Ухвала суду № 29964099, 05.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2013 року м. Київ К-34705/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року

та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року

у справі № 2-а-8839/10/0570

за позовом Державного підприємства «Макіїввугілля»

до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області

про визнання недійсними рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Макіїввугілля»(позивач) звернулось до суду з позовом до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області (відповідач) про визнання недійсними рішень № 0000042333 від 28 квітня 2009 року та № 0000052333 від 28 квітня 2009 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення № 0000042333 від 28 квітня 2009 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Визнано недійсним рішення № 0000052333 від 28 квітня 2009 року в частині застосування до ДП «Макіїввугілля»суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 261 971,64 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Макіїввугілля»витрати із сплати судового збору в розмірі 1,70 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року апеляційну скаргу ДП «Макіїввугілля»задоволено частково, а апеляційну скаргу Макіївської ОДПІ у Донецькій області залишено без задоволення. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року скасовано. Позов задоволено. Визнано недійсними рішення № 0000042333 від 28 квітня 2009 року та № 0000052333 від 28 квітня 2009 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Макіїввугілля»витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Макіївська ОДПІ у Донецькій області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ДП «Макіїввугілля»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складено акт № 3016/23-2/32442295 від 13 квітня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 0000042333 від 28 квітня 2009 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 680,00 грн., та № 0000052333 від 28 квітня 2009 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 486 187,58 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 9 статті 3, статті 8 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 265/95-ВР) у зв'язку з незабезпеченням зберігання фіскального звітного чека за 02 листопада 2007 року та несвоєчасною реєстрацією книги обліку розрахункових операцій № 0518000329.

Крім того, встановлено порушення ДП «Макіїввугілля»пунктів 2.6, 2.8, 2.11 глави 2, пункту 7.15 глави 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Положення), з огляду на видачу готівкових коштів під звіт особі без повного звітування за раніше отримані грошові кошти, а також несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів в касі Відокремленого підрозділу «Шахта ім. В.І. Леніна»ДП «Макіїввугілля»та перевищення вказаним підрозділом встановленого ліміту залишку готівки в касі.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 239 ГК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції як адміністративно-господарський штраф.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Отже, штрафні (фінансові) санкції, застосовані за порушення вимог Закону № 265/95-ВР, за своєю правовою сутністю є адміністративно-господарськими санкціями.

Статтею 250 ГК України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, порушення позивачем вимог пункту 9 статті 3, статті 8 Закону № 265/95-ВР відбулось при здійсненні ним господарської діяльності в листопаді 2007 року та січні 2008 року, а тому штрафні (фінансові) санкції в розмірі 680,00 грн. застосовано відповідачем до ДП «Макіїввугілля» рішенням № 0000042333 від 28 квітня 2009 року поза межами визначеного статтею 250 ГК України гранично допустимого строку.

Відповідно до пункту 2.11 глави 2 Положення видача готівкових коштів під звіт або на відрядження здійснюється відповідно до законодавства України.

Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, включаючи день отримання готівкових коштів під звіт.

Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження.

Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Підпунктом 9.10.2 пункту 9.10 статті 9 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається за формою, встановленою центральним податковим органом, до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку: а) завершує таке відрядження; б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що надала кошти під звіт.

За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку у касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх надала, до або під час подання зазначеного звіту.

Відповідно до пункту 2 Порядку складання Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 19 вересня 2003 року № 440 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок податкового агента платника податку, що надав кошти під звіт.

Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що фізична особа повинна подавати звіт про використання коштів, наданих під звіт, лише за наявності факту завершення виконання окремої цивільно-правової дії, на здійснення якої їй видано грошові кошти.

В даному ж випадку, як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується відповідачем в касаційній скарзі, доручені цивільно-правові дії підзвітними особами не виконувались та, відповідно, кошти, надані під звіт, ними не використовувались, а повертались до каси підприємства в повному обсязі.

Згідно з пунктом 4.3 глави 4 Положення підприємства, що мають відокремлені підрозділи, які проводять касові операції з відображенням їх в касовій книзі і режим роботи яких не збігається з розпорядком функціонування бухгалтерії підприємства-юридичної особи, внутрішнім документом визначають порядок взаємодії відокремлених підрозділів із бухгалтерією підприємства (юридичної особи) відповідно до вимог законодавства України, зокрема визначення часу робочих змін, забезпечення бухгалтерського обліку касових операцій тощо.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з огляду на те, що режим роботи пункту харчування (буфету) не збігається з розпорядком функціонування бухгалтерії ВП «Шахта ім. В.І. Леніна», пункт харчування на підставі пункту 4.3 глави 4 Положення та наказів № 104 від 30 січня 2007 року, № 63 від 21 січня 2008 року самостійно веде касову книгу та робить в ній записи надходжень наявної виручки, яка враховується в книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків реєстратора розрахункових операцій.

При цьому, крім фіксування щоденної виручки в буфеті фіксуються видаткові ордери на видачу готівки під звіт працівникам пункту харчування на закупівлю товару, для виготовлення продукції власного виробництва та необхідних матеріалів.

Пунктами 5.2, 5.3 глави 5 Порядку передбачено, що установлення ліміту каси проводиться підприємствами самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі, що підписується головним (старшим) бухгалтером та керівником підприємства (або уповноваженою ним особою). До розрахунку приймається строк здавання підприємством готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках, визначений відповідним договором банківського рахунку. Для кожного підприємства та його відокремленого підрозділу складається окремий розрахунок встановлення ліміту залишку готівки в касі.

Установлений ліміт каси затверджується внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства. Для відокремлених підрозділів ліміт каси встановлюється і доводиться до їх відома відповідними внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства-юридичної особи.

Ліміт каси підприємства встановлюють на підставі розрахунку середньоденного надходження готівки до каси або її середньоденної видачі з каси, за рішенням керівника підприємства або уповноваженої ним особи.

Відповідно до пункту 5.12 глави 5 Положення установлений ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) можуть переглядатися у зв'язку із змінами законодавства України або за наявності відповідних факторів об'єктивного характеру (зміни в надходженнях/видатках готівки, внутрішнього трудового розпорядку/графіків змінності тощо).

Як встановлено Донецьким апеляційним адміністративним судом, наказом ДП «Макіїввугілля»№ 1 від 03 січня 2008 року доведено зміни ліміту каси, зокрема, для ВП «Шахта ім. В.І. Леніна»та встановлено його на рівні 1 860,96 грн., у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи податкового органу про ліміт каси вказаного підрозділу в розмірі 860,00 грн.

При цьому, факту невірного розрахунку середньоденного надходження готівки в касу підприємства або середньоденної її видачі з каси відповідачем під час проведення перевірки не встановлено.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.