Постанова № 29958966, 12.03.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2013 р. Справа № 2а-1870/7873/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Водолажської Н.С. , Філатова Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Букар Х.М., Коцура Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Сумський завод продовольчих товарів" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2012р. по справі № 2а-1870/7873/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сумський завод продовольчих товарів"

до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Сумський завод продовольчих товарів" (далі - ПАТ "Сумський завод продовольчих товарів"), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.07.2012 року №0000322300/351/22 та №0000412300/352/22 від 27.07.2012 року.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2012р. по справі № 2а-1870/7873/12 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі з підстав та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував в повному обсязі, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ПАТ "Сумський завод продовольчих товарів" зареєстроване як юридична особа. ПАТ "Сумський завод продовольчих товарів" перебуває на обліку в Сумській МДПІ, є платником податку на додану вартість..

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

Сумською міжрайонною ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "Сумський завод продовольчих товарів" з питань правомірності формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах з ПП "Спориш" (код за ЄДРПОУ 36274840) за період з 01.09.2009 року до 30.09.2009 року.

Результати перевірки оформлені від 27.04.2012 року №48/22/00375160/42 (а.с.14-30).

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено висновок про заниження позивачем податку на прибуток за 9 місяців 2009 року в сумі 294 957грн., а також безпідставне віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум ПДВ по операціям з контрагентом - ПП "Спориш" за вересень 2009 року в сумі 235 966грн.

На підставі висновків акту перевірки від 27.04.2012 року №48/22/00375160/42 відповідачем прийнято податкове повідомленням-рішенням від 27.07.2012 року №0000322300/351/22, яким визначено грошове зобов'язання по ПДВ в сумі 235966грн. та штрафними санкціями в сумі 58991грн.50коп., та податкове повідомлення-рішення №0000412300/352/22 від 27.07.2012 року, яким визначено грошове зобов'язання по податку на прибуток в сумі 294 957грн. та штрафними санкціями в сумі 73739грн.25коп. (а.с.46, 47, т.1).

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом рішення, слугував висновок про неправомірність формування податкового кредиту з ПДВ за рахунок відображення в обліку з податку на додану вартість показників господарських операцій з ПП "Спориш", котрі реально не відбулись, а отже не спричиняють реального настання правових наслідків. При цьому контролюючий орган посилається на дані камеральної перевірки контрагента позивача щодо яких встановлено відсутність трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей у ПП «Спориш».

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи слідує, що 04.09.2009 року між продавцем (ПП „Спориш") та покупцем (ПАТ „Сумський завод продовольчих товарів") укладений договір купівлі-продажу №1 (а.с. 13, т.1).

За умовами п.1.1 вказаного договору продавець зобов'язується поставити та передати у власність (повне господарське відання) покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно п.1.1 договору найменуванням товару є насіння соняшника.

Пунктом 1.5 договору передбачений перелік документів, які продавець повинен передати покупцю, серед яких: накладна, податкова накладна, рахунок-фактура, посвідчення про якість.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно до ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов зазначеного договору ПП «Спориш» поставило ПАТ „Сумський завод продовольчих товарів" вищезазначений товар на загальну суму 1415794,0 грн., в тому числі, ПДВ -235965,67 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000139 від 07.07.2009 та № РН -0000143 від 18.09.2009 року (а.с. 76, 89, т.1), що були віднесені позивачем до складу валових витрат.

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

На підставі наданої позивачем копії витягу з журналу видачі довіреностей встановлено, що придбаний позивачем товар отримувався уповноваженим представником ПАТ „Сумський завод продовольчих товарів" Нестеренко В.Н. (а.с. 141-143, т.1), підпис якого міститься також у видаткових накладних із зазначенням, що товарно-матеріальні цінності отримані за довіреністю та вказанням її номеру і дати, що відповідають даним журналу.

Перелік найменування, кількість та вартість товару за вказаною накладною відповідає відповідним показникам, визначеним сторонами у договорі.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи контролюючого органу, прийняті також і судом першої інстанції, щодо поставки за договором товарно-матеріальних цінностей у кількості, яка перевищує кількість визначену умовами договору, виходячи з того, що фактичне виконання договору в цій частині свідчить про те, що сторонами ці умови узгоджені, а тому відсутність укладення додаткової угоди в даному випадку не свідчить про його нікчемність.

Також у ході виконання договору позивач отримав від ПП «Спориш» податкові накладні, виписані контрагентом на суму вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем за договором (а.с. 184-187, т.1).

Надана позивачем виписки по банківському рахунку, які містять відмітку банку про їх виконання (а.с. 105-112, т.1), засвідчують факт виконання ПАТ „Сумський завод продовольчих товарів" зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Частиною 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" (в редакції, чинній на момент здійснення господарської операції) встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

У спірних правовідносинах товар доставлявся автомобільним транспортом, який належить на праві власності ПАТ „Сумський завод продовольчих товарів", що підтверджується копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та довідкою про склад вантажних автотранспортних засобів, які знаходяться на балансі підприємства позивача (а.с. 230-233, т.1).

Факт перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується подорожніми листами (а.с.146-171, т.1), з яких вбачається, що перевезення здійснювалось автомобілями підприємства та водіями, які знаходились у трудових відносинах та направлялись саме ПАТ „Сумський завод продовольчих товарів" у відрядження, що підтверджується відповідними посвідченнями та наказами (а.с. 113-141, т.1).

Також факт здійснення вказаних перевезень та оприбуткування цехом зі складу обсягів насіння соняшнику у вересні 2009 року підтверджується наданими позивачем копіями лімітно-забірних карток про витрати паливно-мастильних матеріалів на автомобілі підприємства та копіями лімітно-забірних карток по цеху (а.с. 31-36, т.2).

Оприбуткування насіння соняшнику, придбаного позивачем у ПП «Спориш» в вересні 2009 року відображено у журналі-ордері 6 «Розрахунки з постачальниками» та відпуск у виробництво цього насіння соняшнику відображено у журналі-ордері 10 за вересень 2009 року, а також по рахунку 23 Головної книги за вересень 2009 року було відображено затрати на переробку насіння соняшнику, придбаного у ПП «Спориш», у виробництві (на олію).

З приводу доводів контролюючого органу, викладених в акті перевірки та прийнятих судом першої інстанції, щодо ненадання позивачем посвідчення якості на придбане у 2009 році насіння соняшнику колегія суддів зазначає наступне.

Посвідчення якості, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а також у відповідності до існуючих Положень (Стандартів) бухгалтерського обліку не відноситься до документів бухгалтерського обліку, а тому термін його зберігання - 1 рік, встановлений законодавством як для документів не бухгалтерського обліку, отже колегія суддів вважає обґрунтованими пояснення позивача з цього приводу, які надавались також і податковому органу (а.с. 45, т.2).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем і контрагентом підтверджується також фактом подальшого використання придбаного позивачем товару у власній господарській діяльності.

Таким чином, надаючи оцінку всім наявним в матеріалах справи договорам, податковим накладним, накладним, платіжним дорученням, товарно-транспортним накладним та іншим первинним документам, якими позивач доводе перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах складеного ДПІ за наслідками перевірки діяльності контрагента позивача акту камеральної перевірки.

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на те, що позивачем до матеріалів справи були надані в повному обсязі документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, що доводять не тільки факт отримання товарів, а і використання їх у власній господарській діяльності, у суду першої інстанції не було законних підстав для відмови у задоволенні позову.

Оскільки постанова Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2012р. по справі № 2а-1870/7873/12 прийнята без врахування фактичних обставин, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для її скасування та прийняття нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумський завод продовольчих товарів" задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2012р. по справі № 2а-1870/7873/12 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сумської міжрайонної державної податкової інспекції №0000322300/351/22 від 27.07.2012 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сумської міжрайонної державної податкової інспекції №0000412300/352/22 від 27.07.2012 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Водолажська Н.С. Філатов Ю.М.

Повний текст постанови виготовлений 14.03.2013 р.