Рішення № 30020531, 12.03.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.03.13 р. Справа № 905/381/13-г

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ - 20077720)

до Публічного акціонерного товариства «Маріупольгаз» (87515, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Миколаївська, будинок № 16; код ЄДРПОУ - 03361135)

про стягнення 25 568,06 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Єфременко О.О., який діє на підставі довіреності № 14-3 від 08.01.2013

від відповідача: Сивоконь О.В., яка діє на підставі довіреності б/н від 25.12.2012

Комарова О.В., яка діє на підставі довіреності № 03-5/15 від 25.12.2012

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з публічного акціонерного товариства «Маріупольгаз» інфляційні нарахування у розмірі 3 045,72 гривень, три відсотки річних за несвоєчасні розрахунки у розмірі 3 702,09 гривень, пеню у розмірі 18 820,25 гривень, а всього 25 568,06 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 14/2353/11 купівлі-продажу природного газу від 30 вересня 2011 року та додаткових угод до зазначеного договору, що є невід'ємними його частинами.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги статтями 525, 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України, статтями 193, 231 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 січня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 29 січня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 29 січня 2013 року розгляд справи відкладено до 12 лютого 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, невиконанням останнім вимог ухвали суду від 18 січня 2013 року.

11 лютого 2013 року через відділ діловодства суду надійшло клопотання, в якому відповідач просить у разі задоволення позовних вимог зменшити розмір пені на 100 % та відстрочити виконання рішення суду на 1 (один) рік.

Клопотання вмотивовано тим, що дебіторська заборгованість споживачів за природний газ, зокрема, заборгованість населення за спожитий природний газ перед публічним акціонерним товариством «Маріупольгаз» станом на 01 січня 2013 року складає 14 526 812,00 гривень, заборгованість бюджетних організацій станом на 01 січня 2013 року складає 1 742 388,07 гривень, також існує заборгованість самого позивача за надані публічним акціонерним товариством «Маріупольгаз» послуги з транспортування природного газу, яка станом на 01 лютого 2013 року складає 1 617 390,76 гривень.

Відповідач вважає, що за наведених вище обставин наявний причинно-наслідковий зв'язок між діями споживачів і самого позивача та наслідками несплати вчасно відповідачем позивачу грошових коштів за природний газ. Також враховуючи ступінь виконання відповідачем зобов'язання, договірне зобов'язання щодо прийняття та оплати природного газу виконано публічним акціонерним товариством «Маріупольгаз» у повному обсязі. Наведені обставини мають істотне значення для вирішення спору та для зменшення розміру заявлених позивачем штрафних санкцій (пені) на 100 %, оскільки публічне акціонерне товариство «Маріупольгаз» є гарантованим постачальником для всіх категорій споживачів у певному регіоні і є підприємством, яке не має інших основних джерел прибутку ніж транспортування та постачання природного газу за регульованим тарифом за встановленим НКРЕ України цінами.

До клопотання відповідачем надано суду наступні копії документів: довідку про заборгованість населення за спожитий природний газ у 2012 році; довідку про заборгованість бюджетних організацій та наданих послуг з транспортування природного газу у 2012 році (а.с. 54-55).

12 лютого 2013 року у судовому засіданні оголошено перерву до 12 березня 2013 року.

22 лютого 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд при винесенні рішення у справі взяти до уваги мотиви часткового відхилення позовних вимог та відмовити у задоволенні необґрунтованих вимог.

Представник позивача Єфременко О.О. у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача Сивоконь О.В. та Комарова О.В. у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог та надали пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та письмовому клопотанні.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, 30 вересня 2011 року між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач або продавець) та публічним акціонерним товариством «Маріупольгаз» (далі - відповідач або покупець) було укладено договір № 14/2353/11 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у 2012 році поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується приймати та оплатити природний в обсязі, зазначеному у пункті 2.1 цього Договору. Газ, що постачається за цим Договором, використовується покупцем виключно для власних потреб об'єктів, які знаходяться на балансі покупця. Використання газу покупцем для інших потреб на є предметом цього Договору (пункт 1.1 Договору) (а.с. 13-16).

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Відповідно до пункту 11.1 Договору, договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2012 року і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2012 року включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення.

З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що у спірний період сторони перебували у договірних відносинах та Договір був чинним.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 3 023,50 гривень без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %; податок на додану вартість за ставкою 20 %. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3 083,97 гривень, крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 3700,76 гривень.

Кількість та якість газу узгоджена сторонами у розділі 2 Договору.

Додатковою угодою № 1 до договору купівлі-продажу природного газу від 30 вересня 2011 року № 14/2353/11, укладеною між сторонами 31 січня 2012 року пункт 5.1 статті 5 Договору з 01 січня 2012 року викладено у наступній редакції: «Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 3 509,50 гривень без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %; податок на додану вартість за ставкою 0 %. До ціни газу додається тариф на послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами - 126,1 гривень, крім того ПДВ - 20 %. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3 705,28 гривень, крім того ПДВ на послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами - 25,22 гривень, всього з ПДВ - 3 730,50 гривень» (а.с. 17).

Договір купівлі-продажу природного газу разом з додатком до нього, підписані обома сторонами без розбіжностей та скріплені їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % попередньої оплати вартості обсягів газу за 5 днів до початку місяця поставки газу. Остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі актів приймання-передачі газу не пізніше 10-го (десятого) числа місяця, наступного за місяцем поставки (пункт 6.1 Договору).

Згідно пункту 3.5 Договору кількість газу, поставленого покупцю, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які підписуються продавцем і покупцем. Не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов'язується надати продавцю підписані та скріплені печаткою покупця два примірника акту приймання-передачі газу, в яких зазначаються фактичні обсяги переданого газу, його фактична ціна та вартість. Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків.

Так, відповідно до актів приймання-передачі природного газу за Договором, підписаних уповноваженими особами та скріплених їх печатками, позивач передав, а відповідач прийняв природній газ:

- у січні 2012 року в обсязі 305,510 тис.куб.м. на загальну суму 1 139 705,05 гривень з ПДВ (акт від 31.01.2012) (а.с. 18);

- у лютому 2012 року в обсязі 68,830 тис.куб.м. на загальну суму 256 770,31 гривень з ПДВ (акт від 29.02.2012) (а.с. 19);

- у березні 2012 року в обсязі 51,828 тис.куб.м. на загальну суму 193 344,35 гривень з ПДВ (акт від 31.03.2012) (а.с. 20);

- у квітні 2012 року в обсязі 17,126 тис.куб.м. на загальну суму 63 888,55 гривень з ПДВ (акт від 30.04.2012) (а.с. 21);

- у травні 2012 року в обсязі 60,839 тис.куб.м. на загальну суму 227 930,88 гривень з ПДВ (акт від 31.05.2012) (а.с. 22);

- у червні 2012 року в обсязі 99,465 тис.куб.м. на загальну суму 372 641,64 гривень з ПДВ (акт від 30.06.2012) (а.с. 23);

- у липні 2012 року в обсязі 1,444 тис.куб.м. на загальну суму 6 443,56 гривень з ПДВ (акт від 31.07.2012) (а.с. 24);

- у серпні 2012 року в обсязі 2,279 тис.куб.м. на загальну суму 10 169,57 гривень з ПДВ (акт від 31.08.2012) (а.с. 25);

- у вересні 2012 року в обсязі 2,074 тис.куб.м. на загальну суму 9 254,80 гривень з ПДВ (акт від 30.09.2012) (а.с. 26).

Отже, послуги з постачання газу підтверджуються підписаними сторонами актами приймання-передачі газу за період січень-вересень 2012 року, в яких зазначаються фактичні обсяги спожитого газу.

Водночас відповідачем не надано доказів на спростування факту споживання ним зазначеної кількості природного газу та/або доказів його своєчасної оплати у спірний період.

Оцінивши договір, з якого виникли права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин підлягає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередньої оплати), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк на встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу природний газ, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними актами приймання - передачі, а відповідач порушив умови Договору та не здійснив своєчасну оплату вартості отриманого природного газу, що зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати вартості поставленого природного газу позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 18 820,25 гривень, три відсотки річних у розмірі 3 702,09 гривень та інфляційні нарахування у розмірі 3 045,72 гривень.

З огляду на те, що належних доказів на підтвердження здійснення своєчасної оплати поставленого природного газу, відповідачем не надано, то суд приходить до висновку, що відповідачем порушено строки проведення розрахунків при виконанні Договору, що підтверджується матеріалами справи, а тому у відповідача в періодах, за які здійснено нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань була наявна заборгованість перед позивачем.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2012 № 04/03/5026/492/2011.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України № 19/204 від 10.04.2008.

На підставі вищезазначених норм позивач просить стягнути з відповідача:

1) три відсотки річних у розмірі 3 702,09 гривень;

2) інфляційні нарахування у розмірі 3 045,72 гривень.

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимоги про стягнення відсотків річних суд зазначає наступне.

З наданого позивачем розрахунку трьох відсотків річних вбачається, що позивач нараховував вказані суми на заборгованість за січень 2012 року, починаючи з 10.02.2012, за лютий 2012 року, починаючи з 10.03.2012, за березень 2012 року, починаючи з 10.04.2012, за квітень 2012 року, починаючи з 10.05.2012, за травень 2012 року, починаючи з 10.06.2012, за червень 2012 року, починаючи з 10.07.2012, за липень 2012 року, починаючи з 10.08.2012, за серпень 2012 року, починаючи з 10.09.2012, та за вересень 2012 року, починаючи 10.10.2012.

Судом вище встановлено, що остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі актів приймання-передачі газу не пізніше 10-го (десятого) числа місяця, наступного за місяцем поставки (пункт 6.1 Договору).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 627 ЦК України).

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст пункту 6.1 Договору, суд відзначає, що сторони дійшли згоди, що покупець (відповідач) зобов'язався розрахуватися за природний газ не пізніше 10 числа місяця включно, наступного за місяцем поставки.

У зв'язку з викладеним, нарахування трьох річних необхідно здійснювати на прострочену заборгованість за січень 2012 року, починаючи з 11.02.2012, за лютий 2012 року, починаючи з 13.03.2012 (оскільки 10.03.2012 - субота вихідний день), за березень 2012 року, починаючи з 11.04.2012, за квітень 2012 року, починаючи з 11.05.2012, за травень 2012 року, починаючи з 12.06.2012 (оскільки 10.06.2012 - неділя вихідний день), за червень 2012 року, починаючи з 11.07.2012, за липень 2012 року, починаючи з 11.08.2012, за серпень 2012 року, починаючи з 11.09.2012, за вересень 2012 року, починаючи з 11.10.2012.

За здійсненим судом перерахунком, з урахуванням настання у відповідача строку платежу, сума трьох відсотків річних становить 3 454,59 гривень.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил

здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Частиною другою статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, стягується штраф у розмірі семи відсотків вартості товарів (робіт, послуг) за прострочення понад тридцяти днів виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Сторонами в пункті 7.2 Договору визначено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього Договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 18 820,25 гривень.

З наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що позивач нараховував вказані суми на заборгованість за січень 2012 року, починаючи з 10.02.2012, за лютий 2012 року, починаючи з 10.03.2012, за березень 2012 року, починаючи з 10.04.2012, за квітень 2012 року, починаючи з 10.05.2012, за травень 2012 року, починаючи з 10.06.2012, за червень 2012 року, починаючи з 10.07.2012, за липень 2012 року, починаючи з 10.08.2012, за серпень 2012 року, починаючи з 10.09.2012, та за вересень 2012 року, починаючи 10.10.2012.

У зв'язку з викладеним, нарахування пені необхідно здійснювати на прострочену заборгованість за січень 2012 року, починаючи з 11.02.2012, за лютий 2012 року, починаючи з 13.03.2012 (оскільки 10.03.2012 - субота вихідний день), за березень 2012 року, починаючи з 11.04.2012, за квітень 2012 року, починаючи з 11.05.2012, за травень 2012 року, починаючи з 12.06.2012 (оскільки 10.06.2012 - неділя вихідний день), за червень 2012 року, починаючи з 11.07.2012, за липень 2012 року, починаючи з 11.08.2012, за серпень 2012 року, починаючи з 11.09.2012, за вересень 2012 року, починаючи з 11.10.2012.

За здійсненим судом перерахунком, з урахуванням настання у відповідача строку платежу, сума пені становить 17 556,65 гривень.

У судовому засіданні розглянуто клопотання представника відповідача про зменшення розміру пені на 100 % та відстрочення виконання рішення на 1 (один) рік.

В обґрунтування свого клопотання представник відповідача посилається на те, що дебіторська заборгованість споживачів за природний газ, зокрема, заборгованість населення за спожитий природний газ перед публічним акціонерним товариством «Маріупольгаз» станом на 01 січня 2013 року складає 14 526 812,00 гривень, заборгованість бюджетних організацій станом на 01 січня 2013 року складає 1 742 388,07 гривень, також існує заборгованість самого позивача за надані публічним акціонерним товариством «Маріупольгаз» послуги з транспортування природного газу, яка станом на 01 лютого 2013 року складає 1 617 390,76 гривень.

Відповідач вважає, що за наведених вище обставин наявний причинно-наслідковий зв'язок між діями споживачів і самого позивача та наслідками несплати вчасно відповідачем позивачу грошових коштів за природний газ. Також враховуючи ступінь виконання відповідачем зобов'язання, договірне зобов'язання щодо прийняття та оплати природного газу виконано публічним акціонерним товариством «Маріупольгаз» у повному обсязі. Наведені обставини мають істотне значення для вирішення спору та для зменшення розміру заявлених позивачем штрафних санкцій (пені) на 100 %, оскільки публічне акціонерне товариство «Маріупольгаз» є гарантованим постачальником для всіх категорій споживачів у певному регіоні і є підприємством, яке не має інших основних джерел прибутку ніж транспортування та постачання природного газу за регульованим тарифом за встановленим НКРЕ України цінами.

Про важкий фінансовий стан відповідача у даній справі свідчить довідка про заборгованість населення за спожитий природний газ у 2012 році, довідка про заборгованість бюджетних організацій та наданих послуг з транспортування природного газу у 2012 році (а.с. 52-53).

Представник позивача заперечував проти зменшення суми пені.

Відповідно до вимог пункту 3 статті 83 ГПК України господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, прийнявши до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які приймають участь в зобов'язанні, не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

У пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи фінансовий стан сторін та відсутність в діях відповідача прямого умислу від виконання договірних зобов'язань, та виконання ним основного грошового зобов'язання, суд скориставшись правом, наданим пунктом 3 статті 83 ГПК України, в силу приписів статті 233 ГК України, дійшов висновку, що клопотання представника відповідача щодо зменшення суми пені підлягає задоволенню частково, та суд вважає можливим зменшити розмір стягуваної пені на 20 % (3 511,33 гривень).

Відтак, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 14 045,32 гривень.

Вимоги щодо стягнення пені в залишковій частині задоволенню не підлягають у зв'язку зі зменшенням судом стягуваної суми пені.

Пунктом 6 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити його виконання.

Відповідно до вимог частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, пункту 1 частини 3 статті 129 Конституції України, суд управнений здійснювати повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відтак, саме на відповідача в контексті приписів статей 4-3, 33 ГПК України покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав, тоді як позивач, у разі наявності заперечень, має навести докази на їх (підстав) спростування. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 32, 33 ГПК України.

ГПК України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 43 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

В контексті зазначеного, господарський суд наголошує на наступному.

Доводи відповідача щодо необхідності надання відстрочки виконання рішення полягає в обґрунтуванні скрутного фінансового становища і оцінки негативних наслідків виконання такого рішення без її надання.

Пунктом 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наяву загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, виходячи із наведеного, в основу судового рішення про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні врахувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

З аналізу процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання відстрочки виконання рішення суду випливає, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Стаття 42 ГК України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

З метою не порушення принципів змагальності та рівності сторін перед законом і судом, передбачених статтями 42 та 43 ГПК України, приймаючи до уваги доводи про важкий фінансовий стан відповідача у справі, суд також врахував доводи позивача, який

категорично заперечував про надання відстрочки з тих підстав, що відповідач вже прострочив виконання зобов'язання, що теж призвело до погіршення його фінансового стану.

Враховуючи вищевикладене та недоведеність відповідачем виключних обставин, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у наданні відстрочки виконання рішення.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 550, 551, 598, 599, 611, 612, 625, 627, 629, 655, 693 Цивільного кодексу України, ст. ст. 67, 173-175, 179, 193, 216-218, 230, 231-233 Господарського кодексу України, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Розмір стягуваної пені зменшити до 14 045,32 гривень.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Маріупольгаз» (87515, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Миколаївська, будинок № 16; код ЄДРПОУ - 03361135, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Публічного акціонерного

товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ - 20077720) пеню у розмірі 14 045,32 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 3 045,72 гривень, три відсотки річних за несвоєчасні розрахунки у розмірі 3 454,59 гривень, а всього 20 545 (двадцять тисяч п'ятсот сорок п'ять) гривень 63 копійки.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Маріупольгаз» (87515, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Миколаївська, будинок № 16; код ЄДРПОУ - 03361135, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ - 20077720) судовий збір у розмірі 1 618 (одна тисяча шістсот вісімнадцять) гривень 82 копійки.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 12.03.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.03.2013.

Суддя Фурсова С.М.