Ухвала суду № 29931077, 04.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2013 року м. Київ К-38354/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13.05.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2010 р.

у справі №2а-1297/10/0270

за позовом Сільськогосподарського акціонерного товариства відкритого типу «Турбівське»

до Липовецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Сільськогосподарське акціонерне товариство відкритого типу «Турбівське»(далі -позивач) звернулося до суду з позовом до Липовецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області (далі -відповідач) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.03.2010 р. №0000262301/3.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.05.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2010 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.03.2010 р. №0000262301/3.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2009р., валютного та іншого законодавства за період з 03.04.2007 р. по 31.03.2009 р., про що складено акт від 13.08.2009 р. №15/23-00385632.

Перевіркою було встановлено порушення п.п.11.29 ст.11, п.4.1 ст.4 та ст.81 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого виявлено завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 57981,00грн., а також встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 55554,00грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.08.2009 р. №0000262301/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 141312,00грн., з яких 113535,00грн. за основним платежем та 27777,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Скориставшись правом на адміністративне узгодження, позивач оскаржив вказане рішення, за результатом розгляду якого скаргу позивача задоволено частково, податкове повідомлення-рішення скасовано в частині сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 99726,00грн., в т.ч. 85811,00грн. за основним платежем та 13915,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, в іншій частині податкове повідомлення-рішення -залишено без змін.

За результатами розгляду скарги прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.03.2010 р. №0000262301/3, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 41586,00грн., з яких 27724,00грн. за основним платежем та 13862,00грн. за штрафними (фінансовими санкціями).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем до спеціальної декларації з ПДВ віднесено суми податку у розмірі 107495,00грн., отримані від реалізації будівельної цегли.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом при проведенні перевірки неповно досліджено надані платником докази в обґрунтування правомірності вчинених дій стосовно віднесення коштів до спеціальних скорочених декларацій з податку на додану вартість, в яких відображаються податкові зобов'язання по операціях з продажу продукції власного виробництва, що стало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Згідно п.81.6 п.81 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі -Закон про ПДВ) сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до абз.4 п.1.2 розділу І «Загальні положення»Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. №166, платники податку, в яких згідно із чинним законодавством (п.11.21, 11.29 Закону Про ПДВ) суми податку на додану вартість, нараховані сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), повністю залишаються у розпорядженні таких сільськогосподарських підприємств для відшкодування сум податку, сплачених (нарахованих) постачальниками на вартість виробничих факторів, а за декларацію з податку на додану вартість (скорочену), яка є невід'ємною частиною звітності за відповідний звітний період. До такої декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціального режиму, установленого указаною статтею.

Із зазначених норм випливає, що розподіл даних позивача за податковими зобов'язаннями та податковим кредитом між загальною та спеціальною податковими деклараціями з ПДВ має відбуватися за ознакою пов'язаності певних господарських операцій із сільськогосподарським товаровиробництвом.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, реалізована цегла, суми ПДВ по якій віднесені до скороченої податкової декларації, є товаром власного виробництва позивача, а тому позивач має право на залишення у своєму розпорядженні сум податку на додану вартість, нарахованих на вартість виготовленої ним цегли, для відшкодування сум податку, сплачених позивачем на вартість виробничих факторів, тобто тих товарів та послуг, які придбавались позивачем для їх використання у виробництві зазначеної продукції.

Механізм акумуляції та використання коштів податку на додану вартість, що не підлягають сплаті до бюджету, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою встановлюється Порядком акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 р. №271.

Отже, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зроблено висновок про те, що при визначенні об'єкта оподаткування платник податку на додану вартість, який підпадає під дію п.11.29 ст.11 Закону Про ПДВ, і податкове зобов'язання, і податковий кредит декларує за спеціальною податковою декларацією.

Оскільки, позивач реалізуючи продукцію, на підставі зазначеної норми не сплачує цей податок до бюджету, а декларує податкові зобов'язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку, то й податковий кредит з податку на додану вартість, сформований за операціями, пов'язаними з виготовленням будівельної цегли, має включатися до тієї самої декларації та відповідно зменшувати суму, що залишається в розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13.05.2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2010 року у справі №2а-1297/10/0270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.