Ухвала суду № 30064574, 06.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2013 р. м. Київ К/9991/44969/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю секретаря: Титенко М.П.

представника позивача : Даниленка С.І.

відповідача: Кошелевої А.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 по справі №2а-17004/11/2670 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк ФОРУМ»до Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.02.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк ФОРУМ»до Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000874310 від 15.08.2011.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Окружна державна податкова служба -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби, 06.07.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 13.07.2012 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст.1, п. 7.3 ст. 7, пп. 9.11.3 п. 9.11 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі-Закон України №889-IV), п.127.1 ст. 127 Податкового кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №615/43-10/21574573 від 03.08.2011, складеного за результатом документальної планової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Банк ФОРУМ»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 31.03.2011, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000874310 від 15.08.2011, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на загальну суму 4702317,01грн., у тому числі 3761853,61грн. основного платежу та 940463,40грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення податкових зобов'язань, слугував висновок податкового органу про порушення позивачем зокрема, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 1.3, п.1.15, п. 1.20 ст. 1, п.п. 9.11.3 п. 9.11 ст. 9, п. 17.1 ст. 17 Закону України №889-IV, що полягало у неправомірному, на думку податкового органу, застосуванні при виплаті заробітної плати працівникам нерезидентам ставки податку у розмірі 15%, а не 30%, як це передбачено п. 7.3. ст. 7 вказаного Закону, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати працівників-нерезидентів за 2010 рік на загальну суму 3761853,61грн.

При цьому, податковий орган виходив з того, що, іноземні громадяни, а саме: громадяни Німеччини ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11; громадяни Польщі ОСОБА_12, ОСОБА_13; громадяни Росії ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16; громадянин Угорщини ОСОБА_17, які перебувають з позивачем у трудових відносинах, отримували доходи з джерелом походження з України у статусі нерезидентів, оскільки на момент перевірки документального підтвердження самостійного визначення резидентського статуту фізичних осіб -іноземців у порядку, передбаченому Наказом ДПА України «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу» від 05.10.2004 року №581, не надано, зокрема не надано повідомлення (довідки) працедавця про самостійне визначення резидентського статуту фізичною особою -іноземцем. Тому такі особи не підпадають під визначення резидентів, що міститься у п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України №889-IV, оскільки такими іноземні громадяни вважаються виключно з часу визначення резидентського статуту фізичних осіб -іноземців шляхом отримання відповідних документів.

Взаємовідносини між позивачем і вказаними працівниками -іноземними громадянами врегульовані трудовими договорами, укладеними на підставі відповідних дозволів на працевлаштування, виданих позивачеві Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України на 2008-2012 роки.

Працівники -іноземні громадяни мають тимчасові посвідки на тимчасове проживання в Україні на строк дії дозволів на працевлаштування та договори оренди житлових приміщень.

Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Закону України №889-IV нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України, є платником податку.

Відповідно до абз. 1 п. 1.3. ст. 1 вказаного Закону дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України. Перелік таких доходів наведено у п.п. «а», «і»цього пункту, а також у п.п. «а», «в»п.п. 9.11.1 п. 9.11 ст. 9 Закону України №889-IV.

Зокрема, відповідно до п.п. «д»п. 1.3 ст. 1 Закону до доходу з джерелом його походження з України належить будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь на території України, у вигляді заробітної плати, нарахованої (виплаченої, наданої) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України.

Відповідно до п.п. 9.11.1. п.9.11 ст. 9 Закону України №889-IV доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.

Згідно із п. 7.1. ст. 7 Закону України №889-IV ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Відповідно до п. 7.3. ст. 7 Закону України №889-IV ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування - будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у п.п. 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.

Згідно із п.п. 9.11.3. п.9.11 ст. 9 Закону України №889-IV якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів.

Системний аналіз п. 7.3 ст. 7, п.п. 9.11.3 п.9.11 ст. 9 Закону України №889-IV дає підстави для висновку, що визначені у п.п. 9.11.3 п. 9.11 ст. 9 Закону доходи, які виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, яка вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів, у п. 7.3 ст. 7 Закону передбачені як виключення з доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, до яких застосовується ставка, що становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті.

Наведене свідчить про те, що до нарахованих (виплачених) резидентом як податковим агентом на користь нерезидентів -фізичних осіб доходів у вигляді заробітної плати не може бути застосовано подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті.

Більш того, п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України №889-IV визначається поняття фізичної особи -резидента та критерії, за якими фізичні особи також належать до резидентів.

Зокрема, відповідно до абз. 1 п.п. 1.20.1. п. 1.20 ст. 1 Закону України №889-IV фізичною особою -резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Відповідно до абз. 5 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»місце проживання -адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Як достовірно встановлено судами попередніх інстанцій на підставі трудових контрактів, договорів оренди житлових приміщень, тимчасових посвідчень на проживання та дозволів на проживання, іноземні особи, яким позивачем виплачувалась заробітна плата, у спірний період мали місце проживання в Україні, а також відповідали й іншим критеріям, визначеним у п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону, для віднесення таких осіб у цілях оподаткування податком з доходів фізичних осіб до фізичних осіб -резидентів, оподаткування доходів яких здійснюється за ставкою, визначеною у п. 7.1 ст. 7 Закону.

Позиція податкового органу про неможливість віднесення у цілях оподаткування іноземних осіб до резидентів через відсутність повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу, передбаченого у Наказі ДПА України «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу»від 05.10.2004 №581, є безпідставною, оскільки п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України №889-IV визначає поняття фізичної особи -резидента, якому відповідають вказані вище іноземні особи, і не передбачає вимоги щодо набуття такого статусу з метою оподаткування шляхом дотримання певної процедури, зокрема шляхом отримання повідомлення (довідки) податкового органу.

Наказ ДПА України «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу»від 05.10.2004 №581 висуває вимоги, які законом не передбачено. Більш того, такий наказ не є таким, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України у порядку встановленому Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»від 28.12.1992 №731, як того вимагає Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 № 493/92, а тому вважається таким, що не набрав чинності.

Відсутність у Законі України №889 вимоги про визначення резидентського статусу у порядку, передбаченому Наказом №581 від 05.10.2004, підтверджує відсутність у працівників позивача обов'язку подавати заяви про самостійне визначення резидентського статусу.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв