Ухвала суду № 30059210, 18.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" березня 2013 р. м. Київ К-15919/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у м.Херсоні

на постанову Господарського суду Херсонської області від 09.01.2008 та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2009

у справі №7/386-АП-07

за позовом Херсонського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих

до Державної податкової інспекції у м.Херсоні

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Херсонської області від 09.01.2008, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2009, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Херсоні від 22.05.2006 №0003842301/0 про зменшення Херсонському учбово-виробничому підприємству Українського товариства глухих бюджетного відшкодування по ПДВ на суму 52725,00 грн. та застосуванню фінансових санкцій в сумі 158,50 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час ті місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено невиїзну перевірку з питань достовірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість по деклараціях з податку на додану вартість за липень-серпень 2005 року, за наслідками якої складено акт від 18.05.2006 №1606/23-7/03972809.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги п.1.3, 1.8 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.5, 7.7.10 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»при формуванні податкового кредиту за березень, липень, серпень 2005 року, у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплаченого в ціні товару продавцю, постачальник якого у третьому ланцюгу знаходиться у розшуку, а тому неможливо підтвердити сплату ним податку до бюджету.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.05.2006 №0003842301/0, яким встановлено завищення бюджетного відшкодування в сумі 52725,00 грн. та застосовано штрафні фінансові санкції в сумі 158,5 грн. у зв'язку з відшкодуванням суми ПДВ в розмірі 317,00 грн.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що безпосередні постачальники позивача, у періоді що перевірявся, були зареєстровані платниками податку на додану вартість, перебували на обліку в органах державної податкової служби, придбання позивачем у власність товару підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, та проведеною у повному обсязі оплатою, у т.ч. ПДВ, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 даного Закону встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно з пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 згаданого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку -відсутність податкової накладної.

За наявності у позивача належно оформлених податкових накладних, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування, з підстав неможливості перевірки декларування податкових зобов'язань постачальниками безпосередніх контрагентів позивача в ланцюгу, з якими у позивача відсутні взаємовідносини.

Закон України «Про податок на додану вартість»не пов'язує право покупця - платника податку на додану вартість на податковий кредит з обов'язком продавця - платника податку на додану вартість самостійно визначати суму податкового зобов'язання та сплатити її до бюджету.

Крім того, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не встановлено під час перевірки відсутності фактичної поставки товару позивачеві за спірними операціями, та не проведення ним розрахунків за отриманий товар, а також не надано таких доказів і в суді.

Не можуть бути підставою для скасування постановлених у справі рішень і доводи касаційної скарги про пропуск позивачем річного строку звернення до суду встановленого ст.99 КАС України.

Загальний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи визначено частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України і становить один рік. Зазначений строк, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас підпункт 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України від «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлює, що платник податків вправі оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення з урахуванням строків давності. В свою чергу, строки давності визначені статтею 15 зазначеного Закону і становлять 1095 днів.

При вирішенні конкуренції між положеннями частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України і нормами статей 5 та 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»слід враховувати приписи частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Остання передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, підстав для їх скасування з мотивів викладених в касаційній скарзі немає.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Херсонської області від 09.01.2008 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2009 -без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук