Ухвала суду № 29901933, 13.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" березня 2013 р. м. Київ К/9991/42524/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Буря О.О.,

представника відповідача 1 Громчакова О.В.,

представника відповідача 2 Зайцева Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Берегівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 року

у справі № 2а-4341/08/0770 (4779/10/9104)

за позовом Берегівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області (далі -позивач, Берегівська ОДПІ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатполіметали»(далі -відповідач 1, ТОВ «Закарпатполіметали»)

до Компанії Cengart Financial Inc. (далі -відповідач 2, Компанія Cengart Financial Inc.)

до Акціонерного товариства «SOFISU S.A.»(далі -відповідач 3, АТ «SOFISU S.A.»)

про визнання правочинів недійсними, -

ВСТАНОВИЛА:

Берегівська ОДПІ звернулась у грудні 2008 року до суду з адміністративним позовом до ТОВ «Закарпатполіметали», Компанії Cengart Financial Inc., АТ «SOFISU S.A.»про визнання недійсним правочинів, а саме Договору лізингу № 5/99 від 12.07.1999 року та Договору від 18.07.2006 року про уступку права вимоги за Договором лізингу № 5/99 від 12.07.1999 року.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.11.2009 року позов задоволено частково: визнано недійсним Договір лізингу № 5/99 від 12.07.1999 року, укладений між ТОВ «Закарпатполіметали»та АТ «SOFISU S.A.», як такий, що суперечить актам цивільного законодавства. В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 року постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.11.2009 року скасована, а провадження у справі закрито.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Компанія Cengart Financial Inc. в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касацій скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

ТОВ «Закарпатполіметали»в своїх поясненнях до касаційної скарги підтримує позицію Берегівської ОДПІ та вважає ухвалу львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 року такою, що прийнята із порушенням норм матеріального права.

АТ «SOFISU S.A.»своїх заперечень на касаційну скаргу позивача до суду не надали.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для звернення позивача із даним позовом було наступне.

В період з 19.02.2007 року по 06.03.2007 року Берегівською ОДПІ проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Закарпатполіметали» за період з 01.04.2005 року по 30.09.2006 року, за результатами якої складено акт № 36-23/010/30350742 від 15.03.2007 року.

09.06.2008 року Господарським судом Закарпатської області за заявою ініціюючого кредитора Управління Пенсійного фонду України в Берегівському районі Закарпатської області порушено справу № 16/89 про банкрутство ТОВ «Закарпатполіметали».

З матеріалів акту перевірки та матеріалів справи № 16/89 Берегівською ОДПІ встановлено, що 12.07.1999 року між ТОВ «Закарпатполіметали» Україна (Лізингоодержувачем) та АТ «SOFISU S.A.»Швейцарія (Лізингодавцем) укладено договір лізингу № 5/99.

За умовами згадано договору Лізингодавець погодився придбати на замовлення Лізингоодержувача з наступною передачею у користування з умовою переходу права власності, технічне обладнання для золотовидобувної фабрики по переробці руди, загальною вартістю 2 502 496 доларів США (перелік обладнання викладено у додатку 1 до договору лізингу).

Згодом сторонами до договору лізингу укладено додаткові угоди № 1-5, в яких сторонами досягнуто згоди щодо окремих положень договору.

18.07. 2006 року між Лізингодавцем (АТ «SOFISU S.A.»Швейцарія) та Компанією Cengart Financial Inc. (Новий кредитор) укладено договір про уступку права вимоги за договором лізингу № 5/99 від 12.07.1999 року, згідно з яким попередній кредитор безвідклично переуступив новому кредитору всі права вимоги до боржника щодо отримання повної суми зобов'язання, що існувала на момент укладення даного договору.

На думку Берегівської ОДПІ, оскільки Компанія Cengart Financial Inc. на момент укладення вищевказаних договорів не перебувала у статусі фінансової установи та не мала ліцензії на право надання послуг з фінансового лізингу, тобто не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, то договір лізингу № 5/99 від 12.07.1999 року та договір від 18.07.2006 року про уступку права вимоги з договором лізингу № 5/99 від 12.07.1999 року укладено сторонами з порушенням частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). В рішенні суду зазначено, що у ході розгляду справи не було здобуто доказів того, що у предметі діяльності АТ «SOFISU S.A.», визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу. Право податкового органу на звернення до суду з позовом про визнання угоди недійсною передбачено п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження по справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що органи державної податкової служби мають право звертатись до суду з позовами про визнання угод недійсними з підстав, за яких чинне законодавство передбачає стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими угодами. В даному випадку Берегівська ОДПІ звернулась до суду з адміністративним позовом про визнання недійсним договору лізингу № 5/99 від 12.07.1999 року та договору від 18.07.2006 року про уступку права вимоги з договором лізингу № 5/99 від 12.07.1999 року з підстав невідповідності його частині 2 статті 203 Цивільного кодексу України. Вказана правова норма, на яку послався податковий орган, не передбачає стягнення в доход держави коштів, одержаних за недійсною угодою. Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність у Берегівської ОДПІ правових підстав для пред'явлення адміністративного позову про визнання недійсними угод з підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень, а також заявляти інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом апеляційної інстанції не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Під час ухвалення оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції прийшов до висновку паро відсутність у позивача правових підстав для пред'явлення адміністративного позову про визнання недійсними угод з підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України. Вказаний висновок було зроблено лише виходячи з того, що органи податкової служби мають право звертатись до суду з позовами про визнання угод недійсними з підстав, за яких чинне законодавство передбачає стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими угодами, але правова норма, на яку послався податковий орган, не передбачає стягнення в доход держави коштів, одержаних за недійсною угодою.

Однак, як вбачається з матеріалів справи Берегівською ОДПІ було подано до суду позов визнання недійсними договорів, укладених між відповідачами, з підстав їх невідповідності частині 2 статті 203 Цивільного кодексу України (відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності, а саме відсутність у сторони договору ліцензії на право надання послуг з фінансового лізингу). При цьому, судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки дотримання позивачем чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи не було здобуто доказів того, що у предметі діяльності АТ «SOFISU S.A.», визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, таку функцію як здійснення у межах своїх повноважень контролю за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дав передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, передчасно застосував правові наслідки, визначені п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, а тому ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом апеляційної інстанції, ухвала у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Берегівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби -задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 року у справі № 2а-4341/08/0770 (4779/10/9104) -скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько