Ухвала суду № 29933782, 04.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2013 року м. Київ К/9991/95406/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.06.2011 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011 р.

у справі №2а-4112/11/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «СП Укрсоя»

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «СП Укрсоя»(далі -позивач) звернулась до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва (далі -відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.05.2011 р. №0006122330.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.06.2011 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.05.2011 р. №0006122330 та стягнуто судовий збір у розмірі 3,40грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з платниками податків за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р.

За результатами перевірки складено акт від 22.04.2011 р. №512/23-300/32184015, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог ст.ст.203,215, 228, 662, 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині здійснення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України (далі -ПК України).

Підставою для висновку контролюючого органу про порушення позивачем наведених нормативних положень був висновок, викладений в акті перевірки, про те, що зазначені договори є нікчемними, оскільки вони не спричинили реального настання правових наслідків.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.05.2011 р. №0006122330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 189193,69грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанції, позивачем було укладено ряд договорів поставки сої: від 13.01.2011 р. №36 з Товариство з обмеженою відповідальністю «Юні Трейд Компані», від 01.12.2010 р. з Товариством з обмеженою відповідальністю «Шер К»та від 31.01.2011 р. №108 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агромарин -М».

Актом перевірки виконання даних договорів підтверджено, про що свідчать видані контрагентами накладні, товарно-транспортні накладні та платіжні дорученнями про перерахування коштів.

В подальшому витрати по придбанню сої за вказаними договорами були віднесені до валових витрат позивача.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідач виходив з того, що зазначені контрагенти позивача мають ознаки фіктивності, у них відсутні належні трудові ресурси, відсутнє виробниче, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали, необхідні для здійснення діяльності та виконання умов договору.

Суди попередніх інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача, виходили з того, що податковим органом жодним чином не доведено безтоварність операцій позивача з зазначеними контрагентами, а висновки викладені в акті перевірки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 83 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст.7 цього ж Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Керуючись вказаними законодавчими нормами суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що виключення зі складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у контрагентів товарів (послуг), можливе лише за умови не підтвердження відповідними первинними документами здійснення таких господарських операцій.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом зроблено висновок про безтоварність операцій позивача лише на підставі актів перевірок його контрагентів з огляду на що, колегія суддів зазначає наступне.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, контролюючим органом не доведено правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення від 12.05.2011 р. №0006122330.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.06.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011 р. у справі №2а-4112/11/1470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.