Рішення № 30020529, 12.03.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.03.13 р. Справа № 905/724/13-г

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268)

до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (83086, місто Донецьк, вулиця Донецька, будинок № 38; код ЄДРПОУ - 03337119)

про стягнення 42 996,01 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Багрицевич Є.А., яка діє на підставі довіреності № 22-13 «Д» від 31.12.2012

від відповідача: Шмідт В.О., який діє на підставі довіреності б/н від 28.12.2012

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» пеню у розмірі 33 944,79 гривень, нараховану у період з 02.02.2012 по 07.11.2012, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті активної електроенергії за період січень-червень 2012 року та реактивної електроенергії за період березень-червень 2012 року, три відсотки річних у розмірі 8 552,87 гривень, нарахованих у період з 02.02.2012 по 30.11.2012, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті активної електроенергії за період січень-червень 2012 року та реактивної електроенергії за період березень-червень 2012 року, інфляційні нарахування у розмірі 498,35 гривень, нарахованих у період з 01.02.2012 по 30.11.2012, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті активної електроенергії за період січень-квітень 2012 року, а всього 42 996,01 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії № 9999 від 01 березня 2011 року, Додатку № 5 «Порядок розрахунку» до договору про постачання електричної енергії № 9999 від 01 березня 2011 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 509, 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 26, 27 Законом України «Про електроенергетику».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 січня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 12 лютого 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12 лютого 2013 року розгляд справи відкладено до 12 березня 2013 року у зв'язку з невиконанням відповідачем вимог ухвали суду від 30 січня 2013 року.

11 березня 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, а у випадку їх задоволення зменшити розмір пені на 30 % та розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців.

Відзив вмотивовано тим, що діяльністю обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» є надання послуг із забезпечення теплової енергії підприємствам, організаціям, установам та населенню. 80 % споживачів є мешканці населення, дебіторська заборгованість яких перед обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» «Жданівкатепломережа», складає 26 271,1 тисяч гривень.

Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» перебуває у скрутному фінансово-економічному становищі. Систематична несплата мешканцями населення спожитої теплової енергії, закупівля енергоносіїв на умовах повної передплати не надає можливості підприємству своєчасно розрахуватися з кредиторами.

Станом на 31 грудня 2012 року обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» «Жданівкатепломережа» має: збитки на загальну суму 12 022,5 тисяч гривень, дебіторську заборгованість на суму 21 965,3 тисяч гривень, кредиторську заборгованість на суму 27 903,3 тисяч гривень.

Разом з цим, наявність заборгованості обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» перед поставниками газу, електричної енергії, води тягне звернення останніх до господарського суду за примусовим стягненням заборгованості та подальшого направлення виконавчих документів до органів державної виконавчої служби.

Станом на 01 листопада 2012 року загальна кредиторська заборгованості підприємства перед поставниками газу, електричної енергії та іншими кредиторами за період з 2007 по 2012 роки, яка присуджена на користь кредиторів за рішенням суду, складає 482 696 364,81 гривень.

До відзиву відповідачем надано копію балансу на 31 грудня 2012 року.

Представник позивача Багрицевич Є.А. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та просила їх задовольнити.

Представник відповідача Шмідт В.О. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

01 березня 2011 року між відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго» (далі - позивач або постачальник) та обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» (далі - відповідач або споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 9999 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача із загальною (за всіма об'єктами) приєднаною потужністю 86 154,578 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами (а.с. 4-35).

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Розділом 2 Договору передбачено, що при укладанні та виконанні умов Договору сторони зобов'язуються керуватися Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ), частиною другою статті 6 ЦК України, статтею 179 ГК України та іншим чинним законодавством України.

26 квітня 2011 року у відповідності до положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI здійснено реорганізацію організаційно-правової форми відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго».

30 березня 2012 року державним реєстратором Виконавчого комітету Горлівської міської ради Донецької області був зареєстрований у новій редакції статут публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», у відповідності до якого відбулась зміна найменування юридичної особи - публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго».

Пунктом 9.10 Договору цей договір набирає чинності з 01.01.2011 і укладається на термін до 31.12.2011. Договір може бути продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Протоколом розбіжностей до Договору сторонами внесено зміни до пункту 9.10 Договору та викладено вказаний пункту у наступній редакції: «Цей Договір набирає чинності з 01.03.2011 і укладається на строк до 01.03.2012. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов» (а.с. 40-41).

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази надіслання на адреси сторін заяв про припинення Договору, та представником позивача підтверджується, що вказані заяви не надсилались, суд приходить до висновку, що строк дії Договору було пролонговано на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені, та у заявлений до стягнення період Договір був чинним.

Додатковою угодою від 18 липня 2011 року до Договору сторони, зокрема домовились про наступне:

«В пункті 9 додатку 5 другий абзац змінити та прийняти в наступній редакції: «Оплата отриманого споживачем рахунку повинна виконуватися у терміни, що не перевищують 5 операційних днів з моменту одержання цього рахунку»;

Доповнити пункту 9.4 Договору абзацом наступного змісту: «Документи первинного бухгалтерського обліку - акти приймання-передавання товарної продукції (електроенергії), рахунки на оплату за спожиту електроенергію та податкові накладні у квітні 2011 року та у травні 2011 року, а також податкові накладні у березні 2011 року, які підтверджують обсяг та вартість спожитої електричної енергії споживачем за Договором будуть містить посилання на раніше укладені договори, перелік яких наведений у пункті 9.1 Договору» (а.с. 42).

Договір разом з додатками до нього, протокол розбіжностей підписані обома сторонами без розбіжностей та скріплені їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

За умовами Договору відповідач (споживач) зобов'язався, зокрема: своєчасно оплачувати постачальнику за спожиту електроенергію адміністративної будівлі обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», розташованою за адресою: 83086, місто Донецьк, вулиця Донецька, 38; оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 3 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», та № 5 «Порядок розрахунків» до цього Договору; здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатком № 6 «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії» до цього Договору (пункти 2.3.3, 2.3.4, 2.3.5 Договору).

У свою чергу позивач (постачальник) зобов'язався, зокрема: постачати споживачу електроенергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 Договору та з урахуванням умов розділу 6 цього Договору (пункт 2.2.2 Договору).

Пунктом 3.1.1 Договору передбачено, що постачальник має право одержувати від споживача своєчасну плату за поставлену електричну енергію за роздрібними тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та інші платежі, обумовлені цим Договором.

Позивач належним чином виконував свої зобов'язання з постачання відповідачу електричної енергії.

Так, відповідно до актів приймання-передавання товарної продукції, підписаних уповноваженими особами та скріплених їх печатками, позивач передав, а відповідач прийняв:

- у січні 2012 року - активної електроенергії в обсязі 228 040 кВт/год на загальну суму 245 243,34 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 138 834 кВАр/год на загальну суму 11 170,60 гривень (а.с. 45-47);

- у лютому 2012 року - активної електроенергії в обсязі 244 847 кВт/год на загальну суму 263 318,26 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 148 817 кВАр/год на загальну суму 12 067,14 гривень (а.с. 49-51);

- у березні 2012 року - активної електроенергії в обсязі 221 170 кВт/год на загальну суму 246 878,81 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 132 581 кВАр/год на загальну суму 11 169,66 гривень (а.с. 54-56);

- у квітні 2012 року - активної електроенергії в обсязі 153 520 кВт/год на загальну суму 172 175,75 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 89 222 кВАр/год на загальну суму 7 538,11 гривень (а.с. 59-61);

- у травні 2012 року - активної електроенергії в обсязі 1 602 кВт/год на загальну суму 1 796,68 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 541 кВАр/год на загальну суму 45,86 гривень (а.с. 64-66);

- у червні 2012 року - активної електроенергії в обсязі 1 797 кВт/год на загальну суму 2 041,46 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 1 316 кВАр/год на загальну суму 192,08 гривень (а.с. 69-71)

Відтак, факт надання послуг з електропостачання у спірний період позивачем відповідачу підтверджується двосторонніми актами прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) за період січень-червень 2012 року.

Оплата отриманого споживачем рахунку повинна виконуватися у терміни, що не перевищують 5 операційних днів з моменту одержання цього рахунку (абзац другий пункту 9 Додатку № 5 «Порядок розрахунків» до Договору).

Позивач виставляв відповідачу рахунки за поставлену активну та реактивну електроенергію, які були отримані уповноваженим представником відповідача, а саме:

- рахунок № 12/9999н2 за січень 2012 року на суму 245 243,34 гривень, який отримано 25.01.2012 (а.с. 44);

- рахунок № 12/9999н2 за лютий 2012 року на суму 263 318,26 гривень, який отримано 27.02.2012 (а.с. 48);

- рахунок № 12/9999н2 за березень 2012 року на суму 246 878,81 гривень, який отримано 26.03.2012 (а.с. 52);

- рахунок № 12/9999н2 за березень 2012 року на суму 11 169,66 гривень, який отримано 26.03.2012 (а.с. 53);

- рахунок № 12/9999н2 за квітень 2012 року на суму 172 175,75 гривень, який отримано 26.04.2012 (а.с. 57);

- рахунок № 12/9999н2 за квітень 2012 року на суму 7 538,22 гривень, який отримано 26.04.2012 (а.с. 57);

- рахунок № 12/9999н2 за травень 2012 року на суму 1 796,68 гривень, який отримано 25.05.2012 (а.с. 62);

- рахунок № 12/9999н2 за травень 2012 року на суму 45,86 гривень, який отримано 25.05.2012 (а.с. 63);

- рахунок № 12/9999н2 за червень 2012 року на суму 2 041,46 гривень, який отримано 25.06.2012 (а.с. 67);

- рахунок № 12/9999н2 за червень 2012 року на суму 192,08 гривень, який отримано 25.06.2012 (а.с. 68).

Відповідно до пункту 6.11 ПКЕЕ, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. У таких рахунках обов'язково зазначається кінцева дата їх оплати згідно з договором про постачання електричної енергії.

Наведене свідчить, що позивач належним чином виконав договірні зобов'язання щодо оформлення та виставлення відповідачу рахунків відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначених на підставі показів розрахункових засобів обліку у січні-червні 2012 року. Отримання відповідачем рахунків підтверджується відповідною відміткою.

Повноваження осіб, якими були отримано виставлені позивачем рахунки підтверджується наявними в матеріалах справи копіями довіреностей (а.с. 86-91).

Водночас відповідачем не надано доказів на спростування факту споживання ним зазначеної кількості електричної енергії та/або доказів своєчасної оплати поставленої у спірний період електроенергії.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про електроенергетику» та пункту 1.3 ПКЕЕ споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. ПКЕЕ регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія ПКЕЕ поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до частини першої статі 275 ГК України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу електричну енергію, виставив відповідні рахунки, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі актами приймання-передавання та рахунками за електроенергію, які було отримано представниками відповідача, а відповідач порушив умови Договору та здійснив несвоєчасну оплату за поставлену (спожиту) електроенергію.

Як впливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати електричної енергії, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 33 944,79 гривень, три відсотки річних у розмірі 8 552,87 гривень та інфляційні нарахування у розмірі 498,35 гривень.

З огляду на те, що належних доказів на підтвердження здійснення своєчасної оплати виставлених рахунків за Договором, відповідачем не надано, то суд приходить до висновку, що відповідачем порушено вищевказані строки проведення розрахунків при виконанні Договору, що підтверджується матеріалами справи, а тому у відповідача в періодах, за які здійснено нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань була наявна заборгованість перед позивачем.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2012 № 04/03/5026/492/2011.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 10.04.2008 № 19/204.

На підставі вищезазначених норм права позивач просить стягнути з відповідача:

1) три відсотки річних у розмірі 8 552,87 гривень;

2) інфляційні нарахування у розмірі 498,35 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, суд приходить до висновку, що розрахунок інфляційних нарахувань здійснено арифметично вірно та відповідає фактичним обставинам справи, проте розрахунок трьох відсотків річних має помилки внаслідок проведених арифметичних дій, а також невірного проведення розрахунків.

З огляду на вищевикладене позовні вимоги в частині інфляційних нарахувань підлягають задоволенню у повному обсязі, а в частині трьох відсотків річних задоволенню у розмірі 8 552,82 гривень.

Пунктом 4.2.1 Договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.4-2.3.5 цього Договору, з порушенням термінів, визначених Додатком № 5 «Порядок розрахунків» до цього Договору, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Частиною першою статті 231 ГК України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. За змістом частини другої вказаної статті у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Правовий аналіз наведеної норми свідчить, що за умови чіткого визначення у законі уніфікованого розміру штрафних санкцій для правовідносин, пов'язаних з виконанням державного контракту, та відсутності встановлення сторонами іншого розміру штрафних санкцій, підлягають до застосування санкції у розмірах, встановлених законом.

Разом з цим, для застосування вказаної норми суттєвим є встановлення лише факту того, що в спірних правовідносинах хоча б одна із сторін є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Отже, стягненню в примусовому порядку підлягає сума пені, обмежена законодавством.

У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 33 944,79 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд приходить до висновку, що він має помилки внаслідок невірного проведення розрахунків, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 33 944,75 гривень.

У судовому засіданні розглянуто клопотання представника відповідача про зменшення розміру пені на 30 % та розстрочку виконання рішення на 6 місяців.

В обґрунтування свого клопотання представник відповідача посилається на те, що діяльністю обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» є надання послуг із забезпечення теплової енергії підприємствам, організаціям, установам та населенню. 80 % споживачів є мешканці населення, дебіторська заборгованість яких перед обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» «Жданівка-тепломережа», складає 26 271,1 тисяч гривень.

Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» перебуває у скрутному фінансово-економічному становищі. Систематична несплата мешканцями населення спожитої теплової енергії, закупівля енергоносіїв на умовах повної передплати не надає можливості підприємству своєчасно розрахуватися з кредиторами.

Станом на 31 грудня 2012 року обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» «Жданівкатепломережа» має: збитки на загальну суму 12 022,5 тисяч гривень, дебіторську заборгованість на суму 21 965,3 тисяч гривень, кредиторську заборгованість на суму 27 903,3 тисяч гривень.

Разом з цим, наявність заборгованості обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» перед поставниками газу, електричної енергії, води тягне звернення останніх до господарського суду за примусовим стягненням заборгованості та подальшого направлення виконавчих документів до органів державної виконавчої служби.

Станом на 01 листопада 2012 року загальна кредиторська заборгованості підприємства перед поставниками газу, електричної енергії та іншими кредиторами за період з 2007 по 2012 роки, яка присуджена на користь кредиторів за рішенням суду, складає 482 696 364,81 гривень.

Про важкий фінансовий стан відповідача у даній справі свідчить копія балансу на 31 грудня 2012 року.

Представник позивача заперечувала проти зменшення суми пені.

Відповідно до вимог пункту 3 статті 83 ГПК України господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, прийнявши до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які приймають участь в зобов'язанні, не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

У пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи фінансовий стан сторін та відсутність в діях відповідача прямого умислу від виконання договірних зобов'язань, та виконання ним основного грошового зобов'язання, суд скориставшись правом, наданим пунктом 3 статті 83 ГПК України, в силу приписів статті 233 ГК України, дійшов висновку, що клопотання представника відповідача щодо зменшення суми пені підлягає задоволенню частково, та суд вважає можливим зменшити розмір стягуваної пені на 20 % (6 788,95 гривень).

Відтак, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 27 155,80 гривень.

Вимоги щодо стягнення пені в залишковій частині задоволенню не підлягають у зв'язку зі зменшенням судом стягуваної суми пені.

Пунктом 6 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити його виконання.

Відповідно до вимог частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, пункту 1 частини 3 статті 129 Конституції України, суд управнений здійснювати повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відтак, саме на відповідача в контексті приписів статей 4-3, 33 ГПК України покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав, тоді як позивач, у разі наявності заперечень, має навести докази на їх (підстав) спростування. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 32, 33 ГПК України.

ГПК України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 43 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення.

В контексті зазначеного, господарський суд наголошує на наступному.

Доводи відповідача щодо необхідності розстрочки виконання рішення полягає в обґрунтуванні скрутного фінансового становища і оцінки негативних наслідків виконання такого рішення без її надання.

Пунктом 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наяву загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, виходячи із наведеного, в основу судового рішення про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні врахувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

З аналізу процесуальних норм, які регулюють питання можливості розстрочки виконання рішення суду випливає, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Стаття 42 ГК України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

З метою не порушення принципів змагальності та рівності сторін перед законом і судом, передбачених статтями 42 та 43 ГПК України, приймаючи до уваги доводи про важкий фінансовий стан відповідача у справі, суд також врахував доводи позивача, який категорично заперечував про надання розстрочки з тих підстав, що відповідач вже прострочив виконання зобов'язання, що теж призвело до погіршення його фінансового стану.

Враховуючи вищевикладене та недоведеність відповідачем виключних обставин, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у наданні розстрочки виконання рішення.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вказаним нормам відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують позовні вимоги, та матеріали справи не містять доказів своєчасної повної оплати отриманої відповідачем електроенергії.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 550, 551, 598, 611, 612, 625, 629, 714 ЦК України, ст. ст. 67, 179, 193, 216-218, 230, 231, 275, 276 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, ст. ст. 26, 27 Закону України «Про електроенергетику», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Розмір стягуваної пені зменшити до 27 155,80 гривень.

Стягнути з Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (83086, місто Донецьк, вулиця Донецька, будинок № 38; код ЄДРПОУ - 03337119, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268, відомості про рахунки в установах банків відсутні) пеню у розмірі 27 155,80 гривень, три відсотки річних у розмірі 8 552,82 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 498,35 гривень, судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень, а всього 37 927 (тридцять сім тисяч дев'ятсот двадцять сім) гривень 47 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржено через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 12.03.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.03.2013.

Суддя Фурсова С.М.