Ухвала суду № 29964122, 12.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2013 року м. Київ К-34850/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Ланченко Л.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Господарського суду Полтавської області від 16 червня 2009 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року

у справі № 9/170

за позовом Приватного підприємства «Голд Мілленіум»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Голд Мілленіум»(позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення № 0000152301/0/358 від 27 лютого 2007 року та № 0000282301/1/997 від 10 травня 2007 року в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 158 159,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 79 084,50 грн.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 16 червня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000282301/1/997 від 10 травня 2007 року в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 158 159,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 79 084,50 грн. В іншій частині позову провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду Полтавської області від 16 червня 2009 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ПП «Голд Мілленіум»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 року по 30 вересня 2006 року, за результатами якої складено акт № 101/23-120/31020493 від 19 лютого 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000152301/0/358 від 27 лютого 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 266 429,30 грн. (178 364,00 грн. -основний платіж, 88 065,30 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача задоволено частково, у зв'язку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000282301/1/997 від 10 травня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 261 710,30 грн. (173 883,00 грн. -основний платіж, 87 827,30 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, підпунктів 4.1.1, 4.1.3 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статті 8, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) у зв'язку із здійсненням реалізації обладнання ковбасного цеху (невиробничих фондів) пов'язаній особі -ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 20/2/6-КП від 20 лютого 2006 року за цінами, нижчими за звичайні ціни, а також неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості запчастин, придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна фірма «Сфера», установчі документи якого заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 квітня 2006 року визнано недійсними.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Аналіз наведеної норми Закону № 334/94-ВР дає підстави вважати, що доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна -це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому, обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація -надаватись уповноваженим державним органом.

Поряд з цим, як встановлено судами, в обґрунтування своєї правової позиції податковим органом не подано необхідної інформації щодо рівня звичайних ціни, наданої уповноваженим державним органом, а також не дотримано процедуру з'ясування рівня звичайних цін.

Більш того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 на час укладання договору купівлі-продажу № 20/2/6-КП від 20 лютого 2006 року обіймав на ПП «Голд Мілленіум»посаду менеджера, у зв'язку з чим в розумінні пункту 1.26 статті 1 Закону № 334/94-ВР сторони спірного договору не можуть вважатися пов'язаними особами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку про недоведеність податковим органом факту порушення позивачем підпунктів 4.1.1, 4.1.3 пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, відповідно до пункту 5.11 статті 5 Закону № 334/94-ВР установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Як встановлено судами, валові витрати в охоплений перевіркою період сформовано позивачем на підставі належним чином складених первинних документів.

При цьому, на момент вчинення спірних господарських операцій (четвертий квартал 2005 року) ТОВ «Торгівельна фірма «Сфера»перебувало в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В свою чергу, факт визнання в судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів контрагента не свідчить про недійсність всіх укладених ним угод з моменту його реєстрації і до моменту виключення з Єдиного державного реєстру.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду Полтавської області від 16 червня 2009 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити, а постанову Господарського суду Полтавської області від 16 червня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Ланченко Л.В.