Ухвала суду № 29927625, 26.02.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2013 р. Справа № 30138/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Коваля Р.Й., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сихівському районі міста Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КНП» до Державної податкової інспекції в Сихівському районі міста Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «КНП» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Сихівському районі м. Львова, яким просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 05.12.2011 року № 000315232, яким йому збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 192898 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року позов задоволено повністю. Постанова мотивована тим, що операції з придбання ТзОВ «КНП» у ПП «Опт-бест» товарів мали реальний характер, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Також факт здійснення позивачем господарських операції з купівлі-продажу товарів у ПП «Опт-бест» підтверджується їх подальшим використанням у власній господарській діяльності з метою одержання прибутку шляхом використання для ремонтних робіт та подальшого продажу за вищими цінами ТзОВ «Житлоекономія». На підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період надано податкові накладні, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідає чинному на момент їх виписки законодавству. Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договорів, укладених позивачем з ПП «Опт-бест», та в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого з посадових осіб ПП «Опт-бест»до кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ПП «Опт-бест». Також в процесі розгляду справи зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених ч. ч. 3-5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що договори, укладені ТзОВ «КНП» з ПП «Опт-бест», є нікчемними, оскільки перевіркою встановлено відсутність поставок товарів за цими договорами, а самі договори укладені без мети настання реальних наслідків. Зокрема, апелянт посилається на те, що піж час перевірки основного постачальника ПП «Опт-бест» - ФГ «Рубас» податковими органами було встановлено фактичну неможливість здійснення ним господарської діяльності в зв'язку з відсутністю основних фондів, виробничих потужностей, транспортних засобів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В період з 22.11.2011 року до 28.11.2011року Державною податковою інспекцією в Сихівському районі м. Львова було проведено виїзну позапланову документальну перевірку «КНП», код ЄДРПОУ 32568975 з питань достовірності нарахування податку на додану вартість при здійсненні взаєморозрахунків з ПП «Опт-бест» за весь період взаєморозрахунків, за результатами якої був складений акт від 29.11.2011 року № 4425/22-209/32568975.

В акті зазначено, що податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем ст. ст. 215, 228 Цивільного кодексу України, п. п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 192898 грн., в тому числі за квітень 2011 року в сумі 68928,71 грн., за травень 2011 року в сумі 83182,20 грн., за червень 2011 року в сумі 40787,08 грн.

Вказані у акті порушення полягають у не підтвердженні позивачем факту здійснення господарських операцій з ПП «Опт-бест», яке у свою чергу мало відносини з контрагентами з ознаками фіктивності. Зокрема, відповідач посилається на інформацію щодо зазначених підприємств, надану іншими органами державної податкової служби за місцем ПП «Опт-бест» та ФГ «Рубас» - Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області і Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області, а також на постанову старшого слідчого СВ ПМ Державної податкової адміністрації у Кіровоградській області Яшан О.Б. від 21.10.2011 року про порушення кримінальної справи відносно голови ФГ «Рубас» ОСОБА_2 за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011 року № 000315232, яким йому збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 192898 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 цього Кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. п. 198.2, 198.3 ст.198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 даного Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п. 201.6 ст. 201 Податкового Кодексу України).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).

Разом з тим, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Фактичне здійснення господарських операцій між ТзОВ «КНП» і ПП «Опт-бест» підтверджується доказами, наданими позивачем та дослідженими судом, зокрема, наступними.

14.04.2011 року між ТзОВ «КНП» та ПП «Опт-бест» був укладений договір поставки товару № 14/04, предметом якого є поставка позивачу вуглецевої стрічки, клею епоксидного, поребрику бетонного, а 22.06.2011 року договір № 2206, предметом якого є поставка будівельних матеріалів.

Факт реального виконання зазначених договорів, а саме отримання позивачем в квітні-червні 2011 року обумовлених ними товарів, підтверджується накладними від 24.11.2011 року № РН-000235, від 23.06.2011 року № РН-000218, від 31.05.2011 року № РН-0000264 та від 19.04.2011 року № РН-0000112.

Оплата товару позивачем проведена у безготівковій формі, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку ТзОВ «КНП».

Та обставина, що придбані у ПП «Опт-бест» товари позивач фактично отримав, підтверджується також їх використанням у власній господарській діяльності, а саме при виконанні будівельних робіт за договорами, укладеними з ТзОВ «Балтом Україна» та Рава-Руською міською радою Львівської області.

Так, виконання позивачем будівельних робіт для ТзОВ «Балтом Україна» підтверджується укладеним між ними договором від 25.08.2010 року, актом виконаних робіт, відомістю ресурсів, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт.

Виконання робіт по реконструкції фасаду Рава-Руської міської ради Львівської області підтверджується договором від 01.04.2011 року № 21, підсумковою відомістю ресурсів, довідкою про вартість виконаних робіт, доказами оплати замовником виконаних робіт.

Також згідно з договором поставки від 29.04.2011 року № 29/04-11, укладеного з ТзОВ «Житлоекономія», позивач реалізував останньому товари, придбані у ПП «Опт-бест», що підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання матеріальних цінностей, доказами оплати товару.

За результатами виконання зазначених договорів ПП «Опт-бест» виписало позивачу податкові накладні від 19.04.2011 року № 15, від 31.05.2011 року № 264, від 23.06.2011 року № 217 та від 24.06.2011 року № 234 на загальну суму податку на додану вартість 192897,99 грн., яка позивачем була віднесена до складу податкового кредиту за відповідні податкові періоди.

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ПП «Опт-бест».

Щодо посилання податкового органу на обставину порушення кримінальної справи відносно голови ФГ «Рубас» ОСОБА_2 за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України колегія суддів зазначає наступне.

ТзОВ «КНП» не було жодних господарських відносин з ФГ «Рубас», а дане господарство було лише одним із постачальників ПП «Опт-бест», з яким у позивача були господарські зобов'язання.

Крім того, належними доказами у справі щодо податкового правопорушення можуть бути визнані лише ті матеріали податкової перевірки, які отримані та досліджені податковим органом в рамках здійснення заходів податкового контролю відносно спірного податкового періоду. Результати ж оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. А відтак отримані у ході досудового слідства по кримінальній справі відомості, на які посилається відповідач на обґрунтування своїх доводів про недобросовісність учасників спірних правочинів, не може слугувати належним підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки.

При цьому, на думку колегії суддів, доказом вини може бути лише вирок суду, постановлений у кримінальній справі, який набрав законної сили, яким встановлено факт здійснення посадовими особами підприємств (в даному випадку ФГ «Рубас») фіктивного підприємництва, тобто відсутність реальних господарських операцій.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ТзОВ «КНП» у ПП «Опт-бест» зазначених вище товарів, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення валових витрат по взаєморозрахунках з цими контрагентами за період, що перевірявся.

Також податковий орган, роблячи висновки про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказує на нікчемність укладених між ними договорів, оскільки такі вчинено без мети настання реальних наслідків.

Щодо таких доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 цього Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладення правочинів між позивачем та його контрагентом.

Крім того, відсутні докази порушення позивачем при укладанні (виконанні) правочину конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору (згідно зі ст. 228 ЦК України), як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Разом з тим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сихівському районі міста Львова залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року у справі № 2а-14464/11/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КНП» до Державної податкової інспекції в Сихівському районі міста Львова про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Р.Й. Коваль

В.В. Святецький

Ухвала складена в повному обсязі 01.03.2013 року