Постанова № 29964037, 21.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" лютого 2013 р. м. Київ К-12140/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Фабрика делікатесних сирів»

на постанову Господарського суду Запорізької області від 13.02.2008

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009

у справі № 23/159/06-АП-3/186\06-АП-23/264/06-АП-9/717/07-АП

за позовом Приватного підприємства «Фабрика делікатесних виробів»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Фабрика делікатесних виробів»(далі по тексту -позивач, ПП «Фабрика делікатесних виробів») звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя) про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення: від 06.07.2005 №0001412302/0, яким визначено суму податкового зобов'язання на загальну суму 206835,40 грн., в тому числі 153492,00 грн. основного платежу, 53343,40 грн. штрафних санкцій; від 06.07.2005 №0001422302/0, яким визначено суму податкового зобов'язання на загальну суму 135000,00 грн., в тому числі 90000,00 грн. основного платежу, 45000,00 грн. штрафних санкцій; від 19.09.2005 №0001412302/1, яким визначено суму податкового зобов'язання на загальну суму 206835,40 грн., в тому числі 153492,00 грн. основного платежу, 53343,40 грн. штрафних санкцій; від 19.09.2005 №0001422302/1, яким визначено суму податкового зобов'язання на загальну суму 135000,00 грн., в тому числі 90000,00 грн. основного платежу, 45000,00 грн. штрафних санкцій; від 25.11.2005 №0001412302/2, яким визначено суму податкового зобов'язання на загальну суму 206835,40 грн., в тому числі 153492,00 грн. основного платежу, 53343,40 грн. штрафних санкцій; від 25.11.2005 №0001422302/2, яким визначено суму податкового зобов'язання на загальну суму 135000,00 грн., в тому числі 90000,00 грн. основного платежу, 45000,00 грн. штрафних санкцій; від 08.02.2006 №0001412302/3, яким визначено суму податкового зобов'язання на загальну суму 206835,40 грн., в тому числі 153492,00 грн. основного платежу, 53343,40 грн. штрафних санкцій; від 08.02.2006 №0001422302/3, яким визначено суму податкового зобов'язання на загальну суму 135000,00 грн., в тому числі 90000,00 грн. основного платежу, 45000,00 грн. штрафних санкцій.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 11.07.2006 позов задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 17.11.2006 постанову Господарського суду Запорізької області від 11.07.2006 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.09.2007 касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя задоволено частково. Скасовано ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 17.11.2006 та постанову Господарського суду Запорізької області від 11.07.2006. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 13.02.2008, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009, у задоволені позову відмовлено повністю.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став акт ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя від 01.07.2005 №115/23-1-32875438 «Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП «Фабрика делікатесних сирів»за період з 16.03.2004 по 31.03.2005». Актом перевірки встановлено, збільшення позивачем суми валових витрат за 9 місяців 2004 рік та за 2004 рік у сумі 450000,00 грн., за 1 квартал 2005 року на 166666,67 грн. в порушення п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 №283/97-ВР

Суди попередніх інстанцій при ухвалені рішень дійшли висновку, що позивачем безпідставно віднесено до валових витрат витрати, пов'язані з виконанням договору №1/м від 01.01.2005 про надання маркетингових послуг, договору №1 від 01.11.2004 про ексклюзивну дистрибуцію та придбанням комбайнів. Судами зазначено, що операція з купівлі-продажу комбайнів не є регулярною та постійною, спрямованою на отримання прибутку, а навпаки носить одноразовий характер та була вчинена таким чином, що призвело до збитків.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій невірно застосовано норми матеріального права, що вплинуло на правильність вирішення даного спору.

Стосовно порушень позивачем вимог пп. 5.9, пп. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

До таких обмежень, згідно пп. 5.3.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , віднесено включення до валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Договір дистрибуції та Договір маркетингу мають різні предмети договору. Перший передбачає у предметі договору - надання Дистриб'ютору виключного права на купівлю товарів у позивача для подальшої реалізації товарів на території України всім покупцям через торгову мережу, яка включає в себе оптові магазини, роздрібкові магазини, торгових представників і інші збутові канали, через які можна поширювати і продавати продукцію позивача. Предметом другого договору визначає обов'язки Виконавця за завданням позивача надавати останньому послуги по маркетинговому дослідженню і розширенню ринку збуту покупців продукції позивача. Метою маркетингового дослідження є вивчення попиту і збільшення споживчого попиту позивача на споживчому ринку України. Тобто, перший договір визначає право купівлі товарів у позивача, а другий - дослідження ринку.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані договори не містять нічого спільного і тому зовсім безпідставним і необґрунтованим є посилання відповідача на те, що маркетингові послуги і ексклюзивне право купівлі у позивача його товарів є аналогічними послугами, не пов'язані з виробничою діяльністю та двічі віднесені на витрати.

Виконання договору підтверджується актами здачі-приймання робіт (послуг) відповідно №1 від 31.01.2005, №2 від 28.02.2005, №3 від 31.03.2005 та відомостями по продажі товару за січень, лютий, березень 2005 року.

Таким чином, укладення Договору маркетингу та Договору дистрибуції для позивача є економічно доцільними. Договори укладені відповідно до діючого законодавства України та мають безпосередній зв'язок з виробничою діяльністю підприємства. А тому витрати по цих послугах правомірно віднесено позивачем до складу валових витрат.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про обґрунтованість доводів відповідача стосовно того, що наявність акту виконаних робіт не дає можливості встановити використання їх у власній господарській діяльності, при цьому сам факт надання послуг податкова інспекція в акті перевірки не спростовує, будь-яких відомостей відносно того, що позивачу надавались та були оплачені послуги за межами договору, не пов'язані із господарською діяльністю підприємства у акті не зазначено, матеріали справи не містять доказів, що послуги надані позивачу за відповідними договорами не були пов'язані з веденням господарської діяльності.

Щодо порушень позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» по епізоду, пов'язаному з купівлею-продажем комбайнів, то колегія судів вважає необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству (ч. 1 ст. 19 Господарського кодексу України).

Згідно положень п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь цієї особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Положення ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» визначають, що господарська операція - це дія чи подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Фінансовий результат, як кінцевий економічний підсумок господарської діяльності підприємства, може виражатись у формі прибутку або збитку.

При цьому, поняття «господарська діяльність»не містить такої обов'язкової ознаки, як одержання прибутку, оскільки неотримання прибутку від окремої господарської операції не може свідчити про відсутність у цієї операції ознак господарської діяльності та вказувати в цілому на збитковий характер господарської діяльності підприємця, що діє на власний ризик.

Приписи норм ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не встановлюють прямої залежності формування валових витрат відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких позивач отримав прибуток та не передбачають коригування валових витрат при продажу товарів за ціною, нижчою від розміру собівартості.

Таким чином, основною умовою віднесення суми витрат, пов'язаних з придбанням товарів, до валових є те, що отриманий товар буде використовуватись у власній господарській діяльності. При цьому часовим періодом, у який такий товар має бути використаний у власній господарській діяльності, платник податку не обмежений.

Оскільки, операція купівлі та продажу комбайнів здійснювалася не в одному і тому ж звітному періоді, що свідчить про те, що позивач мав намір використовувати їх у власній господарській діяльності. Крім того, продаж було здійснено за ринковою вартістю згідно експертної оцінки, а отже висновки відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга ПП «Фабрика делікатесних виробів»підлягає задоволенню, а постанова Господарського суду Запорізької області від 13.02.2008 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009 - скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Фабрика делікатесних сирів» задовольнити.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 13.02.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Приватного підприємства «Фабрика делікатесних сирів»задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.07.2005 №0001412302/0, №0001422302/0, від 19.09.2005 №0001412302/1, №0001422302/1, від 25.11.2005 №0001412302/2, №0001422302/2, від 08.02.2006 №0001412302/3, №0001422302/3.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова