Постанова № 30027644, 05.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4416/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І.

Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.,

суддів: Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.,

при секретарі Проценко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.В.» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.В.» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2012 року позивач звернувся в Київський окружний адміністративний суд з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 28 травня 2012 року № 0000332200, згідно з яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 102178 грн., з яких 81742 грн. - за основним платежем, 20436 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду вмотивовано тим, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «ФЛОРЕНА-ПЛЮС» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності ТОВ «ФЛОРЕНА-ПЛЮС», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «ФЛОРЕНА-ПЛЮС» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. На думку апелянта, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведені обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що відсутність доказів протиправного умислу з боку ТОВ «А.М.В.», відсутність негативних наслідків діяльності позивача виключають кваліфікацію договору № 473 від 01.07.2011 року і як фіктивного правочину, і як нікчемного за ст.. 228 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, постанову скасувати та постановити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що укладені угоди з продажу товару (робіт та послуг) між ТОВ «А.М.В.» та контрагентом-покупцем ТОВ «ФЛОРЕНА-ПЛЮС», слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «А.М.В.» є юридичною особою, що зареєстроване 21.08.2002 року Васильківською районною державною адміністрацією Київської області, як платник податків перебуває на обліку у Васильківській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області ДПС з 06.09.2002. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

У травні 2012 року посадовими особами Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.03.2009 року по 29.02.2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «ФЛОРЕНА-ПЛЮС» (код за ЄДРПОУ 35851839), за результатами якої складено Акт перевірки від 15.05.2012 року № 361/2201/32103994.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п.185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.187.1 ст.187, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 81742 грн., у тому числі за липень 2011 року на суму 2917 грн., за серпень 2011 року на суму 11667 грн., за вересень 2011 року на суму 825 грн., за грудень 2011 року на суму 66333 грн. За результатами перевірки Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.05.2012 року № 0000322200, згідно з яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 102178 грн., з яких 81742 грн. - за основним платежем, 20436 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Скасовуючи вищенаведене податкове повідомлення - рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

При цьому, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, наведена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів дійшла до висновку, що матеріалами справи підтверджується факт реального здійснення господарської діяльності за договорами укладеними між позивачем з ТОВ «ФЛОРЕНА-ПЛЮС».

Первинні документи, копії яких наявні в матеріалах справи, в силу приписів ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та фіксують факти здійснення господарських операцій.

Наявні у позивача податкові накладні за вищевказаними господарськими операціями, оформлені у відповідності з вимогами п.п.12-18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.1997 року за №233/2037, та вимогами Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року №969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за №1401/18696, які були чинними у відповідних перевіряємих періодах, і містять всі обов'язкові реквізити.

Крім того, суд першої інстанції необґрунтовано прийняв до уваги посилання позивача на постанову від 02.03.2011 року про порушення кримінальної справи №50-6270 як на підтвердження незаконної діяльності ТОВ «ФЛОРЕНА-ПЛЮС» з ознаками фіктивності, оскільки за чинним законодавством України позивач не несе відповідальності за дії свого контрагента, крім того, вина особи у вчиненні злочину може бути встановлена лише обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

З врахуванням вищевикладеного та того, що факт здійснення господарських операцій між зазначеними суб'єктами господарювання підтверджується складеними належним чином первинними документами бухгалтерського обліку та податковими накладними, та враховуючи, що діюче законодавство не передбачає відповідальності одного платника податку за неправомірність дій іншого, колегія суддів дійшла до висновку про обґрунтованість позовних вимог, в зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з постановленням нової про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.В.» - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року - скасувати та постановити нову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.В.» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 28 травня 2012 року № 0000332200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.В.» судові витрати в сумі 1532 грн. 67 коп. (одна тисяча п'ятсот тридцять дві грн. шістдесят сім коп.).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 11 березня 2013 року.

Головуючий суддя: Н.В. Безименна

Судді: В.О. Аліменкао

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.