Рішення № 29984799, 29.01.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 51 Головуючий у 1 інстанції Старовецький В.І.

Доповідач Соломаха Л.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Новосядлої В.М.

суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.

при секретарі Бордюзі Л.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Артемвугілля» (третя особа - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області) про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 11 грудня 2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

19 липня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Артемвугілля» (далі - ДП «Артемвугілля») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.

Зазначав, що з 20 грудня 1990 року працював на підземних роботах, внаслідок дії шкідливих умов праці отримав два професійні захворювання:

- хронічну вертеброгенну цервікальну радикуломієлопатію зі змішаним верхнім парапарезом, вираженим у правій руці, легким у лівій руці, аміотрофічним синдромом, пірамідною рефлекторною недостатністю у ногах, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання форма П-4 від 01 липня 2007 року, за яким відповідно до виписки з акту огляду МСЕК від 03 серпня 2009 року йому вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності - 50%, він був визнаний інвалідом 3 групи за професійним захворюванням;

- пневмоконіоз, легенева недостатність першого-другого ступеню, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання форма П-4 від 13 липня 2011 року, за яким відповідно до виписки з акту огляду МСЕК від 10 серпня 2011 року йому вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності - 25 %, а за сукупністю двох професійних захворювань - 65% та він визнаний інвалідом 3 групи за професійним захворюванням.

Посилаючись, що через ушкодження здоров'я на виробництві внаслідок професійних захворювань йому заподіяна моральна шкода, просив стягнути з відповідача на її відшкодування грошову компенсацію в сумі 20 000 грн. (а.с. 1-4).

Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 11 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. З ДП «Артемвугілля» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди стягнуто 7 500 грн. (а.с. 89-91).

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про суті позовних вимог.

Зазначає, що задовольняючи частково його позовні вимоги, суд виходив з того, що внаслідок ушкодження здоров'я йому 10 серпня 2011 року вперше встановлено втрату професійної працездатності за професійним захворюванням пневмоконіоз - 25%. Проте суд не врахував та не зазначив у рішенні чому ним не враховано, що згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання (форма П-4) від 01 липня 2009 року йому було встановлено і інше професійне захворювання - хронічна вертеброгенна цервікальна радикуломієлопатія, за яким згідно виписки з акту огляду МСЕК від 03 серпня 2009 року йому первинно встановлено 50% втрати професійної працездатності (а.с. 94-96).

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Представник відповідача ДП «Артемвугілля» та представник третьої особи - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення їм обом 25 січня 2013 року повісток про явку до суду 29 січня 2013 року (а.с. 106-107).

Представники відповідача та третьої особи не повідомили суду причини неявки у судове засідання і відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що вони не з'явилися у судове зсідання без поважних причин.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:

З матеріалів справи встановлено, що позивач тривалий час працював на вугільних підприємствах на підземних роботах, у тому числі з 20 грудня 1990 року по 18 березня 1991 року та з 06 серпня 1991 року по 31 жовтня 1991 року - на шахті ім. «Н.О. Ізотова» Артемівського виробничого об'єднання з видобутку вугілля «Артемвугілля» гірничим майстром з повним робочим днем під землею; з 11 листопада 1991 року по 02 вересня 2003 року - на шахті «ім. Леніна» Артемівського виробничого об'єднання з видобутку вугілля «Артемвугілля», яке реорганізовано в ДП «Артемвугілля», гірничим монтажником з повним робочим днем під землею; з 10 вересня 2003 року по 03 грудня 2007 року - на орендному підприємстві «Шахта ім. О.Ф. Засядько» гірничим монтажником з повним робочим днем під землею; з 10 грудня 2007 року по 05 травня 2009 року - на Відокремленому підрозділі «Шахта ім. А.І. Гайового» ДП «Артемвугілля» гірничим монтажником з повним робочим днем під землею. 05 травня 2009 року позивач звільнений за п. 2 ст. 40 КЗпП України за станом здоров'я, який перешкоджає йому продовженню даної роботи, що підтверджується копією його трудової книжки (а.с.6-7)

Внаслідок дії шкідливих умов праці під землею позивач за час роботи отримав два професійних захворювання:

- хронічну вертеброгенну цервікальну радикуломієлопатію зі змішаним верхнім парапарезом, вираженим у правій руці, легким у лівій руці, аміотрофічним синдромом, пірамідною рефлекторною недостатністю у ногах (далі - хронічна вертеброгенна цервікальна радикуломієлопатія), що підтверджується висновком лікарсько-експертної комісії Обласної клінічної лікарні профзахворювань від 29 травня 2009 року № 1233 (а.с. 8) та актом № 48 розслідування хронічного професійного захворювання (форма П-4) від 01 липня 2009 року (а.с. 10); за цим професійним захворюванням йому вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності рішенням МСЕК від 03 серпня 2009 року - 50% на строк з 15 липня 2009 року по 05 серпня 2010 року (а.с. 13) та він був визнаний інвалідом 3 групи за професійним захворюванням до 01 вересня 2010 року (а.с. 13зв); рішенням МСЕК від 02 серпня 2010 року повторно встановлена стійка втрата професійної працездатності за цим професійним захворюванням - 50% на строк з 03 серпня 2010 року по 01 вересня 2012 року (а.с. 14) та він був визнаний інвалідом 3 групи за професійним захворюванням до 01 вересня 2012 року (а.с. 14зв);

- пневмоконіоз, легенева недостатність першого-другого ступеню, що підтверджується висновком Центральної лікарсько-експертної комісії Інституту медицини праці Клініка професійних захворювань від 07 червня 2011 року протокол № 21/785 (а.с. 9) та актом № 33 розслідування хронічного професійного захворювання (форма П-4) від 13 липня 2011 року (а.с. 11); за цим професійним захворюванням йому рішенням МСЕК від 10 серпня 2011 року вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності - 25 % на строк з 27 липня 2011 року по 01 вересня 2012 року та цим же рішенням МСЕК повторно встановлена стійка втрата професійної працездатності за професійним захворюванням - хронічна вертеброгенна цервікальна радикуломієлопатія - 40%, а за сукупністю двох професійних захворювань - 65% (а.с. 15).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ушкодження здоров'я через професійне захворювання пневмоконіоз, за яким позивачу вперше встановлена втрата професійної працездатності 10 серпня 2011 року 25%, йому заподіяна моральна шкода, яка підлягає йому відшкодуванню на підставі ст.ст. 1167, 1168 ЦК України, ст. 2371 КЗпП України, частини 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можливо, оскільки до них суд дійшов порушивши норми матеріального та процесуального права, про що обгрунтовано зазначає позивач в апеляційній скарзі.

Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК) .

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до норм частини 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Нормами ст. 215 ЦПК України передбачено, що в мотивувальній частині рішення зазначаються встановлені судом обставин і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

В порушення цих норм процесуального права суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення взагалі не зазначив яка правова норма підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами, не зазначив назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу. В резолютивній частині послався одночасно на норми ст.ст. 1167, 1168 ЦК України, ст. 2371 КЗпП України, що є взаємовиключними, оскільки вимоги ст. 1167, ст. 1168 ЦК України, які регулюють позадоговірні відносини, не поширюються на правовідносини, які випливають із трудових правовідносин та регулюються ст. 2371 КЗпП України.

Крім того, в резолютивній частині рішення суд послався на норми частини 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», які на час виникнення спірних правовідносин вже втратили чинність, оскільки частина 3 ст. 34 зазначеного Закону була виключена із Закону на підставі Закону № 717-V від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності 20 березня 2007 року.

Як обґрунтовано зазначає позивач в апеляційній скарзі, судом не зазначено в рішенні з яких підстав ним не враховано отримання позивачем іншого, крім пневмоконіоз, професійного захворювання - хронічної вертеброгенної цервікальної радикуломієлопатії, за яким йому вперше була встановлена втрата професійної працездатності 03 серпня 2009 року в розмірі 50%, на що посилався позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги.

Відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» (в редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105 - XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набув чинності з 01 квітня 2001 року, а саме, підпунктом «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частиною 3 ст. 28 передбачався обов'язок Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я грошову суму за моральну шкоду.

Проте Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набув чинності 20 березня 2007 року, з Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» підпункт «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частина 3 ст. 28, які передбачали зобов'язання Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я грошову суму за моральну шкоду, виключені.

Тобто з 20 березня 2007 року спеціальний закон щодо відшкодування працівнику моральної шкоди, заподіяної йому ушкодженням здоров'я на виробництві, відсутній, а тому до цих правовідносин з 20 березня 2007 року повинен застосовуватися загальний закон, яким є ст. 2371 КЗпП України.

З матеріалів справи встановлено, що обидва професійні захворювання позивачу вперше були встановлені після 20 березня 2007 року, а саме:

- хронічна вертеброгенна цервікальна радикуломієлопатія 01 липня 2009 року, що підтверджується актом № 48 розслідування хронічного професійного захворювання від 01 липня 2009 року, в якому в п. 14 прямо зазначено, що професійне захворювання встановлено вперше (а.с. 10);

- пневмоконіоз 13 липня 2011 року, що підтверджується актом № 33 розслідування хронічного професійного захворювання від 13 липня 2011 року, в якому в п. 14 також зазначено, що професійне захворювання встановлено вперше (а.с. 11).

Стійка втрата професійної працездатності за цими професійними захворюваннями позивачу вперше була встановлена також після 20 березня 2007 року, а саме:

- за професійним захворюванням хронічна вертеброгенна цервікальна радикуломієлопатія рішенням МСЕК від 03 серпня 2009 року - 50% (а.с. 13);

- за професійним захворюванням пневмоконіоз рішенням МСЕК від 10 серпня 2011 року - 25 % (а.с. 15).

Тобто правовідносини по відшкодуванню позивачу моральної шкоди, заподіяної йому ушкодженням здоров'я внаслідок обох професійних захворювань, регулюються саме ст. 2371 КЗпП України.

Згідно ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ст. 158 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.

Згідно ст. 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Відповідно до п. 87 «Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112 та діяв на час розслідування професійних захворювань позивача, підтверджені випадки професійних захворювань у працівників, які змінили місце роботи, або у непрацюючих пенсіонерів підлягають реєстрації та обліку на останньому підприємстві, де були умови для виникнення професійного захворювання (незалежно від стажу роботи на ньому), у робочому органі виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням цього підприємства та в установі державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство.

З матеріалів справи встановлено, що саме відповідач проводив розслідування обох професійних захворювань, які виникли у позивача, і обидва випадки професійних захворювань зареєстровані та взяті на облік саме відповідачем, з яким позивач перебував у трудових відносинах до 05 травня 2009 року, тобто до звільнення за станом здоров'я.

Згідно п. 17 акту № 48 розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 01 липня 2009 року причиною професійного захворювання позивача - хронічна вертеброгенна цервікальна радикуломієлопатія є важка фізична праця (рівень фізичного перевантаження: динамічна праця гірничомонтажника 480 Вт (ГДР - 90 Вт), важка фізична праця 61% робочого часу, маса вантажу, що переміщується одноразово, - до 40 кг (а.с. 10). Згідно п. 17 акту № 33 розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 13 липня 2011 року причиною професійного захворювання позивача - пневмоконіоз є довготривалий, багаторазовий вплив пилу фіброгенної дії у концентраціях, які перевищують ГДК (а.с. 11 -12), що свідчить про те, що роботодавець, тобто відповідач порушив право позивача на безпечні умови праці.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст. 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що внаслідок порушення відповідачем права позивача на безпечні умови праці позивачу заподіяна моральна шкода внаслідок отримання після 20 березня 2007 року двох професійних захворювань, за сукупністю яких позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності 65%, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилаючись на те, що вперше втрата працездатності позивачу була встановлена за загальним захворюванням рішенням МСЕК від 05 травня 2009 року, суд першої інстанції не врахував, що факт огляду позивача МСЕК 05 травня 2009 року, коли він був визнаний інвалідом 3 групи за загальним захворюванням, не впливає на право позивача на відшкодування моральної шкоди, яка йому була завдана внаслідок професійних захворювань, які йому були встановлені пізніше.

В довідці МСЕК № 011305 від 03 серпня 2009 року про визнання позивача інвалідом 3 групи за професійним захворюванням зазначено про його повторний огляд МСЕК (а.с. 13зв). 03 серпня 2009 року позивач дійсно оглядався МСЕК повторно після 05 травня 2009 року, коли він був визнаний інвалідом за загальним захворюванням. Проте 03 серпня 2009 року позивач був визнаний інвалідом за професійним захворюванням і втрата професійної працездатності за професійним захворюванням хронічна вертеброгенна цервікальна радикуломієлопатія, акт про розслідування якого складено лише 01 липня 2009 року, йому 03 серпня 2009 року була встановлена вперше.

Суд першої інстанції не врахував, що дата встановлення стійкої втрати професійної працездатності у відсотках потерпілому внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків має значення для з'ясування питання хто має відповідати за позовом про відшкодування моральної шкоди, чи то роботодавець, якщо втрата професійної працездатності вперше була встановлена до 01 квітня 2001 року чи після 20 березня 2007 року, чи то Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області, де перебуває на обліку позивач, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», якщо страховий випадок мав місце в період з 01 квітня 2001 року по 20 березня 2007 року.

Відповідно до частини 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Визначаючи розмір моральної шкоди, заподіяної позивачу, апеляційний суд враховує, що позивач в молодому віці (37) років значно на 50% втратив професійну працездатність внаслідок професійного захворювання хронічна вертеброгенна цервікальна радикуломієлопатія, за висновком МСЕК йому заборонена тяжка фізична праця, робота в підземних умовах, що стало причиною його звільнення з роботи за станом здоров'я. Через погіршення стану здоров'я через два роки після звільнення позивачу було встановлено друге професійне захворювання - пневмоконіоз та за сукупністю двох професійних захворювань йому було збільшено відсоток втрати професійної працездатності до 65%.

Враховуючи глибину та тривалість моральних страждань позивача, заподіяних йому внаслідок двох професійних захворювань, виходячи з вимог розумності і справедливості, моральні страждання позивача апеляційний суд оцінює в 20 000 грн.

Виходячи з наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог позивача на підставі ст. 2371 КЗпП України, а саме, про стягнення на його користь на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок отримання двох професійних захворювань, 20 000 грн.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду позивач судовий збір не сплачував, від його сплати він звільнений на підставі п. 2 ст. 5 Закону України № 3674-VI від 08 липня 2011 року «Про судовий збір».

Відповідно до частини 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ст. 2, п/п 2 п. 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у разі подання позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір в розмірі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно ст. 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року № 4282-VI мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2012 року, в якому позивач звернувся до суду, складала 1 073 грн.

Тобто, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 107,30 грн.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 11 грудня 2012 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з державного підприємства «Артемвугілля» (ідентифікаційний код 32270533, юридична адреса: м. Горлівка Донецька область проспект Леніна, 13) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Горлівка Донецької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на відшкодування моральної шкоди, заподіяної професійними захворюваннями, 20 000 (двадцять тисяч) гривень.

Стягнути з державного підприємства «Артемвугілля» на користь держави судовий збір у сумі 107 (сто сім) гривень 30 коп. (за наступними реквізитами: код бюджетної класифікації доходів 22030001 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України, 050"(ознака 80)), код ЕДРПОУ апеляційного суду Донецької області 02891428, пункт 1.2, розрахунковий рахунок 31212206780004; одержувач - державний бюджет м. Донецьк Ворошиловський район; ЄДРПОУ - 38033949, МФО 834016, банк: ГУ ДКСУ у Донецькій області).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: В.М. Новосядла

Судді: Л.І. Соломаха

Т.І. Биліна