Ухвала суду № 29964035, 21.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" лютого 2013 р. м. Київ К-10777/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Науково -виробничого підприємства «Евері -фарм»Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації «Союз Організацій інвалідів України»-товариства інвалідів Київського району на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2010

у справі № 2а-8399/08/2070

за позовом Науково -виробничого підприємства «Евері -фарм»Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації «Союз Організацій інвалідів України»-товариства інвалідів Київського району

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

за участю Прокуратури Харківської області

про визнання нечинними податкових повідомлень -рішень

ВСТАНОВИВ:

Науково -виробниче підприємство «Евері -фарм»Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації «Союз Організацій інвалідів України» -товариства інвалідів Київського району звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2009 позовні вимоги задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2010 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2009 скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив його в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2010 та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2009.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово -господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 по 30.09.2007 та складено акт № 343/23-304/32337943 від 17.03.2008.

Перевіркою встановлено порушення п.п. 7.2.1, 7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, що призвело до завищення суми податкового кредиту за липень 2006 року - липень 2007 року на загальну суму 111736,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення -рішення № 0000552303/0 від 28.03.2008 на суму 153728 грн. про донарахування позивачу зобов'язання по податку на додану вартість, в тому числі за основним платежем -102485 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями -51243 грн.

За наслідками адміністративного оскарження рішенням відповідача № 4459/10/25-016 від 23.05.08, податкове повідомлення -рішення № 0000552303/0 від 28.03.08 було залишено без змін.

За результатами розгляду повторної скарги рішенням Державної податкової адміністрації в Харківській області № 2761/10/25-203 від 22.07.08 оскаржувані рішення залишено без змін.

Відповідно до п. 7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій згідно умов договору поставки № 52 від 04.07.2006, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промгруп ЛТД»та позивачем, оплата товару проводиться на рахунок поставщика ТОВ «Промгруп ЛТД».

Згідно даних податкових органів контрагент позивача не нараховував податкових зобов'язань за липень 2006 р. липень 2007 р.

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що основним видом діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Промгруп ЛТД»є оптова торгівля будівельними матеріалами та віддаленість позивача та його контрагента, для встановлення товарності угоди, в порядку ч. 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язав позивача надати докази, щодо підтвердження факту переміщення товару.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не були надано доказів перевезення товарно -матеріальних цінностей за вказаною угодою, а також підтвердження виконання умов договору, щодо порядку проведення розрахунку за отриманий товар, та наявності ліцензії у товариства з обмеженою відповідальністю «Промгруп ЛТД».

За відсутності відповідних документів, які підтверджують факт перевезення товару, проведення оплати відповідно до умов договору суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність реального виконання договору поставки лікарських засобів. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сторони вказаного договору ставили за мету не виконання цього договору, а складання документів, які б дали правові підстави отримати податкову вигоду та ухилитися від сплати податку до бюджету.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період з липня 2006 по липень 2007 року надано відповідачу податкові накладні, які не мали недоліків, та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством. Зауваження щодо форми та змісту наданих податкових накладних з боку відповідача в акті перевірки відсутні.

Відповідно до вимог пп.7.7.3 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачем були надані податкові накладні від 19.01.06 № 120 на суму 42000,00 грн., від 03.08.06 № 131 на суму 55068,00 грн., від 07.08.06 № 132 на суму 17050,00 грн., від 14.08.06 № 135 на суму 47994,00 грн., від 13.11.06 № 409 на суму 10250,00 грн., від 18.12.06 № 513 на суму 59040,00 грн., від 20.12.06 № 526 на суму 59040 грн., від 25.12.06 № 538 на суму 57360,00 грн., від 29.12.06 № 557 на суму 50112,00 грн., від 16.07.07 № 65 на суму 103002,00 грн., від 24.07.07 № 71 на суму 126000,00 грн., від 30.07.07 № 79 на суму 70800,00 грн., на загальну суму 697716,00 грн., в тому числі ПДВ -111736,00 грн., якими підтверджується фактичне вчинення господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач скористався наданим йому законом правом та відобразив у податковій декларації з податку на додану вартість за період з липня 2006 року по липень 2007 року податковий кредит, прийнявши рішення про зарахування належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах.

Відповідно до вимог пп.7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що не виконання контрагентом позивача товариством з обмеженою відповідальністю «Промгруп ЛТД»свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету не тягне для позивача відповідальності і негативних наслідків, та не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що Акт № 196/15-7 від 12.11.2007, яким скасовано свідоцтво платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «Промгруп»складений після проведення операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Промгруп», які відбувались у липні, серпні, грудні 2006 року, липні 2007 року. В період проведення господарських операцій свідоцтво платника податку на додану вартість у товариства з обмеженою відповідальністю «Промгруп»було наявне та дійсне, податкові накладні виписувались ним на законних підставах та у позивача не було підстав не включати вказані суми до податкового кредиту.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновок суду апеляційної інстанції про нікчемність правочину між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Промгруп»не обґрунтованим, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено що договір поставки № 52 від 04.07.2006 суперечить інтересам держави і суспільства та не взято до уваги дані податкових накладних, якими підтверджується фактичне вчинення господарських операцій.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, стосовно того, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму у розмірі 111736,00 грн.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм процесуального права, однак суд дійшов невірного висновку про відсутність у позивача законних підстав для формування податкового кредиту.

Рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, що підтверджується доводами касаційної скарги, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційну скаргу Науково -виробничого підприємства «Евері - фарм»Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації «Союз Організацій інвалідів України»-товариства інвалідів Київського району на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2010 у справі № 2а-8399/08/2070 слід задовольнити, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2010 скасувати, залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2009.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Науково -виробничого підприємства «Евері -фарм»Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації «Союз Організацій інвалідів України»- товариства інвалідів Київського району задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2010 у справі № 2а-8399/08/2070 скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2009 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров

С.Е. Острович

О.І. Степашко