Ухвала суду № 30064576, 12.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" березня 2013 р. м. Київ К/9991/49970/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя СуддіМуравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є.розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Агрофірма Магарач»Національного інституту винограду і вина «Магарач»на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.04.2012 року Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 рокуу справі№ 2а-2305/12/0170/1за позовомДержавного підприємства «Агрофірма Магарач»Національного інституту винограду і вина «Магарач»до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби Українипровизнання рішення недійсним та спонукання до виконання певних дій,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.04.2012 року у справі № 2а-2305/12/0170/1, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийнявши нове про задоволення позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального права, зокрема п. 209.6, 209.11 ст.209 Податкового кодексу України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У зв'язку з неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач був зареєстрований суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість 01.01.2009 року, що підтверджено відповідним свідоцтвом.

Відповідачем 12.01.2012 року складена Довідка № 4/1502/31332064, в якій зафіксовано порушення позивачем вимог ст. 209.6 Податкового кодексу України, а саме: перевищення 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів (послуг).

Судами встановлено, що за період з грудня 2010 року по листопад 2011 року обсяг постачання позивача (без податку на додану вартість) сільськогосподарських товарів (послуг) становив 73,71%, товарів (послуг), що не належать до сільськогосподарських -26,29%.

На підставі зазначеної довідки з посиланням на пп. «б»п. 209.11 ст. 109 Податкового кодексу України відповідачем прийнято рішення № 1/15-02 від 09.02.2012 року про виключення позивача з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування.

На підставі цього рішення проведено анулювання Свідоцтва позивача про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

Зазначене рішення відповідача отримане позивачем 15.02.2012 року.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до відповідача із заявою про його оскарження. 28.02.2012 року відповідач відмовив в задоволенні скарги.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування рішення відповідача № 1/15-02 від 09.02.2012 року та зобов'язання відповідача продовжити строк застосування спеціального режиму оподаткування без дотримання розміру питомої ваги, встановленого ч. 1 п. 209.11 ст. 209 Податкового кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджував про неврахування відповідачем постанови слідчого в особливо важливих справах Слідчого відділу Прокуратури Автономної Республіки Крим від 14.10.2011 року, яким все майно позивача визнано речовим доказом в кримінальній справі. Позивач вважає, що внаслідок реалізації вказаної постанови позбавлений можливості вести нормальну господарську діяльність, що й призвело до зменшення питомої ваги сільськогосподарської продукції в загальній частці постачання товарів (послуг). Позивач вважає, що зменшення обсягів реалізації сільськогосподарської продукції відбулося внаслідок дії форс-мажорних обставин.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог, оскільки дійшов висновку, що позивач протягом попередніх послідовних звітних податкових періодів з грудня 2010 року по листопад 2011 року поставив сукупно несільськогосподарські товари (послуги), питома вага яких склала 26,3%, що перевищує допустимі 25%, встановлені п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України.

Суд не погодився з доводами позивача про визнання зазначеної вище постанови слідчого про визнання майна позивача речовими доказами в кримінальній справі обставиною непереборної сили, оскільки встановив, що до прийняття цієї постанови в квітні, травні, серпні-жовтні 2011 року питома вага несільськогосподарських товарів (послуг) від усіх видів поставлених товарів (послуг) перевищувала 25%. Крім того, після прийняття цієї постанови слідчого позивачем здійснювалася реалізація сільськогосподарської продукції на суму 195887 грн., що становило 63,48% від загального обсягу постачання за листопад 2011 року. Також суд зазначив, що в порушення п. 209.11 ст. 209 Податкового кодексу України позивач не надав рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим на підтвердження дії обставин непереборної сили. Суд також відхилив посилання позивача на рішення судів в цивільних та господарських справах, оскільки вважав, що умови підтвердження обставин непереборної сили прямо встановлені нормами Податкового кодексу України.

З висновками місцевого адміністративного суду погодився і суд апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки передчасними, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанції вірно зазначено, що умови визначення сільськогосподарського підприємства, яке може обрати спеціальний режим оподаткування, визначаються п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України.

Перевищення питомої ваги несільськогосподарських товарів (послуг) 25% всіх поставлених товарів є підставою для виключення такого підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування (пп. «б»п. 209.11 ст. 209 Податкового кодексу України).

Разом з тим, застосування цієї норми можливе після прийняття закінчення терміну, визначеного Верховною Радою Автономної Республіки Крим (ч. 5 п. 209.11 ст. 209 Податкового кодексу України).

Частиною 4 п. 209.11 ст. 209 Податкового кодексу України передбачено прийняття Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними радами рішення про наявність обставин непереборної сили, визначення переліку суб'єктів, що постраждали внаслідок таких обставин, та терміни застосування спеціального режиму оподаткування без дотримання розміру питомої ваги, встановленої цим пунктом.

Оскільки Податковий кодекс України не містить визначення «обставин непереборної сили», в силу положень п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України до спірних відносин можливо застосувати визначення, наведене в частині 2 статті 218 Господарського кодексу України, який розуміє їх як надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності.

За змістом ч. 4 п. 209.11 ст. 209 Податкового кодексу України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні ради не визначають обставини як непереборні, а лише визначає їх наявність та перелік суб'єктів, на яких вони вплинули.

Разом з тим, наслідки визнання майна речовим доказом були прямо передбачені чинним на момент прийняття оскарженого рішення Кримінально-процесуальним кодексом України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 80 Кримінально-процесуального кодексу України речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.

Частиною 1 статті 81 цього ж Кодексу передбачалося, що питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи.

При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення (ч. 1 ст. 114 КПК України). Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами (частина 5 тієї ж статті).

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що місцевому суду при застосуванні положень ч. 4 п. 209.11 ст. 209 Податкового кодексу України слід було виходити із специфіки обставин, які зазначені позивачем як непереборні, та їх правового регулювання.

Посилання судів першої та апеляційної інстанції на перевищення обсягів реалізації несільськогосподарських товарів (послуг) 25% в податкових періодах, які передували прийняттю вищезазначеної постанови слідчого, зроблені з порушенням п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, оскільки закон пов'язує визначення питомої ваги саме на протязі дванадцяти послідовних звітних податкових періодів. Причини зменшення обсягів реалізації сільськогосподарських товарів (послуг) в кожному з податкових періодів могли бути різні, однак, такі причини судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовувалися.

Враховуючи викладене, судові рішення першої та другої інстанції прийняті за неповно з'ясованих обставинах справи, що є порушенням ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства «Агрофірма Магарач»Національного інституту винограду і вина «Магарач»задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.04.2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 року у справі № 2а-2305/12/0170/1 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів з моменту направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак