Ухвала суду № 29930542, 25.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2013 року м. Київ К-31094/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м.Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2010 року

у справі №2а-1359/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С.К.С.М.»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м.Харкова

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2010 р., задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «С.К.С.М.»(далі -позивач): визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 13.11.2009 року №0000281800/0 та від 25.12.2009 року №0000281800/1, прийняті Державною податковою інспекцією у Комінтернівському районі м.Харкова (далі -відповідач).

Висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову мотивовані відсутністю правового зв'язку між правом позивача на включення сплаченої у зв'язку з придбанням товару суми податку на додану вартість до податкового кредиту та порушенням справи про припинення (ліквідацію) контрагента, яким виписано податкові накладні.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав неправильного застосування судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача позивачем суду касаційної інстанції не надано.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

У період з 21.10.2009 року по 21.10.2009 року працівниками відповідача була проведена невиїзна документальна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правовідносини з «Техснаб плюс»за період з 12.02.2007 року по 31.07.2009 року, про що складено акт від 30.10.1009 року №2801/18-012/31797878.

Відповідною перевіркою позивача встановлено порушення п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі -Закон), а саме -зайво включено до складу податкового кредиту суми ПДВ з витрат по придбанню запчастин у ТОВ «Техснаб плюс»у березні - квітні 2008 року на загальну суму 36996,00грн., у тому числі ПДВ -6166,00грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.11.2009 року №0000281800/0 та від 25.12.2009 року №000028180/1 (прийнятого в порядку адміністративного узгодження), відповідно до яких позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9249,00грн., у тому числі за основним платежем -6166,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -3083,00грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що між ТОВ «Техснаб плюс»та позивачем було укладено договір від 27.03.2008 року №8 на придбання коробки переключення передач бульдозера Т-170, на виконання умов якого були виписані податкові накладні від 03.04.2008 року №0000076 та від 27.03.2008 року №0000073 на загальну суму 36996,00грн. та видаткова накладна від 03.04.2008 року №РН0000078 на вказану суму, на підставі яких в подальшому позивачем було включено до складу податкового кредиту по деклараціям за березень -квітень 2008 року суми ПДВ у розмірі 6166,00грн.

Перерахування позивачем вказаних коштів підтверджується платіжними дорученнями від 27.03.2008 року №1203, від 08.04.2008 року №13/2, від 09.04.2008 року №1383, від 21.04.2008 року №1572.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами судів попередніх інстанцій відносно того, що висновки контролюючого органу є безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Отже, платник податків має право на включення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту у разі настання першої з подій, встановленої п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону. Заборона на включення до складу податкового кредиту стосується лише тих сум, які не підтвердженні відповідними податковими накладними.

Судами першої та апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту по деклараціям за березень та квітень 2008 року суми ПДВ у розмірі 6166,00грн. за результатом придбання коробки переключення передач бульдозера, зважаючи на наявність первинних документів, які засвідчують факт здійснення господарської операції та спричиняють правові наслідки у бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Крім того, жодна норма Закону України «Про податок на додану вартість»не визнає порушенням включення платником податку до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним, виписаним контрагентом, відносно якого порушена справа про припинення (ліквідацію) підприємства. Ліквідація підприємства не тягне за собою правових наслідків як визнання, укладених таким підприємством з іншими суб'єктами господарювання, угод нікчемними.

Судові інстанції, задовольняючи позовні вимоги обґрунтовано прийшли до висновків, що правомірність сформованого позивачем податкового кредиту за отриманими запчастинами від ТОВ «Техснаб плюс»повністю підтверджується первинними документами, доводи відповідача про те, що у періоді який перевірявся ТОВ «Технснаб плюс»мало господарські взаємовідносини з ПП ТК «Укртранзит», угоди з яким є нікчемними згідно акту перевірки від 08.09.09 р., що в свою чергу призвело до нікчемності угод між позивачем та ТОВ «Техснаб плюс»обґрунтовано судами попередніх інстанцій не взяті до уваги, будь -яких інших доказів з приводу неналежного виконання контрагентами своїх обов'язків по обрахуванню та сплаті податків відповідачем як суб'єктом владних повноважень надано не було.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним приписам процесуального права, відповідач не довів правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м.Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2010 року у справі №2а-1359/10/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.