Постанова № 29995906, 11.03.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/213/13-а

11 березня 2013 року 10год. 27хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В. В. за участю секретаря судового засідання Таргоній А.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Приходько Т.В.

відповідача: представник Троянчук Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Галспецбуд плюс" до Державна податкова інспекція у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Галспецбуд плюс» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області і просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000262342 від 11 січня 2013 року про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства за основним платежем 23498,00 грн., та № 0000272342 від 11 січня 2013 року про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі основного платежу 27403,00 грн., та 1,00 грн. (штрафних) фінансових санкцій. Свої вимоги позивач мотивує тим, що прийняті ДПІ у м. Рівне Рівненської області податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств є протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем надані всі первинні документи, згідно з якими отримані від контрагентів ПП фірми «МВФ» та ПП «Спецкомплектсервіс» товари (роботи, послуги) пов'язані та були використані в межах господарської діяльності, а тому позивач мав право на віднесення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства. Угоди між позивачем та контрагентом, як на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень так і на момент звернення до суду у встановленому порядку недійсними не визнані та як наслідок оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволенні відмовити та зазначив, що інспекцією проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року, в результаті чого встановлено порушення п.138.2, ст. 138, п.п. 139.1.9, п.139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року і занижено податок на прибуток на загальну суму в сумі 23498 грн., в тому числі: за ІІІ квартал 2011 року - 23498 грн., п.185.1 статті 185, п.187.1 статті 187, п.188.1 статті 188, п.198.3 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 27403 в т.ч. за квітень 2011 року на суму 20433 грн., за травень 2011 року на суму 6970 грн. В ході перевірки використані дані автоматизованої системи ДПА України, інформацію про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ППФ «МВФ» та ПП «Спецкомплектсервіс». Документи отримані позивачем від ППФ «МВФ» та ПП «Спецкомплектсервіс» не можуть мати податкових наслідків, а тому винесені ДПІ у м. Рівному податкові повідомлення-рішення є правомірними та такими, що скасуванню не підлягають.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач - ТзОВ «Галспецбуд плюс» 20.11.2007 року зареєстрований в якості юридичної особи Рівненською міською радою, юридична адреса відповідно до установчих документів: 33000, м. Рівне, вул. Бахарєва, 23. Фактичне місцезнаходження 33000, м. Рівне, вул. Бахарєва, 23. Взято на податковий облік ДПІ у м. Рівне 21.11.2007 року за № 29-23/4445. Видано свідоцтво платника податку на додану вартість з 03.12.2007 року по 21.05.2012 року, пізніше 21.05.2012 року було видано нове свідоцтво № 200048933. Видами діяльності за КВЕД-2010 є: 41.20 - будівництво житлових будівель і нежитлових будівель, 42.99 - будівництво інших споруд, 77.32 - надання в оренду будівельних машин і устаткування, 71.12 - діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до наказу від 14.12.2012 року проведена позапланова виїзна документальна перевірка. За результатами складено акт перевірки від 27.12.2012 року №713/22-200/35567529 та встановлено порушення позивачем вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (далі - ПК України), в результаті чого встановлено порушення п.138.2, ст. 138, п.п. 139.1.9, п.139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року і занижено податок на прибуток на загальну суму в сумі 23498 грн., в тому числі: за ІІІ квартал 2011 року - 23498 грн., п.185.1 статті 185, п.187.1 статті 187, п.188.1 статті 188, п.198.3 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 27403 в т.ч. за квітень 2011 року на суму 20433 грн., за травень 2011 року на суму 6970 грн. На підставі акта перевірки ДПІ у м. Рівному прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000262342 від 11 січня 2013 року про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства за основним платежем 23498,00 грн., та № 0000272342 від 11 січня 2013 року про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі основного платежу 27403,00 грн., та 1,00 грн. (штрафних) фінансових санкцій.

Судом встановлено, що 01 квітня 2011 року між ППФ «МВФ» та ТОВ «Галспецбуд плюс» було укладено договір поставки № 01/04, відповідно п.п.1.1. предметом є постачання матеріалів. Відповідно до пункту 4.2 Договору перехід права власності відбувається у момент поставки (оплати) відповідної партії матеріалу, що оформляється видатковою накладною (актом прийому - передачі). На виконання умов Договору поставки, ППФ «МВФ» виписана та видана видаткова накладна № 14 від 26 квітня 2011 року на поставку товарів на суму 41111,70 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 6851,95 грн., видаткова накладна № 15 від 28.04.2011 року, видаткова накладна № 16 від 28.04.2011 року, податкова накладна від 28.04.2011 року № 24 сума податку на додану вартість 7035,00 грн., податкова накладна № 25 від 28.04.2011 року на суму податку на додану вартість 6546,10 грн., податкова накладна № 23 від 26.04.2011 року на суму податку на додану вартість 6851,95 грн. Придбані товарно - матеріальні цінності перевозилися автомобільним транспортом вантажовідправника, що підтверджується товарно - транспортними накладними від 26.04.2011 року та 28 квітня 2011 року. 21 травня 2011 року між ПП «Спецкомплектсервіс» та ТОВ «Галсппецбуд плюс» було укладено договір поставки № 1, відповідно до п.1.1 якого предметом є постачання матеріалів. Відповідно до пункту 4.2 Договору перехід права власності відбувається у момент поставки (оплати) відповідної партії матеріалу, що оформляється видатковою накладною (актом прийому - передачі). На виконання умов Договору поставки ПП «Спецкомплектсервіс», виписана та видана видаткова накладна № 4 від 30 травня 2011 року на поставку товарів на суму 41817,60 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 6969,60 грн., податкова накладна № 3 від 30.05.2011 року на суму податку на додану вартість 6969,60 грн. Поставка товарів здійснювалася на підставі товарно - транспортної накладної від 30.05.2011 року. Позивачем перераховано ППФ «МФВ» та ПП «Спецкомплектсервіс» кошти, як в оплату отриманих товарів, що підтверджується виписками з банку від 12.05.2011 року, 17.05.2011 року, 18.05.2011 року, 19.05.2011 року, 23.05.2011 року, 24.05.2011 року, 06.06.2011 року, 07.06.2011 року. Отримані товарно - матеріальні цінності оприбутковані позивачем, що підтверджується карткою рахунку № 205 «зберігання товарів». Позивач має у наявності приміщення для зберігання будівельних матеріалів, що підтверджується договором № 0202 оренди офісного та складського приміщення від 28 лютого 2011 року, актом приймання - передачі в оренду офісного та складського приміщення від 28.02.2011 року, договором про надання послуг № 0102 від 04.01.2011 року, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.04.2011 року, від 31.05.2011 року. Крім того, між позивачем та фізичною особою ОСОБА_4 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Отримані товарно- матеріальні цінності використані позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2011 року, актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2011 року, відомістю витрачених ресурсів витрат підрядника, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2011 року, актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2011 року, підсумковою відомістю ресурсів, актом приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2011 року, підсумковою відомістю ресурсів, актом № 3 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2011 року, підсумковою відомістю ресурсів, актом № 4 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2011 року, відомістю витрачених ресурсів витрат підрядника, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за червень 2011 року, актом приймання виконаних будівельних робіт за червень 2011 року.

Підставою для висновків ДПІ у м. Рівному слугувало те (сторінка 5 акту перевірки від 27.12.2012 року № 713/22-200/35567529), що свідоцтво платника податку на додану вартість ППФ «МВФ» ліквідовано 20.03.2012 року, у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням. По ПП «Спецкомплектсервіс» анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість 26.11.2012 року. Враховуючи наведене, ДПІ у м. Рівному прийшло до висновку, оскільки зустрічні перевірки провести неможливо, то вчиненні господарські операції не мають реальних наслідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, що затверджений Наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, Акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно п. 6 вказаного Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до п. 5.2 Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Проте, як вбачається з Акту перевірки від 27.12.2012 року № 713/22-200/35567529, де описується порушення податкового законодавства щодо сплати податку на додану вартість у розрізі контрагентів, відповідачем взагалі не зазначається жодного первинного документа пов'язаного із обліком та подальшою реалізацією придбаних товарно - матеріальних цінностей, не вказано дат складення актів про відсутність за місцезнаходженням контрагентів позивача, не досліджено податкову звітність ППФ «МВФ» та ТОВ «Спецкомплектсервіс» за спірні періоди.

Необхідно зазначити, що згідно ч. 2. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентом не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; право чини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

При цьому суд, зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування ПДВ тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

При цьому вказаним пунктом наданий виключний перелік підстав коли та чи інша операція не вважається постачанням товарів: не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Пунктом 198.2. статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.4 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/ послуг. У відповідності до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Згідно з п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту, є саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, та здійснення операції з метою досягнення господарської мети.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених (у повній відповідності з вимогами ПК України) податкових накладних, виданих останньому ПП «Спецкомплектсервіс» та ППФ «МВФ». Свідоцтва платників податку на додану вартість анульовано після здійснення господарських операцій з ТзОВ «Галспецбуд Плюс» та ПП «Спецкомплектсервіс».

Враховуючи вищезазначене є безпідставними і висновки ДПІ у м. Рівне наявності порушення вимог позивачем п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України (не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку) по операціям з вказаними контрагентами. Підпунктом 138.1.1. пунктом 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Відповідно до п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4. статті 138 ПК України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.п.14.1.27. п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу.

Всі передбачені вище вимоги (у тому числі щодо документального підтвердження понесених витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю) позивачем виконані в повному обсязі, що свідчить про неправомірне донарахування податку на прибуток приватних підприємств.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії, несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Частиною 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції"(пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Так у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії"(№ 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються прийняті відповідачем -суб'єктом владних повноважень, за результатами проведеної перевірки податкові повідомлення-рішення, суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно та своєчасно.

Матеріали справи свідчать, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають вказаним критеріям правомірності.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Відповідачем в ході перевірки не доведено нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ТзОВ «Галспецбуд Плюс» та ПП «Спецкомплектсервіс», не встановлено всіх обставин реальності здійснення господарської операції.

Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази, суд дійшов висновку про безпідставність висновків Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби, викладених у акті позапланової виїзної перевірки Товариство з обмеженою відповідальністю "Галспецбуд плюс", з огляду на що оскаржувані податкові повідомлення-рішення слід скасувати як протиправні.

Судовий збір відповідно до ст. 94 КАС України присуджується на користь позивача.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у м. Рівне №0000272342 та №0000262342 від 11.01.2013 року.

Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Галспецбуд плюс" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 509,02 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Щербаков В. В.