Ухвала суду № 29964112, 21.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2013 року м. Київ К-28263/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.04.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.07.2010

у справі № 2а-372/10/1270

за позовом Дочірнього автотранспортного підприємства «Авторем»Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо -комерційна фірма «Ремо»

до Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області

про скасування податкових повідомлень -рішень

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє автотранспортне підприємство «Авторем»Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо -комерційна фірма «Ремо»звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області про скасування податкових повідомлень -рішень.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22.04.2009 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.07.2010 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.04.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.04.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.07.2010 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем була проведена планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.06 по 31.12.08, та складений акт № 455/23/21815968 від 30.04.2009.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 4.1.1 п. 4.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, а саме: заниження розміру податку на прибуток у період з 01.04.2006 по 31.12.2008 на суму 76743 грн. та п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: заниження розміру податку на додану вартість у період з 01.04.2006 по 31.12.2008 на суму 10548 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення -рішення № 0001052342/0 та № 0001062342/0 від 15.05.09, якими позивачеві було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 115114,5 грн., у тому числі основний платіж 76743 грн., штрафні (фінансові) санкції -38371,5грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно висновків відповідача позивачем порушено вимоги п. 4.1, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: занижено скоригований валовий дохід за рахунок не включення сум, отриманих від працівників в якості відшкодування збитків вартості пально -мастильних матеріалів та за порушення трудової дисципліни при виконанні робіт у сумі 14312 грн.

Відповідно до вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий дохід -загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Відповідно до вимог пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий дохід включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, (що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (на винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до Закону).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо того, що відшкодування збитків, заподіяних підприємству, шляхом утримання із заробітної плати працівників та внесення працівниками грошових коштів у касу підприємства за порушення трудової дисципліни не відносяться до переліку доходів, які повинні бути включені до валового доходу підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій позивачем не виключено зі складу валових витрат вартість пально -мастильних матеріалів, які використовувались не у господарській діяльності у сумі 52741 грн.

Відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податків для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.І. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються сумі будь -яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі виграти з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, стосовно безпідставності донарахування позивачеві суми податку на прибуток, оскільки як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, згідно наказів позивача квітень -грудень 2006р. була встановлена надбавка та видана премія робітникам за своєчасне та якісне виконування робіт по перевезенню пасажирів, вантажів, завантажувально -розвантажувальні роботи у вихідні та святкові дні, що підтверджує використання пально -мастильних матеріалів у вихідні дні в господарській діяльності позивача.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачем не виключено зі складу валових витрат вартість отриманих товарно -матеріальних цінностей, робіт та послуг, які залишились неоплаченими після закінчення строку позовної давності, в сумі 239915 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій у позивача наявна заборгованість перед постачальниками: товариством з обмеженою відповідальністю «Авторем -плюс»у сумі 104092 грн. та перед приватним підприємством «Рембуддізайн»у сумі 135823 грн., щодо якої минув строк позовної давності. Вказана кредиторська заборгованість у бухгалтерському обліку позивача була списана через закінчення терміну позовної давності та віднесена у податковому обліку до складу валового доходу підприємства. В податковому обліку вказана заборгованість не виключена із складу валових витрат у зв'язку з закінченням строку позовної давності.

Відповідно до п. 1.22.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, є безповоротною фінансовою допомогою.

Відповідно до пп. 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, включаються до валового доходу платника податку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо того, що збільшення валового доходу позивача на суми кредиторської заборгованості та одночасне коригування валових витрат на ці суми, призвело б до факту подвійного оподаткування, а тому відповідачем було необґрунтовано зменшено розмір валових витрат позивача на суму кредиторської заборгованості, яка залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно договору про поворотну фінансову допомогу від 01.10.2007 для поповнення оборотних засобів позивачем отримано від Токаревої Т.О. безвідсоткову поворотну допомогу у розмірі 101000грн. Згідно платіжних доручень № 558 від 10.07.2008 на суму 31000 грн. та № 286 від 11.09.2008 на суму 70000 грн. позивач повернув Токарєвій Т.О. фінансову допомогу у сумі 101000 грн.

Відповідно до вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий дохід включає, у тому числі доходи у вигляді сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена п. 7.2 ст. 7 або ст. 10 цього Закону. Згідно вимог даної норми якщо у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат -на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо того, що відповідач прийняв податкове повідомлення -рішення без урахування вимог даної норми, та права позивача на збільшення суми валових витрат у наступному звітному податковому періоді під час повернення позивачем фінансової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій позивач не включив до складу податкових зобов'язань суму 10548 грн. -розмір податку на додану вартість, яка не нарахована на фактичну ціну операцій з передачі пально -мастильних матеріалів у межах балансу платника податку для невиробничого використання.

Відповідно до п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг) натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо того, що як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки пально -мастильні матеріалі, які використовувалися водіями підприємства у вихідні дні були направлені на використання в господарській діяльності позивача, що підтверджується наказами позивача за квітень -грудень 2006 року, та рапортами на виконані роботи за квітень -грудень 2006 року, то у відповідача не було законних підстав для нарахування податкового зобов'язання в сумі 10548 грн., через заниження позивачем суми податку на додану вартість за період з 01.04.2006 по 31.12.2008.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, стосовно того, що податкові повідомлення -рішення були прийняті відповідачем безпідставно, а дій позивача щодо коригування суми валового доходу та складання суми валових витрат підприємства відповідають чинному законодавству.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення судів попередніх інстанції постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.04.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.07.2010 у справі № 2а-372/10/1270 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.04.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.07.2010 у справі № 2а-372/10/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров

С.Е. Острович

О.І. Степашко