Постанова № 2991540, 02.12.2008, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2008 № 8/175

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Буравльова С.І.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Бєлозьоров С.С. – юрисконсульт, дов. №10 від 19.05.2008;

від відповідача - Костерний Д.О. – нач. юр. сектору, дов. №3385-НЮ від 11.09.2008;

від третьої особи - Басова Н.А. – пров. юрисконсульт, дов. № 271/0109 від 09.04.2008;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісний металоцентр "Леман-Україна"

на рішення Господарського суду м.Києва від 14.08.2008

у справі № 8/175

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісний металоцентр "Леман-Україна"

до Державне територіально-галузеве об"єднання "Південно-Західна залізниця"

третя особа Закрите акціонерне товариство "Макіївський металургійний завод"

про стягнення 3185,28 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України розгляд апеляційної скарги 07.10.2008, 28.10.2008, 04.11.2008 відкладався відповідно на 28.10.2008, 04.11.2008, 25.11.2008, а 25.11.2008 в судовому засіданні оголошено перерву до 02.12.2008.

Згідно зі ст.ст. 53, 69, 99, 102 ГПК України ухвалою Голови Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2008 продовжено строк розгляду апеляційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2008 у справі №8/175 у позові відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивач наданими матеріалами справи підтвердив правомірність заявлених позовних вимог, однак, зі змісту вимог п. 130 Статуту залізниць України вбачається, що пред’явлення до залізниці претензії є правом позивача, а не обов’язком, тому, враховуючи вимоги п.п. 134, 136 Статуту залізниць України, претензія як і позов до залізниці можуть бути подані лише у шестимісячний термін, який обчислюється, зокрема, з дня видачі вантажу – для претензій про відшкодування нестачі вантажу; нормами чинного законодавства України не передбачено переривання вказаного строку у зв’язку із зверненням до залізниці з претензією; враховуючи те, що позивач звернувся до суду після спливу позовної давності, встановленої для звернення до суду з позовами до залізниці, і позивач не звертався до суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку та виходячи з того, що відповідачем подана заява про застосування позовної давності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Позивач в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2008 у справі № 8/175 скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник посилається на те, що судом не прийнято до уваги положення ст. 315 ГК України, п. 4 якої передбачено порядок переривання строків у зв’язку з відхиленням претензії; вимоги до відповідача були надіслані у вигляді претензії № 7, у відповідь на яку відповідачем надіслані листи за № А-22/2 від 02.04.2008 та за № А-22/2 від 14.03.2008; оскільки претензія до відповідача була подана в строки, передбачені законодавством України, відмова відповідача в задоволенні претензії була надіслана відповідно до відмітки на конверті 03.04.2008, то строк подачі позовної заяви до суду збільшується до 03.10.2008, який позивачем не порушено.

Заявник стверджує, що виходячи з того, що Закон України – ст. 315 ГК України набрав чинності значно пізніш ніж підзаконний нормативний акт – Статут залізниць України, суд не правильно вирішив справу, застосувавши зазначені в рішенні строки позовної давності.

Позивачем надані письмові пояснення від 07.10.2008, 28.10.2008.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, заперечуючи доводи скарги, посилається, зокрема, на те, що, виходячи з принципу рівності суб’єктів господарювання, з урахуванням ч. 2 ст. 9 ЦК України та ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту – з дня видачі вантажу, враховуючи приписи пп. "а" абз. 2 ст. 134 Статуту залізниць України, у випадку, який стосується обставин справи № 8/175, початок перебігу шестимісячного строку позовної давності відраховується з дня видачі спірного вантажу – 18.09.2007, тому спливає цей строк 18.03.2008, а позивач звернувся з позовною заявою 20.05.2008; відповідач вважає, що позивачем не доведена відповідальність залізниці у нестачі вантажу, враховуючи те, що дані залізничної накладної № 50129427 та комерційного акту № 844374/34/3 свідчать, що вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, без ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення; опис маркування у комерційному акті є констатацією факту наявності по всій поверхні вантажу у напіввагоні цілісного та непорушного захисного маркування.

Відповідачем надані письмові заперечення на пояснення позивача від 23.10.2008, додаткові заперечення від 04.11.2008.

На виконання ухвал апеляційного господарського суду від 08.09.2008, 04.11.2008 сторонами та третьою особою надані документи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін і третьої особи, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, письмових пояснень та письмових заперечень сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем пред’явлено позов про стягнення з відповідача 3 185,28 грн. вартості нестачі вантажу, встановленої при перевірці та видачі вантажу, який надійшов за залізничною накладною № 50129427 та підтвердженої комерційним актом № 844374/34/3 від 17.09.2007.

Як вбачається з матеріалів справи, за залізничною накладною № 50129427 у напіввагоні № 64080211 Закритим акціонерним товариством "Макіївський металургійний завод", за накладною відправником, відвантажено на адресу позивача, за накладною одержувача, прокат чорних металів, навалом.

Згідно з актом загальної форми ст. Дарниця від 16.09.2007 № 4542п при переважуванні спірного вагону виявлено вагу менше документу на 3 100 кг.

Відповідно до акту загальної форми ст. Дарниця № 4549п від 16.09.2007 виявлено, що у вагоні № 64080211 кількість місць вантажу через щільність навантаження перерахувати неможливо; верхні пачки, які можна оглянути, зв’язані в 4-х місцях у 2 нитки проволокою 6 мм; на одній верхній пачці відсутня ув’язка; весь вантаж маркований червоною фарбою темного і світлого кольору: маркування непорушене, доступу немає.

Згідно з комерційним актом № 844374/34/3 від 17.09.2007 при перевірці вантажу у напіввагоні № 64080211 виявилось: вага брутто - 89 300 кг тара з бруса - 22 2000 кг нетто – 67 100 кг; крім відомостей, зазначених у актах загальної форми, також вказано, що вантаж, який можна оглянути, зв’язаний у пачки 5 – 6 мм проволокою в 3-х – 4-х місцях у дві нитки і в одній пачці, яка знаходилась у верхньому ярусі навантаження, посередині вагону, всі чотири проволочні ув’язки пошкоджені; ув’язки знаходились під вантажем; по верху на вантажі є маркування червоною фарбою (дві смуги), від бортів смуги темно-червоною фарбою, по середині – смуги світло-червоною фарбою; маркування не порушене, доступу до вантажу немає; при перевірці, перерахунку пачки виявилось 76 уголків розміром 63х63х6 різної довжини; враховуючи перевірену тару вагону 22 250 кг вага нетто становить 67 050 кг, що менше проти документів на 1200 кг, які у вагоні вміститись могли.

Згідно з відміткою відправника на звороті залізничної накладної вантаж розміщено і закріплено згідно з пар. 2.2 розд. 3 Технічних умов, збірника 21 правильно.

Відповідно до пояснень працівників відправника – майстра дільниці Кононова В.І. та штабеліровщика Мінченка А.Є. спірний напіввагон було завантажено уголками мірної довжини – 63х63х5х600 – 60, 385 т – 15 пачок; немірної довжини – 7, 865 т – 3 пачки; після навантаження металу у вагон було замарковано фарбою одного кольору, в кількості 3-х смуг, розташованих впоперек.

В п. 9 Правил складання актів, затверджених наказом Мінтрансу України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, встановлено, що в комерційному акті детально описуються стан вантажу і обставини, за яких виявлена незбереженість, а також обставини, які могли бути причиною виникнення незбереженості вантажу; зазначається, чи правильно навантажений, розміщений і закріплений вантаж; а також про наявність та стан захисного маркування для вантажів, що перевозяться у відкритих вагонах; у разі неправильного завантаження, розміщення, закріплення вантажу в акті зазначається, яке порушення було допущено.

Однак, у комерційному акті № 844374/34/3 відсутній опис зовнішнього вигляду пошкодження ув’язок пачки вантажу та не зазначені обставини, які могли бути причиною такого пошкодження; немає опису стану навантаження, тобто чи були виїмки вантажу, чи мав місце причинно-наслідковий зв’язок між пошкодженням ув’язок та нестачею вантажу; не вказано, що відправником було допущено якесь порушення правил завантаження, розміщення або кріплення вантажу.

Також відсутні зазначені відомості і в актах загальної форми.

У зв’язку з відсутністю у комерційному акті, актах загальної форми всіх необхідних відомостей про стан навантаження, стан пошкодження ув’язок, немає детального опису маркування, є неможливим встановити місце та час виникнення нестачі, тому перевізником не доведено того, що нестача вантажу не могла статися в процесі транспортування внаслідок доступу до вантажу.

Твердження у комерційному акті про те, що маркування не порушене, доступу до вантажу немає, є недостатнім для висновку про схоронність перевезення, оскільки через відсутність усіх відомостей щодо обставин навантаження, виконання відправником правил завантаження, та, враховуючи різний колір смуг захисного маркування, відсутність детального опису розміщення смуг кожного кольору по відношенню до пачки з пошкодженими ув’язками, твердження про непорушене маркування не свідчить про неможливість доступу до вантажу на шляху проходження та наступне нанесення маркування іншою фарбою, а твердження про відсутність доступу може відноситись лише до часу складання комерційного акту, проте відомості комерційного акту та актів загальної форми не підтверджують того, що був відсутнім доступ до вантажу протягом всього періоду транспортування від часу приймання перевізником вантажу до перевезення.

Згідно з ч. 1 ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Відповідна норма передбачена і в ст. 924 ЦК України.

Частиною другою ст. 314 ГК України встановлено, що у транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

Нормами Статуту залізниць України не передбачено випадків, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

Згідно з ст. 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Статтею 111 Статуту залізниць України передбачені випадки, коли залізниця звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, однак, враховуючи вищезазначені обставини, зважаючи на те, що розірвання ув’язок на пачці вантажу є ознакою втрати вантажу; такий недолік упаковки, як розірвання усіх зв’язок пачки вантажу у верхньому ярусі, можливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення; слід дійти висновку, що перевізником не доведено матеріалами справи того, що ознак втрати вантажу під час перевезення немає. Отже відсутні підстави для застосування норм ст. 111 Статуту залізниць, якими передбачено обставини, за наявності яких залізниця звільняється від відповідальності за втрату вантажу, у зв’язку з чим апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про відповідальність за нестачу вантажу перевізника відповідно до ст. 110 Статуту залізниць України.

Розрахунок розміру збитків, спричинених нестачею вантажу, відповідає вимогам п. 27 розд. 8 Правил перевезень вантажів та рахунку-фактурі вантажовідправника № 08274 від 10.09.2007.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції відповідачем подана заява від 16.07.2008 про застосування позовної давності.

В ч. 1 ст. 223 ГК України встановлено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлені цим Кодексом.

Саме щодо реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення перевізником у такій сфері господарювання, як транспортне перевезення, у разі пред’явлення йому претензії, ГК України встановлено строк позовної давності у ст. 315.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ГК України претензії можуть пред’являтись протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій – протягом сорока п’яти днів.

Позивачем 05.03.2008 була пред’явлена відповідачу претензія № 7 від 29.02.2008 про перерахування суми 3 124,66 грн. вартості нестачі вантажу, який надійшов за залізничною накладною № 50129427.

Згідно з вагонним листом вагон № 64080211 був вивантажений 19.09.2007 відповідно до напису посадових осіб, а штамп залізниці має дату 17.09.2007, отже претензія позивача була пред’явлена у межах шестимісячного строку.

Перевізник листом від 14.03.2008 № А-22/2 для розгляду претензії просив позивача надати документ вантажовідправника про кількість та вартість відвантаженого вантажу, а листом від 02.04.2008 № А-22/2 повідомив про відхилення претензії.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 ГК України перевізник розглядає, зокрема, претензію про перерахування суми збитків від нестачі вантажу і повідомляє заявника про результати протягом трьох місяців.

Згідно з ч. 4 ст. 315 ГК України якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений в частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Як вбачається із дати поштового штемпеля на конверті, позивачем позов пред’явлено 22.05.2008.

Отже позивачем позов пред’явлено до спливу строку позовної давності, встановленого в ст. 315 ГК України.

З висновком суду першої інстанції про те, що пред’явлення до залізниці претензії є правом позивача, а не обов’язком, тому, враховуючи ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України, претензія як і позов до залізниці можуть бути подані лише у шестимісячний термін, який обчислюється, зокрема, з дня видачі вантажу – для претензій про відшкодування нестачі вантажу, суд апеляційної інстанції не погоджується, керуючись наступним.

Ані ст. 223, ані нормами інших статей ГК України не передбачено, що строки позовної давності за позовами до перевізників можуть встановлюватись транспортними статутами.

Частиною 1 ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю, проте Статут залізниць України не є Законом.

Оскільки ст. 315 ГК України передбачено, що до пред’явлення перевізникові позову, який випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред’явлення йому претензії, то відповідно до ст. 11 ЦК України особа, яка має вимогу до перевізника, що випливає з договору перевезення, має право пред’явити перевізникові претензію у строки, встановлені законодавством. Законодавством не встановлено, що до перевізника можна пред’явити або позов або претензію, однак застосування норм ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України передбачає саме таке звуження прав сторони, встановлюючи і для пред’явлення претензії, і для пред’явлення позову єдиний шестимісячний строк, що суперечить зазначеній нормі ГК України, а ч. 4 ст. 2 ЦК України встановлено, якщо постанови Кабінету Міністрів України суперечать положенням цього Кодексу або іншого закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Із доводами відповідача немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та такі обставини.

Оскільки Статут залізниць України не є законом, то відсутні підстави для посилання на норму ч. 2 ст. 9 ЦК України.

У справі немає відомостей про те, що є рішення суду зі спору в іншій справі, в якій брали участь ті самі сторони та якими встановлені факти, які не підлягають доведенню згідно зі ст. 35 ГПК України у справі № 8/175.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються цим Кодексом, а главою 32 ГК України визначено коло правовідносин, пов’язаних із правовим регулюванням перевезення вантажів, які регулюються транспортними статутами, однак щодо встановлення строків реалізації господарсько-правової відповідальності, то ГК України не надано право їх встановлювати транспортним статутам, крім того, статтею 223 ГК України передбачено, що строки позовної давності встановлюються ГК України та ЦК України і зазначена стаття не містить жодної відсилочної норми на інше законодавство; в ч. 5 ст. 307 ГК України передбачено, зокрема, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб’єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами, однак, виходячи зі змісту поняття: "позовна давність", закріпленим у ст. 256 ЦК України, видно, що правовідносини, передбачені у ч. 5 ст. 307 ГК України, не стосуються строків, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Та обставина, що позивач звернувся до суду з позовом 22.05.2008 повторно, а вперше позовна заява позивача була повернута судом першої інстанції без розгляду ухвалою суду від 29.03.2008 № 05-5-47/3090, не впливає на те, що і на час повторного подання позову 22.05.2008 позивачем не було пропущено строк позовної давності, адже претензія № 7 від 29.02.2008 та позовна заява у даній справі були пред’явлена в межах строків, передбачених ч. 2 та ч. 4 ст. 315 ГК України відповідно. Тобто позивачем пред’явлено позов 22.05.2008 у межах позовної давності.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції -скасуванню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2008 у справі № 8/175 скасувати повністю і прийняти нове рішення.

2. Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-Західна залізниця" (01034, м. Київ, вул. Лисенка, 6; код ЄДРПОУ 04713033) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний металоцентр "Леман-Україна" (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 2; код ЄДРПОУ 32665054) 3 185 грн. 28 коп. збитків від нестачі, 102 грн. 00 коп. державного мита, 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Стягнути з Державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-Західна залізниця" (01034, м. Київ, вул. Лисенка, 6; код ЄДРПОУ 04713033) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний металоцентр "Леман-Україна" (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 2; код ЄДРПОУ 32665054) 51 грн. 00 коп. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Справу № 8/175 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

Судді Буравльов С.І.

04.12.08 (відправлено)