Ухвала суду № 30001973, 13.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2013 року м. Київ К/9991/8598/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Щорському районі Чернігівської області (далі -ДПІ)

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.09.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011

у справі № 2-а-10506/09/2570

за позовом державного підприємства "Новоборовицький спиртовий завод" (далі -Підприємство)

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.09.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011, позов задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 23.02.2009 № 0000082300/0 в частині донарахування Підприємству податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 176 615 грн. за основним платежем та 71037,50 грн. за штрафними санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 23.02.2009 № 0000092300/0, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 108 318 грн. (у тому числі 72 212 грн. за основним платежем та 36 106 грн. за штрафними санкціями). Судові акти по справі мотивовано тим, що Підприємством дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту та валових витрат, тоді як податковою інспекцією не доведено факту існування обставин, з яким чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог відповідач зазначає про відсутність документального підтвердження виконання спірних операцій.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт від 10.02.2009 № 63/23/00375303 та донараховано оспорювані суми податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість.

Підставою для зазначених донарахувань стали висновки податкового органу про неправомірне включення Підприємством до складу витрат, що враховуються при визначенні бази оподаткування податку на прибуток, сум витрат, понесених в рамках фінансово-господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Катко»(далі -ТОВ «Катко») з поставки товару (сільськогосподарської продукції), а також про необґрунтоване формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, складених названим контрагентом.

Зазначена позиція податкового органу мотивована тим, що: ТОВ «Катко»відсутнє за місцезнаходженням; первинні документи, складені ТОВ «Катко», були підписані від імені цього суб'єкта господарювання невідомими особами; спірний контрагент подавав звітність до податкового органу з нульовими показниками; у цього постачальника відсутні необхідні основні засоби, чисельність працюючих складає 1 особу; доказів перевезення, сертифікації придбаного товару позивачем не подано.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме -придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому наведені вимоги Закону передбачаються не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Виходячи з принципу добросовісності платника, який діє у сфері податкових правовідносин, надання платником контролюючому органові усіх належним чином оформлених первинних документів з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості у цих документах, є неповними, недостовірними та (або) протирічливими.

У справі, що переглядається, суди встановили, що на підтвердження реальності фінансово-господарських правовідносин з придбання у ТОВ «Катко»товару Товариством подано договір купівлі-продажу від 01.09.2007, накладні, податкові накладні.

Спірні господарські операції з даним контрагентом на підставі вказаних документів були відображені Підприємством у його податковій та бухгалтерській звітності, що податковим органом не заперечується.

Судами встановлено, що ТОВ «Катко»у період здійснення спірних господарських операцій було зареєстровано в установленому законом порядку, у зв'язку з чим цілком відповідало ознакам та поняттю юридичної особи. Включення цього товариства до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує реальність існування та правоздатність такого учасника цивільного обороту, в тому числі і його виконавчого органу.

Платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

Доказів того, що особи, які підписали спірні документи від імені ТОВ «Катко», не мали відповідних повноважень, а також того, що про ці обставини було відомо або мало бути відомо Підприємству, податковою інспекцією не представлено.

Посилання ДПІ на відсутність у ТОВ «Катко» об'єктивної можливості для поставки зернових культур у заявлених обсягах в силу малої чисельності працівників та відсутності основних засобів за даних обставин були об'єктивно відхилені судами. Адже податкове законодавства не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, якими силами (власними або залученими) здійснюється поставка товару його контрагентом. Крім того, ДПІ не довела неможливості поставки спірним постачальником товару наявними у нього силами та засобами. Специфікою такого виду діяльності, як реалізація сільгосппродукції, є те, що за звичаями ділового обороту така діяльність може здійснюватися без попереднього зберігання товару, а його перевезення можливе транспортними засобами, що належать третім особами (у тому числі і перепродавцям товару).

Твердження ДПІ про те, що спірний контрагент не виконує свої зобов'язання з надання контролюючому органові податкової звітності, не нараховує та не сплачує до бюджету відповідні податкові зобов'язання обґрунтовано не були взяті судами до уваги в зв'язку з тим, що самі по собі такі обставини не є підставою для позбавлення платника права на податкову вигоду за реальності виконання господарських операцій та при дотриманні встановлених законом умов для формування даних податкового обліку. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

За таких обставин висновок судових інстанцій про дотримання Підприємством необхідних умов для формування валових витрат і податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваних донарахувань відповідає наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Щорському районі Чернігівської області відхилити.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.09.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 у справі № 2-а-10506/09/2570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько