Постанова № 30038134, 28.02.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-11789/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н.М.

Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменко В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз ТЕК» на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.12.2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз ТЕК» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування наказу та податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2012 року ТОВ «Нафтогаз ТЕК» звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просили визнати протиправним наказ №2799 від 21.10.2011року та скасувати податкове повідомлення-рішення №0008632303 від 08.11.2011 року, стягнути з ДПІ в Дніпровському районі м. Києва судові витрати у сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) гривень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.09.2012 року в задоволені адміністративного позову - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просять скасувати в повному обсязі Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.12.2012 року. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28.05.2011 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тек» було направлено Запит № 10778/10/15-441 від 14.12.2011 року від ДПІ в Дніпровському районі м. Києва ДПС про надання письмових пояснень та документальних підтверджень щодо здійснення господарських операцій придбання та постачання товарів (послуг), правомірності формування податкового кредиту за березень 2011 року по взаємовідносинах з TOB «Мінераліс».

06.06.2011 року, позивач надав відповідачеві письмові пояснення та копії запитуваних документів у Повідомленні № 06/06-01.

12.08.2011 року позивачу було направлено Запит № 16677/10/15-441 про надання пояснень та їх документального підтвердження щодо повноти формування податкового кредиту з податку на додану вартість за червень 2011 року з ЗАТ «Турбо Ексим Нафто-Газ Обладнання» та TOB «Мінераліс».

31.08.2011 року, позивач надав відповідачеві письмові пояснення та копії запитуваних документів у Повідомленні № 31/08-01.

21.10.2011 року відповідач видав Наказ № 2799 щодо проведення позапланової невиїзної перевірки з 21.10.2012 року на підставі пп.20.1.4. п.20.1. ст.20, пп.75.1.2. п.75.1. ст.75 та п.79.2. ст.79 Податкового кодексу України, а також інших законів України.

28.10.2011року відповідачем було складено Акт № 6460/23-322-36972537 про результати позапланової невиїзної перевірки TOB «Нафтогаз Тек» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала відносини з TOB «Мінераліс» за березень, червень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлені порушення п.198.1, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України та винесено податкове повідомлення-рішення №0008632303 від 08.11.2011, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 336513,00грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення були висновки відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та TOB «Мінераліс», за результатами виконання яких позивач сформував податковий кредит за податком на додану вартість.

Відмовляючи в задоволені адміністративного позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано суду, як належних доказів на підтвердження реальності та товарності фінансово - господарських відносин з контрагентом TOB «Мінераліс», так і на підтвердження використання отриманих послуг та товару у власній господарській діяльності.

Надаючи правову оцінку доводам позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим документом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Що стосується вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та визнання протиправним та скасування наказ відповідача № № 2899 від 21.10.2011 року про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, документальна невиїзна перевірка ТОВ «Нафтогаз ТЕК» була проведена відповідачем відповідно до наказу начальника ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС № 2899 від 21.10.2011 року про проведення документальної невиїзної перевірки, на підставі пп.20.1.4. п.20.1. ст.20, пп.75.1.2. п.75.1. ст.75 та п.79.2. ст.79 Податкового кодексу України, з питань відомостей щодо правових відносин з платником податків.

Відповідно до ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові та позапланові; виїзні та невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Згідно зі ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Частиною другою статті 79 Податкового Кодексу України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копи наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Згідно з пп. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України відповідач має прво призначити перевірку та приступити до її проведення виключно у разі ненадання апелянтом пояснень та їх документальних підтверджень на обов'язковий запит протягом 10 робочих днів з дня його отримання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, наказ про призначення перевірки не містить посилань на жодну з обставин, яка визначена у ст.ст.77, 78 Податкового кодексу України, тобто відповідач порушив вимогу п.79.1. ст.79 Податкового кодексу України щодо необхідності наявності підстав для проведення позапланової невиїзної документальної перевірки, а тому колегія суддів, вважає наказ про призначення перевірки протиправним, який підлягає скасуванню.

Щодо правомірності податкових повідомлень-рішень №0008632303 від 08.11.2012 року, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Між ТОВ «Нафтогаз ТЕК» та ТОВ «Мінераліс» укладено ряд договорів, а саме: договір поставки №26/08-10 від 26.08.2010 в якому зазначено, що ТОВ «Мінераліс» зобов'язується розробити та передати у власність ТОВ «Нафтогаз ТЕК» спеціального функціоналу до ПЗ керування СЕККА для АЗС - які виконавець постачає Замовнику; договір суборенди нежитлового приміщення №01/09-10 від 01.09.2010 в якому зазначено, що ТОВ «Мінераліс» передає в оренду офісне приміщення площею 150 кв.м. та складське приміщення площею 558 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Старосільська, 1-Д; договір №02/09-10 від 02.09.2010 в якому зазначено, що ТОВ «Мінераліс» зобов'язується надати ТОВ «Нафтогаз ТЕК» послуги по проектному обстеженню та супроводу систем раннього виявлення та оповіщення людей про надзвичайні ситуації на основі аналізу існуючих в Україні інженерно-технічних організацій на предмет появи надзвичайних ситуацій; договір №05/01-2011 від 05.01.2011 в якому зазначено, що ТОВ «Мінераліс» зобов'язується надати ТОВ «Нафтогаз ТЕК» послуги по проектному обстеженню та виготовленню проектної документації на комплекс автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення людей у разі їх виявлення; договір №15/09-10 від 15.09.2010 в якому зазначено, що ТОВ «Мінераліс» зобов'язується провести монтажні роботи, переданого йому обладнання, комплекс програмування та інсталяції на АЗС «Трианон»; договір №12/08-10 від 12.08.2010 щодо розробки інтеграції системи Hecfleet до ПЗ виробників СЕККА.

ТОВ «Мінераліс» на виконання умови виписано наступні податкові накладні від 02.03.2011 №1, від 11.03.2011 №8, від 23.03.2011 №22, від 24.03.2011 №23 (договір №26/08-10 від 26.08.2010); від 10.03.2011 №6, від 30.06.2011 №84 (договір №01/09-10 від 01.09.2010); від 18.03.2011 №18 (договір №02/09-10 від 02.09.2010); від 10.03.2011 №6 (договір №05/01-2011 від 05.01.2011); від 01.06.2011 №19, від 03.06.2011 №83 (договір №15/09-10 від 15.09.2010).

Відповідно до Акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 04.10.2011 №1177/3-23-40-32486018 з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за березень, травень, червень 2011 по ТОВ «Мінераліс», яким не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств-постачальників за березень, червень 2011 року, що свідчить про те, що правочин між ТОВ «Мінераліс» та підприємствами-постачальниками, підприємствами-покупцями здійснено без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до ч.1,2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є «нікчемним», і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Крім того, актом від 12.10.2011 №17231/7/23-4010 складеного ДПІ у Голосіївському районі м. Києва встановлено відсутність у постачальника ТОВ «Мінераліс» будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, трудових ресурсів.

З вищевикладеного податковим органом зроблено висновок, що укладений між ТОВ «Нафтогаз ТЕК» та ТОВ «Мінераліс» правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину: ст.203 Цивільного кодексу України та відповідно до ч.1,2 ст.215 вказаного Кодексу є недійсними (нікчемними), оскільки їх недійсність встановлена законом.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено суд апеляційної інстанції, на виконання Договору про розробку проектної документації № 05/01-2011 (ПН №6 від 10.03.11 р. на суму 49.980 грн.) позивачем було надано ліцензію № АВ515210 на підтвердження наявності у контрагента матеріально-технічної бази; технічне завдання (9 шт.), що є результатом виконання договору; робочий проект (10 шт.), що є результатом виконання договору, які згідно з Порядком розроблення проектної документації на будівництво об'єктів № 45 від 16.05.2011 року підтверджують факт розроблення проектної документації.

На виконання Договору поставки обладнання та кабельної продукції № 26/08-10 (ПН№ і від 02.03.11 р. на суму 199,040 грн., ПН № 8 від 11.03.11 р. на суму 116,196 грн., ПН № 22 від 23.03.11 р. на суму 311,102 грн. та ПН № 23 від 24.03.11 р. на суму 300.000 грн.) позивачем було надано витяг з Журналу реєстрації подорожніх листів з 02.02.11 по 05.07.11 р. на підтвердження самостійної доставки контрагентом товарів на умовах DDU (п. 2.3. договору); витяг з реєстру виданих довіреностей на одержання ТМЦ; довідка № 22 про транспортні засоби на підтвердження наявності у контрагента автомобіля «ГАЗ-2705», АА9985ЕЕ, яким здійснювалася доставка товарів; лист ДАІ про транспортні засоби № 10/4097 на підтвердження наявності у контрагента автомобіля «ГАЗ-2705», АА9985ЕЕ, яким здійснювалася доставка товарів; сертифікат відповідності та документами про якість, які підтверджують факти наявності та транспортування продукції.

На виконання Договору про здійснення монтажних робіт № 15/09-10 (ПН № 19 від 01.06.11 р. на суму 492.960 грн. та ПН№ 83 від 03.06.11 р. на суму 136.800 грн.) позивачем надано ліцензії № АВ515210 на підтвердження наявності у контрагента матеріально-технічної бази; довідку № 21 про склад працівників на підтвердження наявності у контрагента людських ресурсів, необхідних для здійснення монтажних робіт; довідку № 23 про основні засоби на підтвердження наявності у контрагента активів, необхідних для здійснення монтажних робіт; сертифікат відповідності та документам про якість, які підтверджують факт проведення монтажу обладнання.

На виконання Договору суборенди нежитлового приміщення № 01/09-10 (ПН № 6 від 10.03.11 р. на суму 49.980 грн. та ПН № 84 від 30.06.11 р. на суму 49.980 грн.) позивачем було надано правовстановлюючим документам власника та первісному договору оренди на підтвердження наявності у контрагента приміщення та прав на його передачу в суборенду; довідку № 23 про основні засоби на підтвердження перебування нежитлового приміщення у володінні контрагента; акт приймання-передачі приміщення, які підтверджують факт передачі приміщення в оренду та суборенду.

На виконання Договору про розробку процедури впровадження та супроводу СРВНС№ 02/09-10 (ПН№ 18 від 18.03.11 р. на суму 343.000 грн.)позивачем було надано патент на корисну модель № 69912 від 10.05.2012 року, винахідником якого зазначений засновник позивача ОСОБА_4, як це передбачено п. 4.3.3. договору з урахуванням Додаткової угоди № 1/3; рішення про реєстрацію договору, який стосується права автора на твір від 27.08.2012 р., автором якого зазначений засновник позивача ОСОБА_4, які підтверджують факти розробки та передачі замовлених технологій. 2.1.6. Документам, оформленим між позивачем та його замовниками, договорам; акт виконаних робіт та наданих послуг; видаткові накладні; податкові накладні; довіреності на одержання ТМЦ; банківські документи на підтвердження оплати товарів і послуг, переданих позивачем.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що видаткові та податкові накладні які містяться в матеріалах справи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та TOB «Мінераліс», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Отже, позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими апеляційної інстанцій, а саме, Договорами поставки товару та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи та які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства, тому, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження, а Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.12.2012 року прийнята за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 2, 41, 71, 160, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз ТЕК» на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.12.2012 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.12.2012 року - скасувати.

Постановити по справі нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз ТЕК» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування наказу та податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним Наказ Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби № 2899 від 21.10.2011 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0008632303 від 08.11.2012.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби судові витрати у сумі 1181,41 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.