Постанова № 30038145, 28.02.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11039/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі Павленко Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ Авітехсервіс» на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Авітехсервіс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2012 року ТОВ «НВФ «Авітехсервіс» звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просили визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.02.2012 р. №0000672311; №0000702311; №0000692311; №0000682311.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2012 року в задоволені адміністративного позову - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просять скасувати в повному обсязі Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2012 року. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НВФ «Авіатехсервіс» з питань правомірності нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Бізнес сервіс А-плюс», ТОВ «Компанія «Барс-Будінвест», ТОВ «Екобудгруп» за весь період фінансово-господарських взаємовідносин з переліченими контрагентами.

За результатами перевірки складено Акт від 02.02.2012 року №955/23-11/31807330.

Відповідно до Акту перевірки встановлено порушення абз. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3. ст.5 Закону України від 28.12.94р. №334/94 - ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями) та п. 138.2, ст. 138, пп. 139.1.9, п. 139.1, ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму 6585,00 грн. за ІІ квартал 2011 р. та встановлено заниження податку на прибуток всього на суму 940 573,00 грн. та пп. п.п.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями та п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-IV (із змінами та доповненнями), що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на суму 556,00 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 758 531,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки, Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.02.2012 р. №0000672311; податкове повідомлення-рішення від 14.02.2012 р. №0000702311; податкове повідомлення-рішення від 14.02.2012 р. №0000692311; податкове повідомлення-рішення від 14.02.2012 р. №0000682311.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивачем було подано скаргу до ДПС України, за результатом розгляду скарги було прийнято рішення від 01.06.2012 р. №9299/6/10-2115, яким податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Відмовляючи в задоволені адміністративного позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано суду, як належних доказів на підтвердження реальності та товарності фінансово - господарських відносин з контрагентами, так і на підтвердження використання отриманих послуг та товару у власній господарській діяльності.

Надаючи правову оцінку доводам позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим документом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Що стосується правомірності податкових повідомлень-рішень від 14.02.2012 р. №0000672311; №0000702311; №0000692311; №0000682311, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до Акту перевірки встановлено відсутність у контрагентів будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, трудових ресурсів.

З вищевикладеного податковим органом зроблено висновок, що укладені між позивачем та контрагентами правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину: ст.203 Цивільного кодексу України та відповідно до ч.1,2 ст.215 вказаного Кодексу є недійсними (нікчемними), оскільки їх недійсність встановлена законом.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, між TOB «НВФ «Авіатехсервіс» та TOB «Гарант Сервіс - А» укладено наступні договори: Договір на виконання ремонтних робіт № ГС - 26-1/2 від 26.01.2009 р., Договір поставки товару № 180311 від 18.03.2011 р.

Відповідно до договору на виконання ремонтних робіт № ГС - 26-1/2 26.01.2009 р. TOB «НВФ «Авіатехсервіс» - замовило (далі - Замовник) та TOB «Гарант Сервіс - А» - зобов'язалось виконати (далі - Виконавець) виконання токарних роби електронних машин постійного та перемінного струму (електродвигунів всіх ти розмірів, трансформаторних підстанцій, трансформаторів, бурових станків, екскаваторів та ін.)

Сторони погодились здійснювати роботи наступним чином: Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе виконання токарних робіт до електронних машин постійного та перемінного струму, строки виготовлення робіт погоджуються сторонами в залежності від складності робіт у кожному окремому випадку. Перелік об'єктів переданих у ремонт та виконання робіт оформлюється актом здачі - прийняття робіт (надання послуг).

Розрахунок за виконані роботи здійснюється не пізніше 3-х банківських днів, після проведення випробування відремонтованого обладнання в присутності Замовника, або шляхом 100% передоплати. Строк дії договору передбачено до 31.12.2009 р. включно та вважається продовженим у разі відсутності відмови від продовження даного договору від будь - якої сторони.

Отже, на виконання умов Договору № ГС - 26-1/2 від 26.01.2009 р. було виписано акти виконаних робіт на загальну суму 2107 675 грн. 00 коп., видаткові накладні на загальну суму 693 218 грн. 00 коп. та податкові накладні на загальну суму 2 800 893 гри. 00 коп.

Отже, колегія суддів, погоджується з доводами апелянта, що відповідно до даного договору фактичні витрати у сумі 2 334 078 грн. 00 коп. було правомірно віднесено до складу валових витрат з податку на прибуток.

Відповідно до Договору поставки товару № 180311 від 18.03.2011 року було виписано на адресу TOB «Гарант Сервіс - А» рахунки фактури, видаткові та податкові накладні на загальну суму 420 742 грн. 00 коп. у т.ч. ПДВ 70 124 грн. 00 коп.

Між TOB «НВФ «Авіатехсервіс» та TOB «Бізнес Сервіс А - Плюс» фінансово-господарські взаємовідносини здійснювалися на підставі наступних договорів: Договір на виконання робіт № 06\01 - 11 від 06.01.2011 р. між замовником TOI «НВФ «Авіатехсервіс» та виконавцем TOB «Бізнес Сервіс А - Плюс» щодо виконань-токарних робіт до електричних машин постійного та перемінного струм. (електродвигунів всіх типів і розмірів, трансформаторних підстанції трансформаторів, бурових станків, екскаваторів та ін.). Сторони погодились здійснювати роботи наступним чином: Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе виконання токарних робіт с електронних машин постійного та перемінного струму, строки виготовлення робіт погоджуються сторонами в залежності від складності робіт у кожному окремому випадку.

Перелік об'єктів переданих у ремонт та виконання робіт оформлюється актом здачі - прийняття робіт (надання послуг). Розрахунок за виконані роботи здійснюється не пізніше 3-х банківських днів, після проведення випробування відремонтованого обладнання в присутності Замовник-або шляхом 100% передоплати. Строк дії договору передбачено до 31.12.2011 р. включно та вважається продовженим у разі відсутності відмови від продовження даного договору від будь - я-сторони але не довше ніж до 31 грудня 2014року.

Відповідно до даного договору TOB «Бізнес Серівіс А - Плюс» виписано на адрес TOB «НВФ «Авіатехсервіс» акти виконаних робіт та податкові накладні на загальну суму 546 167 грн. 00 коп. у т.ч. ПДВ 91 028 грн. 00 коп.

Між TOB «НВФ «Авіатехсервіс» та TOB «Компанія «Барс - Будінвест» № 0404 від 04.04.2011 р. було укладено договір виконання токарних робіт до електричних машин постійного та перемінного струму (електродвигунів всіх типів і розмірів, трансформаторних підстанцій, трансформаторів, бурових станків, екскаваторів).

Між TOB «НВФ «Авіатехсервіс» та TOB «Компанія «Барс - Будінвест» було укладено Договір № 0504 від 05.04.2011 року, згідно до якого продавець (TOB «Компанія Барс - Будінвест») зобов'язується передати у власність покупця промислове обладнання - електродвигуни, генератори, кабельну - провідникову продукцію та ізоляційні матеріали окремими партіями та за цінами, в асортименті і кількості, які погоджуються сторонами в накладних, котрі є невід'ємною частиною Договору, а покупець прийняти товар та оплатити його на умовах, обумовлених договором.

Крім того, між TOB «НВФ «Авіатехсервіс» та TOB «Компанія «Барс - Будінвест» було укладено Договір № 0404 на виконання робіт від 04.04.2011 р. щодо виконання токарних робіт до електричних машин постійного та перемінного струму (електродвигунів всіх типів і розмірів, трансформаторних підстанцій, трансформаторів, бурових станків, екскаваторів та ін.)

Відповідно до вказаних Договорів TOB «Компанія «Барс - Будінвест» виписано на адресу товариства акти виконаних робіт та рахунки фактури, видаткові та податкові накладні на загальну суму 585 779 грн. 00 коп. в т.ч. ПДВ 111 826 грн. 00 коп.

Між TOB «Екобудгруп» (Продавець) та TOB «НВФ «Авіатехсервіс» (Покупець) укладено договір № 040111 від 04.01.2011 р., згідно до якого продавець TOB «Екобудгруп» передає у власність промислове обладнання: електродвигуни, генератори, кабельну - провідникову продукцію та ізоляційні матеріали окремими партіями за цінами, в асортименті та кількості, які погоджуються сторонами в накладних, котрі є невід'ємними частинами Договору.

Сторонами погоджено, що покупець зобов'язаний провести повний розрахунок за отриману по накладній партію товару після прийому вказаної партії на складі Продавця в термін дії розрахунків, указаного сторонами в накладній. Якщо термін розрахунків в накладній не вказано. Покупець повинен провести повний розрахунок на протязі 5- ти банківських днів з моменту приймання вказаної партії на складі Продавця.

Відповідно до вказаного Договору TOB «Екобудгруп» виписано на адресу TOB «НВФ «Авіатехсервіс» видаткові та податкові накладні на загальну суму 539 736 грн. 00 коп.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що видаткові та податкові накладні які містяться в матеріалах справи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та TOB «Мінераліс», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Отже, позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими апеляційної інстанцій, а саме, Договорами поставки товару та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи та які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства, тому, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження, а Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2012 року прийнята за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 2, 41, 71, 160, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ Авітехсервіс» на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2012 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2012 року - скасувати.

Постановити по справі нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ Авітехсервіс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.02.2012 року №0000672311, №0000702311, №0000692311, №0000682311.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

(Повний текст Постанови виготовлений 05.03.2013 року)

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.