажгрупп» з питань підтвердження отриманих від платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відомостей. Даним актом також встановлено, що на підприємстві в період з 25.07.2007 року по 30.06.2009 року працювала одна особа, а саме: з 25.07.2007 року по 22.04.2009 року ОСОБА_2 та з 22.04.2009 року по 30.06.2009 року ОСОБА_3

Порушення слідчими органами м. Києва кримінальної справи по факту створення невстановленими особами товариства з обмеженою відповідальністю «Модульмонтажгрупп» з метою прикриття незаконної діяльності, спрямованої на умисне ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах не підтверджений, оскільки в останньому абзаці наданого відповідачем листа податкової міліції Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 15.10.2009 року за №97000179 к/с вказано, що досудове слідство в кримінальній справі №79-00179 триває та станом на час розгляду справи кримінальна справа за фактом створення товариства з обмеженою відповідальністю «Модульмонтажгрупп», чи відносно службових осіб вказаного підприємства, не порушувалась. Відомостей про порушення кримінальної справи за вказаним у поясненні фактом не містяться і у листі слідчого відділу Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 21.02.2011 року, про хід розслідування кримінальної справи за №05-16613.

Досліджуючи доводи відповідача про безтоварність вказаних у договорі підряду від 01.02.2009 року загальнобудівельних робіт судом встановлено, що згідно пункту 3.1. договору роботи виконуються із матеріалів підрядника. У договорі відсутні умови про обов'язок позивача вирішувати питання придбання, транспортування і зберігання таких матеріалів, а отже такий обов'язок наявний у товариства з обмеженою відповідальністю «Модульмонтажгрупп».

Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги твердження представників відповідача про необхідність обов'язкової наявність у позивача документів, які б засвідчували транспортування і зберігання будівельних матеріалів, влаштованих у стяжку підлоги квартир і нежитлових приміщень споруду по АДРЕСА_1

Згідно п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції чинній на момент заповнення декларації) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно 7.4.4 п.7.4 ст.7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону).

Документами, які містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення є податкові накладні та акти виконаних робіт, оригінали яких були представленні на вимогу перевіряючих, які містять весь перелік відомостей та реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Усі первинні документи по операціях були належним чином оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформленої податкової накладної, виданої йому підприємством-контрагентом й оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, а також сплата продавцю вартості послуг, робіт і товару з податком на додану вартість, із встановленням судом реальності та товарності господарської операції, на переконання суду є достатніми підставами для виникнення права на податковий кредит.

Відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними» від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Згідно висновків Постанови Верховного Суду України від 31.01.2011 року, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно практики Європейського Суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Разом з тим, відсутність у контрагента власних основних фондів, виробничих активів, недостатність технічного персоналу не може свідчити про нікчемність правочину, так як законодавство не встановлює обмеження щодо використання платником податку у господарській діяльності лише власних основних засобів та найманої праці. При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачав обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.

Отже, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями. Згідно закріпленого в Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності (ст.61), будь-яка особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб. За вказаних обставин сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Стаття 228 ЦК України не містить такої підстави для визнання правочину нікчемним, як відсутність у сторони договору необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, виробничих активів, недостатність технічного персоналу, як про це зазначає відповідач.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, до яких належать органи державної податкової служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дір бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, суд приходить до висновку, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що позивачем не дотримано вимог чинного законодавства щодо митного оформлення товарів, що ввозяться на митну територію України і визначено митну вартість товару за ціною контракту, що не відповідає фактично поданим документам.

Суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст.160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2011 року по справі № 2a-640/11/0970 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді С.П. Нос

А.І. Рибачук