Ухвала суду № 29930573, 12.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2013 року м. Київ К-6699/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Бухтіярова І.О. Маринчак Н.Є.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі

на постанову господарського суду Рівненської області від 21.12.2005 р.

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2009 р.

у справі № 12/19

за позовом Закритого акціонерного товариства «Рівненський ливарний завод»

до Державної податкової інспекції у Рівненському районі

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Закрите акціонерне товариство «Рівненський ливарний завод»(далі -позивач, ЗАТ «Рівненський ливарний завод») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі (далі -відповідач, ДПІ у Рівненському районі) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою господарського суду Рівненської області від 21.12.2005 р. позов задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Рівненської ОДПІ від 24.12.2004 р. № 0001522350/1 в частині визначення ЗАТ «Рівненський ливарний завод»податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 92 235,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 53 717,50 грн. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Рівненської ОДПІ від 24.12.2004 р. № 0001552350/1 в частині визначення ЗАТ «Рівненський ливарний завод»податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 14971,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 7 381,50 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2009 р. постанову господарського суду Рівненської області від 21.12.2005 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у Рівненському районі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду Рівненської області від 21.12.2005 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2009 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ЗАТ «Рівненський ливарний завод», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову господарського суду Рівненської області від 21.12.2005 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2009 р. -без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Рівненська ОДПІ провела комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ «Рівненський ливарний завод»за період з 01.10.2002 року по 31.03.2004 року, за результатами якої складено акт № 265/23-100/30606056 від 11.11.2004 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме заниження скоригованого валового доходу на суму 146 500,00 грн. Крім того, позивачем завищено валові витрати на суму 86 000,00 грн.

Також в акті зазначено про порушення позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме включення до податкового кредиту ПДВ на підставі податкових накладних, виданих з порушенням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 цього Закону.

На підставі акта перевірки, Рівненська ОДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення № 0001522350/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 208 315,00 грн., у тому числі 133 810,00 грн. -основний платіж, 74 505,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції, та № 0001512350/1, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 22 654,50 грн., у тому числі 16 103,00 грн. -основний платіж, 7 551,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали частково необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується висновком експертизи, вартість всіх матеріалів, що використані в допоміжному виробництві, включаються до складу валових витрат та підлягає перерахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів, згідно з п. 5.9 ст. 9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», крім тих матеріалів, що використані на ремонт, вартість яких перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок звітного періоду.

Вартість матеріалів, використаних на ремонт основних засобів, у загальній вартості витрат на ремонт, сума яких не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок звітного періоду, може бути включена до валових витрат, згідно п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Експертизою встановлено, що в 4 кварталі 2002 року на вартість проведених ремонтів (у тому числі матеріалів у сумі витрат на ремонт) була збільшена балансова вартість груп основних фондів, яка в подальшому амортизувалася. В 2003 році витрати і в тому числі матеріали, використані на ремонт включені до складу валових витрат в межах 10 % від сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок звітного періоду по окремій статті декларації про прибуток підприємства.

Водночас, при розрахунку приросту (убутку) запасів, що зроблений експертом, вартість матеріалів, використаних на ремонт основних фондів в 4 кварталі 2002 р. та 2003 р. виключена з балансової вартості запасів з метою недопущення подвійного включення вартості цих матеріалів до складу валових витрат та у зменшення оподаткованого прибутку.

Також експертизою встановлено, що в 1 кварталі 2004 р. витрати на ремонт основних засобів становили 243 300,00 грн., у тому числі витрати матеріалів - 232 000,00 грн.

При цьому витрати на ремонт не були віднесені підприємством до складу валових витрат в 1 кварталі 2004 р. по окремій статті декларації про прибуток в межах 10% від сукупної балансової вартості груп основних засобів, що становить в 2004 р. 653 100,00 грн., та на суму таких витрат не була збільшена вартість основних засобів. Таким чином, вартість матеріалів в складі витрат не ремонт не потрібно виключати під час проведення розрахунку приросту (убутку) запасів за 1 кв. 2004 р.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ЗАТ «Рівненський ливарний завод», згідно договору № У-ЮРЛЗ-1 від 01.08.2001 р., в жовтні та листопаді 2003 р. перераховано ТОВ «Юпітер»кошти в сумі 333 000,00 грн. за програмне забезпечення, яке обліковано на рахунку 12 «Нематеріальні активи».

В той же час, в акті перевірки зроблено висновок про завищення амортизаційних відрахувань за 4 кв. 2003 р. на суму 154 300,00 грн.

Як встановлено експертизою, згідно декларації про прибуток за 4 квартал 2003 р. балансова вартість нематеріальних активів складала 146 400,00 грн., така ж балансова вартість нематеріальних активів вказана в головній книзі підприємства. Згідно даних головної книги, амортизація нематеріальних активів за 4 квартал 2003 складала 23 400,00 грн., а в декларації про прибуток підприємства визначена в сумі 155 700, грн.

Отже, позивачем необґрунтовано нараховано амортизацію у розмірі 132 300, 00 грн.

Разом з тим, слід зазначити, що амортизації підлягає відображена на балансі підприємства первісна вартість нематеріальних активів, незалежно від стану розрахунків з постачальниками.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем за перевіряємий період було занижено валові доходи на 28 100,00 грн., завищено валові витрати на 5 900,00 грн. та завищено суму амортизаційних відрахувань за 4 квартал 2003 року на 132 300,00 грн.

Щодо включення до податкового кредиту ПДВ на підставі податкових накладних, виданих з порушенням вимог Закону України «Про податок на додану вартість», колегія суддів зазначає наступне.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем включено до податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкових накладних № 9 від 23.12.2002 р., № 336 від 26.12.2002 р., які містять всі обов'язкові реквізити, передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме адреси продавця і покупця, дата накладної.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення № 0001522350/1 в частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 92 235,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 53 717,50 грн. та № 0001552350/1 в частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 14 971,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 7 381,50 грн. є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова господарського суду Рівненської області від 21.12.2005 р. та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2009 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі відхилити.

2. Постанову господарського суду Рівненської області від 21.12.2005 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2009 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді І.О. Бухтіярова

Н.Є. Маринчак