Рішення № 29985355, 06.03.2013, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження №2/522/6422/13

Справа №522/2262/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2013 року, Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого - судді Турецького О.С.,

при секретарі - Гасуляк С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду міста Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Головного офісу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в Одеській області про визнання договорів споживчого кредиту, застави та договору поруки недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Головного офісу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в Одеській області про визнання договорів споживчого кредиту, застави та договору поруки недійсними, вказуючи на те, що 04.07.2007 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» було укладено кредитний договір № 259/ФКВ-07 (далі - Кредитний договір).

Відповідно до Кредитного договору, Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 45 500,00 доларів США (далі - Кредит), строком на 48 місяців до 03.07.2011 року під 14,00% річних.

В якості забезпечення виконання Позичальником своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених Кредитивним договором, можливих штрафних санкцій Позичальник (майновий поручитель) уклав з Банком договір застави транспортного засобу №259/ZФКВ-07 від 04.07.2007 року, згідно якого в заставу передано рухоме майно - транспортний засіб автомобіль марки TOYOTA LAND CRUISER, рік випуску 2005, а також в день укладення Кредитного договору було укладено Договір поруки №259/ZФПОР-07 де поручителем виступила ОСОБА_2 (далі - Поручитель).

Відповідно Договору поруки, Поручитель поручається перед Банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, що витікають з Кредитного договору № 259/ФКВ-07 від 04.07.2007 року.

Кредитний договір передбачає, що кредит видається в іноземній валюті - доларах США та розрахунки між ТОВ «Український промисловий банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають здійснюватися в тій самій валюті, доларах США.

Тобто, вказаний вище кредит носив споживчий характер та іноземна валюта була видана ОСОБА_1 для споживчих цілей.

Посилаючись на безпідставне підвищення процентної ставки, порушення істотних умов договору, використання іноземної валюти, позивачі просили суд визнати договір споживчого кредиту, договір застави та договір поруки недійсними.

До судового засідання позивачі та представник відповідача не з'явилися, від представника позивачів ОСОБА_4 надійшла заява, в якої представник позивачів підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі, проти винесення заочного рішення заперечує.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи сповіщений належним чином, клопотань, доказів чи заперечень на позов до суду не надавав, про причини неявки в судове засідання суд не сповіщав.

Згідно ч. 2 ст. 158 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом не здійснюється.

З'ясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та правовідносини сторін, що випливають з таких обставин, дослідивши матеріали справи, надавши їм правову оцінку, суд вважає, що позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Як випливає з матеріалів справи, 04 липня 2007 року між позивачем - ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» було укладено кредитний договір № 259/ФКВ-07, на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб.

На час укладення цього договору ОСОБА_1, достовірно надав банку інформацію про своє фінансово-майнове становище, надав довідку про отримання доходу в національній валюті України гривні за шість місяців, що сприяло отриманню кредиту. Позивач є споживачем по Договору про надання споживчого кредиту № 259/ФКВ-07 від 04 липня 2007 року, згідно п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», для споживчих цілей, згідно з п.1. Розділ 1 Договору. Згідно даного договору та п 1.1. розділ 1, кредит видається в іноземній валюті - доларах США, та розрахунки між банком та позичальником здійснюються в доларах США.

За кредитним договором № 259/ФКВ-07 від 04 липня 2007 року, Банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 45 500,00 доларів США на споживчі цілі, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14, 0% річних, строком до 03 липня 2011 року.

Цей кредит носить споживчий характер та іноземна валюта була видана на споживчі цілі для придбання автомобілю, тобто для здійснення правочину з резидентами України.

04 липня 2007 року, на забезпечення цього договору було укладено договір застави транспортного засобу № 259/ZФКВ-07, відповідно до п 1 договору, Іпотекодавець забезпечує вимоги Іпотекодержателя - Банк, що витікають з кредитного договору № 259/ФКВ-07 від 04 липня 2007 року, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 45 500,00 доларів США. Іпотекодавець - ОСОБА_1, передав у заставу - транспортний засіб (рухоме майно): автомобіль легковий універсал марки TOYOTA LAND CRUIZER, рік випуску 2005, колір білий, номери агрегатів: кузов № НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2; вартість предмету застави складає - 328 250,00 гривень.

04 липня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» (набувач ПАТ «Дельта Банк»), укладено договір поруки № 259/ ZФПОР-07, де поручителем виступає ОСОБА_2.

Позивачі стверджують, що у відповідача при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні кредитного договору.

В судовому засіданні факт відсутності вказаної індивідуальної ліцензії відповідач не спростував. Згідно ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 N 14 "Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України, частина третя статті 533 ЦК України; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 даного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету, Національний Банк України (далі - НБУ) видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом, а також використання готівкою іноземної валюти на території України може бути за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка видається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного Банку України. Згідно п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції, ст. 5 Декрету вказує, що ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам. Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Разом з цим, у відповідача, а відтак і у позивача, як встановлено судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.

Згідно п. 3.1. спірного договору кредиту, банк здійснює видачу кредиту позичальнику в іноземній валюті в сумі - 45 500,00 доларів США, якій він зобов'язаний повернути банку еквівалент 229 775,00 грн. З спірного договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів, без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним.

Отримувачем за валютною операцією на отримання кредиту позичальник ОСОБА_1, так як банк надає на його користь суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник ОСОБА_1 має право використовувати іноземну валюту, як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено. Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі НБУ резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

ОСОБА_1, в свою чергу, використав готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ТОВ «Укрпромбанку» (набувач ПАТ «Дельта Банк»).

Так, пунктом 2.2.4. спірного договору кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту - це 948, 00 доларів США здійснюється позичальником щомісяця, визначено у графіку платежів, шляхом сплати платежів по 20 число (включно) кожного місяця. Позичальник зобов'язується повернути суму кредиту та сплатити проценти, штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунок № НОМЕР_6, відкритий у Банку.

Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.

Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою НБУ N 492 від 12.11.2003, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 N 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "є" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

З урахуванням змісту кредитного договору, сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії:- індивідуальну ліцензію на видачу і отримання кредитних коштів у валюті згідно п. "в" ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 від 19.02.1993 р.

Перелік документів, які для отримання банківського кредиту позичальник надає банку містить ч. 4 ст. 136 ГК України, тобто саме позичальник є ініціатором отримання банківського кредиту.

Банк - відповідач, як агент валютного контролю, повинен був здійснювати спостереження за тим, щоб резиденти України не здійснювали розрахунків в іноземній валюті один з одним через нього, як кредитна установа, а тому не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунків резидентам України. Отже, укладення спірного Договору суперечить Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993г, тобто чинному законодавству України.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим посилання на те, що видача банком - агентом валютного контролю - кредиту резидентові України в іноземній валюті для розрахунків цією валютою з іншим резидентом України є порушенням банком своїх обов'язків агента валютного контролю, тобто порушенням згаданого вище п. 2 ст. 13 Декрету КМУ № 15-93 від 19.02.1993г., за що ст. 16 ч. 2 абзацом 4 ті ж Декрети КМУ № 15 -93 від 19.02.1993 р., передбачає відповідальність у вигляді позбавлення генеральної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій або штрафом в розмірі, що встановлюється Національним Банком України, у зв'язку з тим, що згадані вище норми забороняють надання кредиту в іноземній валюті.

ОСОБА_1, законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ТОВ «Укрпромбанку» (набувач ПАТ «Дельта Банк»), внесення доларів США в касу ТОВ «Укрпромбанку», як вище вказано, єдиним законним засобом платежу для проведення розрахунків між резидентами на території України служить гривна. Одночасно, сторонам в договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті - це відповідає нормам ч. 1 ст. 524 ЦК України, де вказано, що ціна є істотною умовою господарського договору і відзначається в договорі в гривнах. У іноземній валюті можуть визначатися ціни в зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін. Дана ліцензія у сторін відсутня, хоча вона була необхідною умовою для законності кредитної операції, незалежно від суми кредиту, і терміну його повернення позичальником. Оплата позивачем боргу за час прострочення, пені і штрафу, стягнення яких в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засоби платежу.

Проте, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого застосування долара США як платіжної одиниці за договором кредиту суперечить п. V ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ і Положення НБУ № 275. Наявність генеральної ліцензії на валютні операції (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями), не звільняє кредитора і позичальника від обов'язку отримувати індивідуальну ліцензію згідно п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ, і не робить укладений кредитний договір законним.

Відповідачем не надані докази, що підтверджували б отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензії для надання - отримання резидентами України кредитних коштів для використання такої іноземної валюти в Україні як платіжні засоби. Видана банку генеральна ліцензія не передбачає видачу кредитів в інвалюті юридичним і фізичним особам.

Як відмічено в "Положенні про порядок і умови торгівлі іноземною валютою", затвердженому Постановою Правління НБУ від 29.08.2005 р. № 281, - надання і отримання резидентами фінансових кредитів і позик є валютною операцією, що пов'язана з рухом капіталу (п. 12 розд. І Положення).

Права позивача як споживача, також порушені при укладанні спірного договору. Відповідно до норм ст. 3 ЦК України, загальними основами цивільного законодавства є розумність, справедливість, сумлінність. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч сумлінності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживача кредитних послуг - позивача. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в іноземній валюті - доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору, що є способом зловживання правом, є порушенням частини 3 статті 13 ЦК України.

Таким чином, використання банком долара США, як предмета кредитування за споживчим кредитом, є внесенням до кредитного договору пункту, що значно погіршує положення позивача, як споживача порівняно з банком (представником фінансових послуг) у разі настання певних подій, що надає право для позивача, відповідно до п. 2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним. Одержувачем за валютною операцією - отримання кредиту в іноземній валюті є позивач. Умови кредитного договору про надання позичальникові споживчого кредиту в іноземній валюті - доларах США, не відповідають вимогам закону.

Кредитний договір є двостороннім договором. Спірний кредитний договір не містить відповідальності сторони, як того вимагає ч. 2 ст. 345 ГК України, і зобов'язанням якої є надання кредиту, тобто вимога закону про обов'язковість внесення до умов кредитного договору умови про відповідальність сторін, і зокрема умова про відповідальність кредитора, не виконано. Основою недійсності договору є недотримання у момент здійснення договору стороною (сторонами) вимог ч. 1 ст.215 ЦК України, які встановлені ч. 1,3,5,6 ЦК України. Зміст кредитного договору повинен відповідати вимогам закону, і відсутність в змісті оспорюваного кредитного договору умови про відповідальність кредитора таким вимогам не відповідає. Згідно ст. 236 ЦК України, договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його здійснення.

Відносно необхідності при поверненні сторін в початковий стан застосувати розрахунок курсу іноземної валюти, який діяв на момент отримання кредиту. Отже, істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, відносно виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. З підвищенням курсу іноземної валюта, сума боргу значно виросла, яку позичальнику необхідно платити, у зв'язку, з чим значно погіршав фінансовий стан позивача. В договорі не визначена сторона, яка несе ризик у разі знецінення тієї або іншої валюти.

Внаслідок збільшення розміру відповідальності за кредитом та зростання вартості самого кредиту у відповідності з курсом НБУ на дату чергового погашення заборгованості, суттєво погіршилось матеріальне становище позичальника, оскільки ОСОБА_1, отримав кредитні кошти у розмірі 45 500,00 доларів США - еквівалент 229 775,00 грн., змушений повертати фактично на 63 % більше, а відповідач отримує більший прибуток.

Так, загальна сума сплаченого кредиту за період з 04.07.2007 р. по сьогодні 37 840,78 доларів США. 45 500,00 доларів США х 5,05 (курс долара США станом на 04.07.2007 рік) = 229 775,00 гривні (всього отримано кредиту в гривневому еквіваленті). 37 840,78 доларів США х 8,05 грн. = 304 618,27 гривень (всього сплачено кредиту в гривневому еквіваленту).

Відтак 304 618,27 гривень - 229775,00 гривень = 74 843, 27 гривень - переплачена сума у гривневому еквіваленті.

ОСОБА_1, посилається на те, що ні з кредитного договору, а ні з договору застави, не випливає, що ризик зміни обставин несе зацікавлена сторона - це позивач.

Суд визначаючи спірні договори недійсними, повертає сторони в початковий стан. Крім того, якщо відповідальність відповідно до основного договору за своїм обсягом збільшується, то порука припиняється ст.559 ЦК України, на підставі чого необхідно визнати договір поруки укладений між ТОВ «Укрпромбанку» (набувач ПАТ «Дельта Банк») і поручителем ОСОБА_2 - недійсним.

Відповідач, у разі істотної зміни курсу валюти не зробив переоцінку вартості заставного майна, тобто вартість застави залишилась незміною, що також порушує права ОСОБА_1, як споживача за кредитним договором, оскільки на сьогоднішній час вартість заставного рухомого майна значно збільшилась.

Через обставини, які збільшили вартість споживчого кредиту, збільшився обсяг відповідальності поручителя, що є підставою вважати договір застави та договір поруки недійсними.

З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного Банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним .

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Стаття 216 ЦК України встановлює, що кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. Згідно ст. 236 ЦК України договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його здійснення. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у Параграфі 6 Глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності договорів про надання споживчого кредиту № 259/ФКВ - 07 від 04 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_1., ТОВ «Укрпромбанку» (набувач ПАТ «Дельта Банк»), в забезпечення виконання ОСОБА_1 обов'язків, за яким було укладено договір застави № 259/ZФКВ-07, серії ВЕТ № 091208 від 04 липня 2007 р. зареєстрований в реєстрі № 3935 укладений між ТОВ «Укрпромбанку» (набувач ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_1, предметом договору є - транспортний засіб (рухоме майно); автомобіль легковий універсал марки TOYOTA LAND CRUIZER рік випуску 2005, колір білий, номери агрегатів: кузов № НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2 та договір поруки № 259/ ZФПОР-07 від 04 липня 2007 р., де поручителем виступає ОСОБА_2, укладений між ТОВ «Укрпромбанку» (набувач ПАТ «Дельта Банк) та ОСОБА_2, підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України.

Як вбачається з розділу "Застосування правових наслідків недійсності правочину" Листа Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р., "Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК України, суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності. Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК України, як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК України є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину. оскільки у ст. 16 ЦК України немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав".

Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам позивачів, виходячи з зацікавленості позивачів щодо застосування наслідків недійсності договору застави, за яким позивач заставив належне йому рухоме майно, вбачається за можливе в порядку застосування реституції за недійсним договором застави виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів рухомого майна відповідний запис.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є законними та підлягають задоволенню.

На підставі ст. ст. 3-4, 10-11, 15, 38, 44, 60, 109, 118, 208-209, 212- 215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Головного офісу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в Одеській області про визнання договорів споживчого кредиту, застави та договору поруки недійсними - задовольнити.

Застосувати реституцію та повернути сторони в початковий стан.

Визнати недійсним Кредитний договір № 259/ФКВ-07 від 04 липня 2007 року укладений між ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_3) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ - 34047020).

Визнати недійсним Додатковий Договір № 1 до Кредитного договору № 259/ФКВ-07 від 30.10.09 року, укладений між ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_3) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ - 34047020).

Визнати недійсним Договір № 0001/001040 від 2 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_3) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про відкриття картрахунку та обслуговування банківської платіжної картки.

Визнати недійсним Договір поруки № 259/ ZФПОР-07 від 04 липня 2007 року, укладений ОСОБА_2 ( ідентифікаційний номер - НОМЕР_4) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ - 34047020).

Визнати недійсним Договір застави транспортного засобу № 259/ZФКВ-07 від 04 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_3) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ - 34047020).

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», (код ЄДРПОУ - 34047020) який є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» зупинити нарахування пені, відсотків та штрафних санкцій по Кредитному договору № 259/ФКВ від 04 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», з моменту останньої оплати по квитанціям.

Зобов'язати набувача Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ - 34047020), повернути ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_3) переплачену суму коштів у розмірі 74 843 (Сімдесят чотири тисячі вісімсот сорок три) гривні 27 (двадцять сім) копійок.

Зняти заборону відчуження на автомобіль марки ТОYОТА LАND CRUISER, 2007 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_7, реєстраційний № НОМЕР_5, що належить заставодавцю ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_3) на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8, виданого РЕВ 2 УДАІ ГУМВС України в Одеській обл. 04.07.2007 року.

Державному реєстратору вилучити запис з Державного реєстру обтяжень та заборон відчуження об'єктів рухомого майна Реєстраційний номер: 52544000. про обтяження та заборону відчуження рухомого майна, за договором застави серії ВЕТ № 091208 № 3935 від 04 липня 2007 року. а саме: автомобіль марки ТОYОТА LАND CRUISER, 2007 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_7, реєстраційний № НОМЕР_5, що належить заставодавцю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8, виданого РЕВ 2 УДАІ ГУМВС України в Одеській обл. 04.07.2007 року. Контрольна сума запису: 193ГВ1АГ67, який було внесено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6

Рішення суду може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у випадку коли сторони були відсутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О.С.Турецький

06.03.2013